Свято Вулиці

Свято Вулиці ПУСТИ МЕНЕ, МОЯ МАТИ, НА ВУЛИЦЮ ПОГУЛЯТИ

У нашому повсякденному лексиконі нерідко можна почути такий вислів:
— Що ти з нього хочеш, він же вуличний!

Аналізувати подібні визначення, очевидно, немає потреби, оскільки кожен розуміє, що мова йде про людину сумнівних моральних якостей: якщо це юнак, то неодмінно бешкетник або крадій, а коли дівчина — легкої поведінки...

Термін «вулиця» чи «вуличний» останнім часом набуває чимраз негативнішого значення. І це тим прикріше, що первісна його генеалогія була досить шляхетною.

В науковий обіг, принаймні річний, міцно ввійшло таке поняття, як «вулиця», за яким стоїть давня форма традиційного молодіжного дозвілля.

Відомий в еміграції професор Є. Онацький з цього приводу писав: «Вулиця — літні вечірні забави молоді в Україні, що тривали від Великодня до Семена. Подекуди вулиця була тільки в неділю та в свята або й по вечорах напередодні свят. Подекуди відбувалася щодня...»

Сучаснику, звісна річ, таке визначення мало що говорить, а тому я зупинюся на ньому детальніше.

Традиційне молодіжне дозвілля в Україні мало дві форми — вечорниці, досвітки та «вулиця».

Перша охоплювала осінньо-зимовий період. Хлопці зголошували за відповідну оплату оселю в самотньої жінки чи вдовиці. В ній протягом осені й зими проходили вечорниці та досвітки.

Свято Вулиці


Це були своєрідні молодіжні доми: на вечорницях молодь улаштовувала різноманітні розваги — танці, забави, ігри, відзначала такі народні свята, як Калиту на Андрія, обряд «пирхунів» на Варвари, різдвяно-новорічні святки тощо.

Свято Вулиці


На досвітках дівчата переважно вишивали, пряли, хлопці чинили сільськогосподарський реманент, різьбили, допомагали юнкам лагодити рукомесні снасті — коноворотки, веретена, гребені тощо.

Свято Вулиці


При цьому варто зауважити, що такі зібрання відбувалися з переночівком — дівчата вставали досить рано, щоб продовжити роботу.

Досвітки, як і вечорниці, чітко трималися звичаєвого права, згідно з яким не допускалися будь-які довільності й уседозволеність.

Свято Вулиці


Молодіжне дозвілля регулювалось як дорослими, так і виборними особами, що їх обирали хлопці й дівчата.

Ватагою чи Березою могли бути лише особи з високими моральними якостями, їм надавалося необмежене право керувати всім процесом дозвілля.

Як тільки надходила весна — танув сніг, тужавіла і вкривалася зеленню земля, коротшали та теплішали ночі — молодіжні зібрання переносилися на вулицю.

В одну з останніх вечорницьких сходок переобирали своїх ватажків. Тут же й обиралося місце майбутньої «вулиці».

Найбільше були зацікавлені у виборі місця для дозвілля юнки. Та це й природно: вони постійно трималися своєї «вулиці», тоді як хлопці намагалися перевідувати кілька дівочих гуртів.

Щоправда, і в цьому випадку були свої звичаї: парубоча громада мала право не приймати «чужаків». Щоб отримати дозвіл, «чужинець» мусив почастувати своїх майбутніх братчиків могоричем чи зголосити музик.

Якщо хтось із присутніх порушував усталені канони — лихословив, вчиняв бійки, ображав присутніх, насамперед дівчат, або ж з'являвся напідпитку, що було великою рідкістю в ті часи,— таких позбавляли права одвідувати сходку, і кривдники вимушені були шукати притулку на інших «вулицях» («кутках», «колодах», «на музиках», «на вигоні»).

Ось чому дівочий гурт, якому надавалася перевага вибору місця — а це здебільшого було перехрестя доріг, так зване крижове, сільський майдан, вигони, царини біля млинів чи ставків тощо,— намагався причарувати «до своєї вулиці» якомога більше парубків різноманітними обрядодіями та замовленнями.

Про це мовиться і в піснях:

Загорожу річку та й на поставничку,
Щоб не вилітали пташата-чирята,
Пташата-чирята, сиві голуб'ята,
Щоб не виносили молодецьку красу.
Молодецька краса — хустонька в пояса,
За шапкою квітка, в правій руці дівка...


Не обходилося й без кпинів стосовно сусідських вулиць:

А на чужій улиці сміття та полова,
А на нашій улиці челядь чорноброва!
А на нашій улиці все рівно та рівно,
Вигравали пару бочки вороними кіньми!
А на тій улиці все яри та кручі,
Вигравали чорні куці з вулиці йдучи.



В арсеналі «вуличних замовлянь» є безліч ритуальних дійств. Я наведу лише кілька з них, що були найпопулярнішими свого часу.

Щоб молодь збиралася біля хати дівчини, юнка проштрикувала в чобіт із середини голку з ниткою й ходила з нею селом, а потім верталася додому й запихала в землю так, аби її гострий кінець спрямовувавсь угору. Це для того, «щоб «вулиця» не збиралася ніде, окрім вибраного місця».

