Знайдення

ЗнайденняНА ОБРЕТІННЯ ПТИЦЯ ДО ГНІЗДА ОБЕРТАЄТЬСЯ


 
9 березня церква відмічає віднайдення або знайдення голови Іоанна Предтечі.  
 
Уперше про весну, якщо ви пам'ятаєте, наші пращури згадували на Стрітення, себто 15 лютого, коли зустрічаються Зима з Літом:

«Хто кого переборе,— стверджує народне мудрослів'я,— такою буде погода до початку березня».

Найзнаменнішим святцем весняного місяця вважається Обретіння, що припадає на 9 березня. За церковним календарем це Віднайдення (Обретіння) Чесної Голови святого Іоанна (Івана) Хрестителя (Предтечі).

Звідки ж взялася ця назва?

Існує версія, що це побутовий варіант Віднайдення, однак вона видається не переконливою, оскільки такі довільності не характерні для народного календаря. Як на мене, тут швидше має місце вплив дохристиянських вірувань.

У давнину дайбожичі, очевидно, святкували повернення (обертання) до рідних країв перелітних птахів. Це підтверджує той факт, що основні дійства, які влаштовували селяни на Обретіння, стосувалися птахів, котрі першими поверталися з вирію.

Згодом обряд «зустрічі птахів» об'єднався з «закликанням весни», що його відзначали на Сорок Святих (22 березня). Але (і про це йтиметься далі) кожне березневе свято — Явдохи, Сорока мучеників, Олекси, тощо — так чи інакше пов'язане з пошанівком окремих видів птахів.

Одначе найбільше обрядів припадає на 9 березня. Про цей день існує безліч цікавих легенд та переказів.

Один з них у 20-х роках (тепер уже колишнього села Старосілля Чорнобильського району, що на Київщині — при будівництві Київської ГЕС воно було затоплене) записала Ніна Заглада. Свого часу талановита дослідниця, котра згодом стала жертвою сталінського терору, оселилася в Поліському селі, щоб вивчити побут, а відтак і підготувати монографічне дослідження про дитячі звичаї та обряди. На сьогодні це єдина книга з цієї теми.

Серед інших привертає увагу цікавий переказ про пташину трійцю.

«Якось журавель, деркач і перепілка орали поле. Журавель правив плугом, деркач воли поганяв, а перепілка водила їх.
Побачивши пеньок, перепілка застерегла:
— Під пеньок, під пеньок!

Деркач окрикнув:
— Придерж-ж-ж, придерж-ж-ж!

А журавель, йдучи за плугом, спокійно покрикував:
— Турли, турли!»

Здається, простенький сюжет, але не без моралі: в кожної птахи свої звички...

Першими, саме, на Обретіння, коли з полів ще не зійшов сніг, прилітають у рідні краї жайворонки. Цих благовісників весни особливо шанували в Україні.

Про це мовиться в одній із веснянок, записаних свого часу П. Чубинським:

Чом ти, жавороньку,
Рано з вирія вилітав?
Іще по гороньках сніженьки лежали,
Ой ще по долинах криженьки стояли.
— Ой коли пора прийшла,
Неволенька вийшла.
Ой я тії криженьки
Крильцями розжену,
Ой я тії сніженьки
Ніжками потопчу...


Згодом з'являються й граки і влаштовують несамовиті бійки за місця гніздування. Це галасливе явище відбиває дитяча загадка: «Дорога розлога, а на дубі ярмарок».

Хоч ця птаха і не заслужила особливої поваги у селян, та вони все ж вважають, що граки є «найнадійнішими сповісниками весни». В одній з приказок так і говориться: «Граки на дереві з весною розмовляють».

До перших весняних благовісників належать також журавлі та лелеки.

Побачивши веселиків у небі, селяни рахували їх: «скільки птахів — стільки злотих мав би коштувати корець (мірка сипучих — В. С.) жита».

Одначе найбільшим пошанівком користувалися лелеки. Ці птахи віддавна вважалися боголюбними, бо оселялися поруч з людськими житлами.

Побутує повір'я: якщо лелека звив гніздо на клуні чи хаті, то «він має принести господарям щастя, оскільки гніздиться лише біля добрих людей».

Лелечина присутність начебто оберігає родину від лиха, а «хто зруйнує кубло бусола, у того хата згорить».

На Поділлі існував звичай — побачивши вперше птаха, люди простягали йому шмат хліба й примовляли:
— Бусле, бусле, на тобі гальвоту, дай мені жита копу!

Щоб присусідити боголюбних птахів, котрих вважали напівсвійськими, селяни спеціально будували на дахах, стовпах, сухих деревах хрестовини.

Коли діти вперше бачили на клуні прилітного лелеку, вони обов'язково до нього примовляли:

Чорногузе-дядьку,
Зроби мені хатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок!


Одначе найбільше очікували буслів дівчата, бо пов'язували з ними своє майбутнє. Якщо юнка запримітила птаху, яка ходила полем або стояла, то свати оминатимуть її оселю, коли ж літала — невдовзі чекай на них. Але найстрашніше було побачити сидячого чорногуза, «бо доведеться ще довго дівувати».

Одним з перших провісників весни вважалися й ремези. Сільським мешканцям ці невеличкі проворні пернаті добре відомі своєю майстровитістю.

Їхні вичурні гнізда, що звисають на вербових гілках понад річками та ставками, нагадують своєрідну рукавичку.

ЗнайденняЗнайдення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
В народі вірять, що ремези починають будувати свої житла саме на Обретіння, коли інші птахи лишень повертаються з вирію. 

В одній з колядок є такі рядки:

Ой ремезе, ремезоньку,
Не вий гнізда на льодоньку,—
Буде льодок розтавати,
Твоє гніздо забирати.
Увий собі в темнім лісі,
В темнім лісі на орісі:
Будуть оріх оббирати,
Твоє гніздо оглядати.



Відомий дослідник О. Воропай вважає, що колядка про ремеза «імовірно була колись дівочою веснянкою, а в пізніші часи перейшла до різдвяного циклу, як величальна пісня для дівчини».

В одному з давніх рукописів мовиться, що «на Обретіння святий Іван чудом своєї голови повертає їх, птахів, назад додому».

Щоб не накликати звороту, жінки остерігалися в цей день прати білизну.

У народі говорили: «На Обретіння птиця повертається до гнізда, діти до хліба, а чоловік до жінки та роботи».

Василь Скуратівський „Дідух”



специально для dna.com.ua