Сорок Святих

Сорок СвятихСОРОК СВЯТИХ СОРОК ЛОПАТ СНІГУ КИНУТЬ


Про походження свята Сорока Святих Великомучеників, що припадає на 22 березня, існує чимало трактувань. Очевидно, в давнину ця обрядодія була пов'язана з весняним рівноденням, яке суголосне з сонячною активністю.

Ми знаємо, що дайбожичі особливо поклонялися сонцю — головному своєму богові. Під цю пору весна вже мусила остаточно перемогти зиму, хоча у природі нерідко бували й винятки, оскільки «У весни жіночий характер: зранку засміється, а надвечір заплаче».

Тому з цього приводу казали: «Сорок Святих ще принесуть сорок морозів».

Як би там не було, але люди вже жили весною, з вирію повертались птахи, які «на крилах тепло приносять». Відтак у цей день віддавна в Україні побутувало поетичне свято зустрічі пернатих.

М. Грушевський з цього приводу писав: «На Сорок мучеників печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилітають із вирію.

Сорок Святих


Це — жертва весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних кутках слов'янства».

Напередодні або рано вранці матері готували «жайворонків» та «голубків» — смачні, розчинені з медом кренделі у вигляді пташок — і віддавали дітям.

Сорок Святих


У різних регіонах цю обрядодію влаштовували по-різному: в одних випадках печиво виносили в сад і підвішували до дерев, у інших — дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи його високо над головою, вилазили на ворота або клуню й примовляли:

Вилети, гулю, горою,
Винеси літо із собою.
Вилетіла гуля горою —
Винесла літо з собою
.

Цікаво зустрічали птахів на Волині. Участь у цій обрядодії брали дівчата та підлітки. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками та віночком.

Сорок Святих

Взявши в руки печиво, паняночка зверталася до старшої жінки:

Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку!


Вийшовши за село, гурт заспівував:

Ой ти весна, ти весна,
Ти чого до нас прийшла?


Паняночка відповідала:

Я прийшла до вас з теплом,
Із зеленим житечком.


Обійшовши довкола, всі ставали на пагорбі й закликали птахів:

Із краю кураю
Пташок викликаю:
— Летіть, жайворонки,
До нашої сторонки,
Спішіть, ластів'ята
До нашої хати —
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!


Якщо бачили в небі диких гусей, кидали їм услід соломинки, приказуючи:

— Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров'ячко, а нам на тепло!

Радістю було, якщо їм зустрічалась якась перелітна птаха. Ощасливлені всі гуртом верталися в село, співаючи веснянки на два голоси:

- Весна, весна красна!
Що ти нам принесла?
Зима ти наша біла,
Вже ти нам дуже надоїла!
Весна наша красна,
Що ти нам принесла?
- Мужикам по ціпочку,
Бабам по платочку,
Дівкам по віночку,
Парубкам по квітоньці,
По гарній дівоньці.


На той час жіноцтву вже годилось упоратися з кроснами — виткати полотно. Тому справжні господині вранці на Сорок Святих виходили з свіжозготовленими обрусами у поле, кланялися на всі сторони й примовляли до схід-сонця:

— Ось тобі, мати-весно, нова обнова!

Розіславши на землі полотнину, клали на неї пиріг і верталися назад із надією, що цього року «щедро вродять льон та коноплі».

У давніші часи люди робили солом'яну ляльку — зиму, виносили за село і спалювали як ознаку того, що її остаточно вигнано, весну закликано в гості. Такі дійства залежно від кліматичних умов того чи того краю, влаштовували на Явдохи, Теплого Олекси чи Благовіщення.

Зі святом Сорока Святих пов'язане повір'я, що сорока має покласти на своє гніздо 40 паличок, бо «на Сорок Святих сорока іменинниця».

Нині важко пояснити причину такої уваги до цієї не вельми шанованої в народі птахи. Адже на кожний недостойний вчинок чи людський гандж є влучне прислів'я:

«Пише, як сорока по тину лапою»,
«У сороки правда на хвості»,
«Не роззявляй рота, бо сорока влетить»,
«Уроки на сороки, а пристріти на їх діти» тощо.


Не любили цю птаху за те, що вона руйнувала гнізда, поїдала яйця і пташенят, нерідко крала й курчат. Чи не задля того, щоб якось пом'якшити людський гнів (сороки все-таки приносять користь), і вигадане оте повір'я.

Якщо надходила рання весна, після Сорока Святих починали сіяти горох. Фольклорні джерела зберегли чимало переказів щодо цього.

Для прикладу наведу одну оповідку, записану в 90-х роках минулого століття на Харьківщині відомим дослідником П. Івановим.
«Сіяв чоловік горох у полі на Сорок Святих. Ідуть дорогою сорок чоловіків і кажуть йому:
— Чого це ти сьогодні заходився горох сіяти? Як-не-як свято ж, Сорок Святих Мучеників!
— Нехай мені Бог простить,— відказав селянин,— бо я забувся, що сьогодні празник...
— Ну, як ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

Діждався чоловік врожаю і бачить, що справді горох уродив так добре, як пророчили оті перехожі люди.

На другий рік селянин знову виїхав сіяти горох на Сорок Святих. Знову ідуть дорогою сорок чоловіків, і знову кажуть йому, що гріх сіяти в цей день, бо свято.
— Е-е, розкажіть дідові своєму, а не мені. Я торік сіяв у цей день, і вродило мені по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

Подорожні розсердились та й кажуть:
— Вродить тобі по сорок болячок на тілі, як ти такий! Тільки вони те сказали, як чоловіка того геть болячками обкидало. Ледве додому доїхав...»

А цю оповіданку в 20-х роках записав на Поділлі краєзнавець М. Рябий.
«Один бідний чоловік на свято Сорока Святих виїхав на ниву сіяти горох. Коли скінчив роботу, навідався до нього багатий сусіда.
- Що це ви, робите, куме, ниньки ж свято!

Горопаха почухав потилицю й відказав:
- Та я ж не знав, нехай Бог прощає...

Під осінь йому вродив горох у сорок кіп.

Побачив те багатий і наступного року запрягши воли виїхав на Сорок Святих у поле. Дорогою його зустрів інший сусіда і питається:
— Куди це ви зібралися? Сьогодні ж свято велике.
— Ет,— відповів багач.— Торік мій кум посіяв у цей день, то сорок кіп вродило,— і поїхав у поле.

Як настав час збирати врожай, то жахнувся багач — всього-на-всього сорок дрібненьких снопиків накосив...»

На Київщині був такий звичай: у цей день юнки варили сорок вареників із сиром і частували хлопців, «щоб мороз любистку не побив» — найшанованішого дівчатами обрядового зілля.

Школярі приносили своєму вчителеві сорок бубликів — «за мудру науку».

Хоч і вважалося, що на Сорок Святих вже має бути тепло, але люди як завше більше довіряли народним прикметам.

Якщо в цей день тепло, то стільки ж днів утримається гожа днина, а холодно — бути сорока морозам.

Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.

Раптово тане сніг — до активної повені й буйних трав.

На Сорок Святих погода, то на гречку урода.

Але про всяк випадок пам'ятали: «Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути».

Василь Скуратівський „Дідух



специально для dna.com.ua