Потім увечері, щоб ніхто не бачив, брала веретено, крутила його на місці майбутніх сходок, вважаючи, що так мусять крутитися тут парубки, або ж спалювала старого деркача, а попіл розсипала вулицею, «щоб хлопці з сусідніх кутків дерлися на гульки».

Коли ж з якихось причин юнак нехтував сходкою, то дівчина, яка його вподобала, палила обручі від діжки і тим попелом пересипала ворота біля оселі парубка.

Але найбільше обрядів, пов'язаних із «замовлянням вулиці», стосувалося звичаю «закопувати кашу». Оскільки про це вже йшла мова, не буду на цьому зупинятись.

Отже, започатковувалася «вулиця» ранньою весною. В кожному регіоні, залежно від кліматичних умов, її «відкривали» в кінці березня чи на початку квітня, коли встановлювалася тепла погода.

Кожна «вулиця» мала, якщо можна так висловитися, свій режим роботи. На свята та по неділях збиралися вдень, а буднями — по вечорах.

У святочні днини, як правило, приходили троїсті музики. Парубки вважали за честь замовити своїм дівчатам танок. Той, хто замовив музик, мав право першим розпочинати його.

Свято Вулиці


Найпопулярнішими вважалися полька, щука, козачок, а пізніше краков'як, метелиця тощо.

Нерідко у вихідні дні «на вулицю» приходили й молоді подружжя.

Свято Вулиці


Починалася «вулиця» традиційними дівочими хороводами — «Кривим танцем», «Маком», «Жельманом», «Горошком», «Огірочками».

Не обходилося й без «Шума». Як інші веснянки та гаївки, він супроводжувався відповідними рухами та пісенним приспівом:

Ой нумо, нумо,
В зеленого Шума —
А в нашого IIIума
Зеленая шуба...



За давнім звичаєм, сповістою про початок «вулиці», а отже, й веснянок, був голос сопілки. Парубки йшли селом і вигравали відому всім мелодію «Розлилися води»:

Розлилися води
На чотири броди.
Гей, дівки, весна красна,
Зілля зелененьке!


В одному з варіантів цієї пісні мовиться:

У третьому броді
Сопілочка грає,..
Сопілочка грає,
На грання скликає.


Нерідко «позивним паролем» збору «вулиці» був і посвист хлопців, куплети так званих збірних пісень з відомих мелодій чи постуки у ворота.

Якщо котрась з юнок не бажала брати участь у товаристві, то парубки нерідко вимазували ворота дьогтем або ж викрадали їх і ховали на вигоні.

Хлопцям-підліткам заборонялося відвідувати молодіжні гулі. Щоб стати повноправним членом «вуличних дійств», необхідно було «посвятитися в парубоцтво», що регламентувалося в кожному окремому випадку своїм звичаєвим правом, яке мало специфічні вимоги: відповідний вік, форма одягу, частування хлопчачої громади, замовляння музик тощо.

В моєму родовідному селі, де подібний звичай зберігався до середини 50-х років, щоб одержати у парубків дозвіл на парубкування, потрібно було почастувати їх горілкою або ж привселюдно проспівати пісню чи виконати жвавий танок.

Свято Вулиці


Якщо «кандидат на парубоцтво» не впорався зі своїми обов'язками, його виганяли з гурту.

Поза конкурсом проходили лише ті, хто вмів грати на музичних інструментах.

Свято Вулиці


Авторові цих рядків також пощастило пройти «поза конкурсом», оскільки освоїв на гармонії кілька похідних танців...

На вуличних зібраннях нерідко вирішувались і громадські справи, до яких була так чи інакше причетна молодь. Це, зокрема,
- участь у лагодженні громадських шляхів,
- очищення й копання криниць та інші форми толок,
- організація колядницьких ватаг чи купальницьких обрядів,
- прощання з дівуванням і парубоцтвом,
- перевибори нового ватага тощо.

Якщо «вулиця» під час вечірніх ґуль тривала довше визначеного часу, що порушувало нічний спокій, то сільська адміністрація — староста, соцький чи десятник — мали право розганяти її.

Молодіжні зібрання підпорядковувалися високим зразкам народної моралі. З цього приводу С. Килимник слушно відзначав: «Хлопці на «вулиці» чи на вечорницях любенько розмовляли з дівчатами, жартували, але юнак не торкався руками дівчини; у стародавні часи вважалося непристойним, щоб хлопець розмовляв з дівчиною, відокремившись від гурту. Горілку приносити на «вулицю» чи приходити парубкові на ці збори в нетверезому стані — суворо заборонялося парубоцькою громадою».

Таким чином, давній звичай «вулиці» був важливою формою громадського молодіжного життя, де юнь не тільки веселилася й знайомилась, а й виробляла світські форми моралі, перебирала у спадок пісні, звичаї та обряди, що їх створили попередні покоління.

Отож цілком природне звертання дочки до матері зафіксоване в одній з народних пісень:

— Пусти мене, мати,
На вулицю погуляти!
Буду гулять та гуляти,
Доленьки шукати...


Натомість в іншій пісні мовиться:

Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
— Іди, доню, не барися!
Бо на дворі піст наступає,
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче.


Молодіжні вуличні забави здебільшого починалися на Великі запусти, але основні дійства розвивалися після Великодня, коли вже можна було співати, танцювати. Тому все частіше неньки чули: «Пусти мене, моя мати, на вулицю погуляти!»

Василь Скуратівський „Дідух”


специально для dna.com.ua