Свято Стрітення

Свято Стрітення

ЯКЩО НА СТРІТЕННЯ МОРОЗ БУВАЄ


У кожного місяця є свої, якщо можна так висловитись, ударні свята, себто такі, що найповніше освячують ту чи іншу пору року.

Якщо січень знаменитий насамперед трьома празниками — Різдвом, Василями (Новим роком) та Водохрещами, то лютий може похвалитися лише одним — Стрітенням, котре припадає на середину місяця — 15 лютого.

Свято Стрітення в Україні шанувалось. Селяни в цей день, як правило, не працювали, і уважно придивлялись до погоди, бо «Лютий до березня в гості приїжджає», щоб «На Стрітення зимі з весною зустрітися». Вважалося: хто з них в цей день переборе, такою й буде погода до початку березня.
 
У народній уяві Зима — це стара баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами, через дірки якої витинаються сиві пасма волосся. За плечима в неї теліпається зморшкувата напівпорожня торбина, а в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом. 
 
Саме такою Зима на Стрітення виходить навстріч Літові (в деяких варіантах — Весні) — привабливій дівчині; в неї нова, помережана різнокольоровими узорами сорочка та зелена плахта, у руках — серп і жмут збіжжя. Перед тим як почати двобій, між ними відбувається така розмова:

— Боже, поможи тобі, Зимо! — звертається Літо.
— Дай, Боже, здоров'я! — відповідає Зима.
— Бач, Зимо,— дорікає Літо,— що я наробило і напрацювало, ти все поїла й попила!

Після такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається сутичка, яка триває протягом дня (за народним календарем Зима з Літом зустрічається ще раз — на Ганни, тобто 22 грудня, щоб також позмагатися між собою). Саме така зустріч і була покладена в основу народної назви свята — Стрітення чи Стрічення.

У деяких місцевостях Свято Стрітення мало й інші назви — Зимобор та Громниці. Перша назва цілком зрозуміла — боротьба зими за свої права, а ось друга — трохи дивна. Вона пов'язана з обрядом освячення свічок літніми громами. У цей день у храмах відбувалася торжествена служба, після якої святили воду й свічки.

Свято Стрітення

Кожен господар обов'язково готував власну громничну свічку і ніс на посвяту. Після повернення з церкви він запалював її, «щоб весняна повінь не пошкодила посівів, і щоб мороз дерев не побив». Цей обрядовий атрибут мав постійно стояти на покуті. Літом, коли часто-густо гуркотіли грози, а блискавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах запалювали громничну свічку, як надійний оберег від лиха.

Опріч того, за давнім християнським обрядом, цю свічку давали в руки тим, хто помирав. Це, на думку віруючих, значно полегшувало передсмертні муки і очищало людину від гріхотворних вчинків. У церковному Требнику з цього приводу записано, що такі свічки будуть «во здравіє душ і тілес».

Страсні свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись послідовності обрядодій. Вони мали певну форму й розміри. Найпопулярнішими були трійці — вичурні тризубчаті свічки, оздоблені різнокольоровими розмальовками та прикрасами.

Не меншу роль у повсякденному житті відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що й йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали її свяченою водою і зберігали протягом року. Вона вважалася цілющою і вельми помічною від багатьох недуг. Стрітенською джерелицею натирали хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» — хвороб, викликаних «поганим оком».

Свято Стрітення

Крім того, напровесні, виганяючи худобу у поле, скроплювали її стрітеницею. Пасічники скроплювали бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не напав гнилець» — небезпечна інфекційна хвороба. Це повторювали протягом року в кожну першу неділю на молодику.

Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходимо в історичній літературі. Нею батьки благословляли синів, проводжаючи на війну:
— Боже тебе бережи!

Перед далекою мандрівкою скроплювали нею волів, можару й чумаків, благословляючи словами:
— Боже тобі помагай!

Цікавий обряд, пов'язаний з наданням «магічності» стрітенській воді, записав у 20-ті роки краєзнавець М. Рябий у селі Кукавка Могилівської округи на Вінниччині. Удосвіта хтось із родини йшов до криниці, щоб набрати джерелиці. Коли ж повертався, то йому назустріч із хати мав вийти будь-який член сім'ї з кухликом. Налита в кухлик вода набувала таким чином цілющих властивостей.

Оскільки Стрітення чи Зимобор було для нашого народу днем зустрічі зими з літом, то з цієї нагоди побутує чимало прикмет та прислів'їв.

- Якщо під вечір потепліло, то вважалося, що літо перемогло, а тому «Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима».

- Якщо на Стрітення півень нап'ється води, то хлібороб набереться біди.

- На Громницю маєш зими половицю.

- Якщо сонце ясне на Громницю буде, то більш ніж перед тим снігу випаде всюди.

- Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.

- Як на Стрітення метіль дорогу замітає, то корм відмітає.

- Як на Стрітення капає зі стріхи — не найдеться з літа потіхи.

- Дуй не дуй, не к Різдву йде, а к Великодню.

- Якщо на Стрітення півень нап'ється на порозі, то на Явдохи (14 березня) віл напасеться на дорозі.

- Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6 травня) кінь напасеться в травиці.

- Якщо на Громницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.

- Якщо вранці випав сніг — на хороший врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень — зернові будуть середні, а ввечері — на недорід.

- Зимобор з відлигою — на ранню й теплу весну, зі снігом — на дощову й тривалу, коли хуга — весна буде пізня й холодна, якщо в цей день не видно сонця — чекай суворих морозів.


Ось так у давнину відзначали одне з найзнаменніших лютневих свят. З переважної більшості прислів'їв та прикмет випливає: «Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна». Одна з приказок говорить: «Якщо на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває».

Василь Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua