Святого Конона

Святого Конона 18 березня
Східна церква 18 березня відмічає день пам'яті Конона Ісаврійського — християнського святого, сповідника та чудотворця, що помер у 250 році від Різдва Христового.
 
Конон Народився у Віфанії, селі Видана, розташованому за три кілометри від малоазійського міста Ісаврії (нині територія Туреччини).
 
Про час народження Конона можна судити із переказу про те, що його батьки Нестор і Нада, застали час відвідання цих місць апостолом Павлом, який проповідував тут християнство приблизно в середині І ст.
 
За наполяганням батьків, які були язичниками, Конона заручили з дівчиною на ім'я Ганна (Анна). Однак перед самим весіллям сталася подія, яку «Житіє Святого мученика Конона описує так»:
 
Перед шлюбним союзом явився Кононові святий архистратиг Михаїл в образі мужа пресвітлого і навчив його святій вірі, завів його в річку й охрестив Пресвятою Тройцею, і причастив Божественними Таїнствами, знаменував його хресним знаменням і невидимий став. Сповнився ж хлопець Духа Святого, й архангел Михаїл з ним був невидимо.
 
Ставши таким чудесним способом християнином Конон своєю вірою навернув у християнство також і свою жінку, яку він переконав зберігати незайманість та жити з ним як брат і сестра. З часом він охрестив і батьків, котрі згодом теж стали шануватись як блаженні, а батько Конона Нестор вбитий язичниками, також шанувався і як мученик.
 
Рано поховавши матір і дружину, Конон повністю присвятив себе чернечим працям, посту та молитві.
 
У похилому віці він отримав дар диво-творення. Завдяки його проповіді і дивам було зруйновано храм та статую грецького бога Аполлона та багато язичників приймали хрещення.
 
У час правління імператора Декія Конона ув'язнили в Ісаврії й жорстоко мучили за те, що він відмовився поклонитися поганським божкам.
 
Проте місцеві жителі, дізнавшись про катування, яким піддавався святий, вирушили на захист мученика зі зброєю в руках. Злякавшись народного гніву, мучителі втекли, а ісавряни знайшли мученика зраненого й закривавленого на місці тортур. Після цього люди почали цілувати його рани, бажаючи освятитися мученицькою кров'ю. Святий Конон шкодував про те, що не удостоївся прийняти мученицьку кончину за Господа.
 
Через два роки у 250 році, переносячи терпіння від отриманих ран, святий Конон мирно помер у тому ж селищі Витанії, де й народився. І був похований поруч зі своїми батьками та дружиною.
 
На місці дому де жив святий було побудовано храм.
 
 

СВЯТИЙ КОНОН КІНЬМИ ПРАВИТЬ


Зайве переконувати, як шанобливо ставилися українські селяни до коней.

Одвічна любов до цих благородних тварин цілком природна: коні допомагали людям з давніх-давен обробляти землю, освоювати необжиті місця, перевозити вантажі, з ними вирушали в далекі мандри.

Неоціненну роль відігравали вони й під час воєн. Для козака кінь завше був вірним другом і рідним братом.

Згадаймо, якими високохудожніми й поетичними епітетами змальовують коней численні народні пісні.

Серед багатьох інших покровителів тварин чільне місце посів святий Конон. Його день припадає на 18 березня.

У різних місцях він відзначався по-різному, але загальний зміст скрізь зводився до того, що святий Конон завжди справно доглядає і шанує коней.

Саме за це Ілля-Громовик, їдучи колісницею, брав його за погонича, «бо він опікун усіх коней і конюхів». Під час грому люди казали:
— То святий Ілля через небесний місток калачі везе, а святий Конон кіньми править.

Селяни відзначали цей день у шинку, пили горілку, «щоб коні були здоровими та робочими й не брикались». Але в той же час остерігалися перебрати міру, «бо хто буде п'яний, того мерини (чаклуни, відьмаки) поносять під час жнив».

Святого Конона 18 березня



На Кононів день намагалися задобрити й домовика. Як відомо, люди вірили, що в кожному обійсті живуть ці добрі духи й оберігають господарство від злої сили. 

Здебільшого домовики оселялися біля свійських тварин, переважно коней — ласкали їх, заплітали гриви тощо.

Казали й таке: якщо домовик не вподобає коня, то починає збиткуватися з нього — лоскоче, їздить верхи, доки не запалить.

Щоб убезпечитись від цього, у цей день вішали на бантину вбиту сороку — «відтак домовик забавлятиметься з птахом і полишить мучити коней».

Дехто навмисне тримав у стайні навіть цапа, «щоб (домовик) їздив на ньому» або закопував горщик каші, «аби домовик живився й хату глядів».

Тим часом господині передивлялися городнє насіння.

«На Кононовій днині,— казали,— город сниться господині».

Василь Скуратівський „Дідух”



специально для dna.com.ua