Зосима

ЗосимаВІТАЙ БДЖОЛУ НА ЗОСИМА

 
30 квітня вшановують святого Зосима - покровителя пасічників. 

Пасічництво. Важко переоцінити його роль у повсякденному житті та побуті українського селянина. Найавторитетніші дослідники традиційних промислів та занять нашого народу незаперечно підтверджують, що бортництво, як громадська форма життєдіяльності, з'явилася раніше, ніж, скажімо, землеробство. 

Пасічництво в своєму первісному вигляді, поряд з ловецтвом та мисливством, було основним заняттям наших пращурів, за допомогою якого люди забезпечували себе харчами.

Це підтверджують початкові вітчизняні джерела. Скажімо, вже в «Руській Правді» — першому законодавчому акті, що його уклав Ярослав Мудрий,— сім параграфів (жодному з існуючих тоді промислів не присвячено стільки охоронних циркулярів) безпосередньо стосуються бортних угідь.

В одному з них, зокрема, мовиться: «Аже хто разнаменает (стеше знак власності — В. С), то сем гривен продажа».

Принагідно зауважу: такий штраф накладали на тих, хто зазіхнувся на життя княжого воїна чи його коня. Це ще раз підтверджує високий суспільний статус цього виду промислу.

Здавен бджоли гніздилися в дуплах перестарілих лісових дерев. Такі обжитла називали бортями, а звідси і бортництво як вид заняття.

Спочатку люди беззастережно розбивали їх, щоб добути солодкий продукт. Це привело до зменшення кількості гнізд і відповідно меду. Виникла необхідність бережливого ставлення до бджіл.

На допомогу прийшло звичаєве право, котре гарантувало власність: той, хто першим одшукав дике гніздо бджіл, витісував на стовбурі дерева свій знак власності, який мав кожний мешканець.

Якщо хтось видирав клеймоване дерево або стісував і ставив свій знак, то, за законом офіційного і звичаєвого права, таких суворо карали.

Крім індивідуальних, були й княжі бортні «ухожаї», цебто ліси; їх також клеймували бортними мітками.

З історичних джерел нам відомі непоодинокі випадки так званих «бджолиних воєн». Скажімо, перше антифеодальне повстання, яке датується IX століттям, безпосередньо пов'язане з бортництвом.

Збираючи данину з древлян, київський князь Ігор порушив обітницю — вимагав повторного оброку медом та воском, що й призвело до його страти.

Згодом за ловецтво та видирання бджіл у чужих угіддях спалахнула міжусобна війна між Київським придвором і Овруцьким князівством.

Відомий і такий факт. Майже всі угоди, які скріплював княж-двір, завершувались обов'язковим почастуванням знаменитим руським медовим трунком. Його вважали за честь придбати торгівці, які пливли «з варяг у греки».

Володимир Великий видав навіть указ, за яким при дворі був зорганізований прошарок службовців — медовари.

Питний мед вистоювали в льохах кілька десятків літ. Літописець відзначає, що на честь кожної військової перемоги та спорудження церкви князь наказував готувати «триста варок меду».

Суспільне становище медоварів було досить високим — вони посідали четверту сходинку в ієрархії придворних службовців.

Особливого розвою набуло пасічництво з прийняттям християнства. Крім меду, що використовувався в обрядових дійствах, не меншу роль відігравав і віск для свічок, без яких не могла обійтися жодна культова споруда.

У давніші часи майже в кожній родині тримали бджіл. Мати власну пасіку означало й високий суспільний статус. Як відомо, ними пишалися Богдан Хмельницький та Іван Сірко. Останній, як свідчать сучасники, доживав свого віку на пасіці.

Нарешті, про високий рівень пасічництва в Україні говорить і той факт, що першу в світовій практиці школу бджолярів запровадив наш славетний вчений П. І. Прокопович. Там навчалися цього ремесла учні з багатьох європейських країн. До речі, він є і винахідником рамкового вулика.

Звісна річ, пасічницький промисел, що набув такого значення, відповідно підніс і роль цих благородних комах, яких у народі називали «божими мухами».

Отже, цілком логічно, що в середовищі бортних людей були і свої опікуни — Зосим і Савватій.

Однак переваги віддавали все-таки Зосиму, про що свідчить існування іменного дня — 30 квітня.

Свято Зосима особливо шанували бортники. У цей день на кожній пасіці вивішували ікони захисника бджіл, біля них читали молитви, влаштовували різноманітні обряди.

Про окремі вірування, пов'язані з бджолами, частково вже йшлося. Я ж зупинюся на найвідоміших.

На Київщині віщуни-пасічники напередодні свята клали в горщик мед, трохи дріжджів і закопували його під лавкою біля покутя, приказуючи:
— Як у сей Святий вечір збираються до вечері великі й малі, багаті й убогі і бувають ситими й п'яними, так щоб у моїй пасіці всі бджоли збиралися і по вуликах сідали!

На перший день Світлого Христового Воскресіння, відкопавши горщик, господар обмазував тою рідиною всі вулики, вважаючи, що з цього часу бджоли будуть ліпше роїтися й не втікатимуть із пасіки.

Для того щоб рої не втікали, посеред пасіки закопували горнятко з вареною пшеницею та шматок стільникового меду.
— Як тая пшениця й той мед не можуть вийти з-під землі,— нашіптували при цьому,— щоб так і мої бджоли не могли повтікати з моєї пасіки...

Обряди, пов'язані із закопуванням горщика з медом та вареною пшеницею в оселі й на пасіці, були широко відомі на Чернігівщині, Київщині, Полтавщині та Волині.

Крім того, у побуті було безліч пасічницьких молитов та заклинань од злодіїв, хижаків, мору тощо. Для прикладу наведу лише одну молитву-заклинання, якою користувалися власники бджіл на Поліссі:

Полети ж, моя пчілко, на всі чотири сторони
За жовтими восками, за солодкими медками,
Приспор меду в свої вулики.
Як риба-щука біжить по воді,
Нехай моя пчілка поспішає до моєї пасіки:
Як по стовпових річках та потічках
Біжить вода до моря,
Отак би й до мене, раба божого,
Моя пчілка летіла з усіх-усюд —
З темних лісів та луків, з боліт та чорних хащ,
Де вовки не водяться й птиця гнізда не в'є,
З чистих полів, назбиравши ярих восків,
Сідати до своїх вуліїв з приплодом
Господу, Богу на офіру во славіє,
А мені, рабу божому, на віки віків,
Амінь!



У цей день власники бджіл тричі обходили пасіки зі страсною свічкою та свяченою водою, скроплювали нею вулики, а при вході прибивали вовчу пащу, «щоб комахи могли одгризтися від напасників».

Загалом покровительство бджіл, пов'язане із Зосимом та із Савватієм, значною мірою загадкове, адже ці особи привнесені в народний календар християнством.

Зосима

Очевидно, в давнину був якийсь інший опікун, але в процесі дуалізму його замінили церковними проповідниками. 

Що б там не було, але святий Зосим міцно перебрав покровительство над «божими мухами» — бджолами до своїх рук, і пасічники віддавали йому свою хвалу.

Про це говорить і давнє прислів'я: «Вітай бджолу на Зосима, то будуть рої і вощина».

Василь Скуратівський „Дідух”




специально для dna.com.ua