Чистий Четвер

Чистий ЧетверЯК НЕ ТЕПЕР, ТО В ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР

 
13 квітня 2017 року - Чистий Четвер
 
Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». 
Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». 

Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня).

З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств.

У Чистий четвер обов'язково годилося готувати баби — паски. Вони мали свою технологію виготовлення й випікання.

Крім жовтих баб, в Україні відомі й інші сорти пасок — білі, що випікались у п'ятницю, й чорні — у суботу.

Всі ці різновиди мали своє символічне призначення:
- Жовті баби, власне найбільші й найпохідніші, вчиняли з пшеничного борошна на яєчних жовтках. Вони призначалися сонцю й небу.
- Білі — покійникам і повітрю, «щоб не приносили лиха й смерті».
- Чорні — господарям і всім людям, самій родючій землі.

Як засвідчують Брокгауз і Ефрон, в Україні виготовляли до сорока різних сортів баб.

При виготовленні пасок дотримувалися різноманітних дійств. Починаючи із вчинення, вимішування та викачування тіста всі дійства підпорядковувались прадавнім обрядам.

Особливо стежили, щоб не було порушено звичаєвих форм, коли саджали паски в піч. Усіх, хто був у хаті, просили вийти на двір, «щоб не потривожити пасок».

Топити піч годилося з тих полін, які відкладалися кожного четверга протягом Великого посту.

Підпалювали дрова кількома скибочками свяченої верби.

Саджаючи паски на черінь, господиня читала спеціальну молитву:
— Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (перераховуються родичі й члени родини), коли живі, будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична...

Для білих пасок, які призначалися предкам, було інше причитання:
— Хай будуть праведні душечки чисті й святі, як чиста й свята та велична ця паска. Щоб було вам так відрадно там, як паскам у печі. Вам, родителі наші, ці паски печемо, шануємо вас, а ви допомагайте нам...

При саджанні чорних разових пасок висловлювалися пошанівки землі-матінці, всім сущим людям, домашній худобі, сподівання на багатий врожай і його убезпечення од пожежі, грому, бурі тощо.

Звісна річ, як слушно зауважує С. Килимник, наведені тексти умовні: кожна господиня висловлювала їх залежно від свого вміння й поетичних уподобань, але всі вони просякнуті урочистою світлістю і шанобою до людей і природи.

У Чистий четвер годилося насукати свічок. Перевага віддавалася страсній (громничній) свічці. Це були досить великих розмірів — «до двох аршин довжиною і до фунта вагою» — вироби, які слугували протягом року. Нею годилося «принести вогонь» зі Страсті.

 

Чистий Четвер


 


Вважалося, якщо «живий вогонь» ненароком погасне, коли його несуть із церкви, то невдовзі хтось у родині помре.

Я пригадую, як ми в дитинстві, несучи запалені свічки зі Страсті (а це шість кілометрів весняного бездоріжжя посеред ночі, коли нерідко падав дощ і гарцював вітер), ховали їх під поли, в паперові обкрутки, оберігали долонями, щоб, не дай, Боже, не погасла; та все-таки траплялись випадки, коли вогонь згасав, й тоді годилося оживити його в сусідів, «бо засвічувати можна лише з «живого полум'я».

На Закарпатті (Міжгірщина), як нам повідомляли під час експедиції літні люди, замість свічок робили факели з паклі, вимоченій у восковій рідині.

Вдома страсною свічкою робили хрестики на сволоці, «щоб лиха нечисть хату минала».

Такі позначки (інколи сажу від них використовували, розколотивши у воді, од пропасниці) тримали до Переплавної середи — шостий по Великодню тиждень.

На Харківщині хрести зберігали протягом року, «бо корисні на випадок пожежі».

Дехто навіть «клеймив» ними і ворота, «щоб нечиста сила й погані пси не заходили на подвір'я».

Неабияку роль відігравала у повсякденні випалена на Чистий четвер сіль. Робили це так: грудочку кристалів обгортали ганчіркою, клали в гарячу піч і тримали, доки не обвуглиться тканина. Особливо, вважали селяни, вона помічна при шлункових хворобах у тварин; її вживали і при розговінні.

Було за обов'язок на Чистий четвер купати дітей, бо в цей день, начебто, ворони носять своїх пташенят до річки і миють, «а тому й живуть птахи сотні літ».

Годилося очиститися водою і хворим людям. При цьому виливали обмивки на перехрестя доріг, «щоб там усе лихо зосталося». Роблячи це, приказували:
— Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і на живіт трішки!

 

Чистий Четвер


 


Ось чому забобонні селяни остерігалися вдосвіта виходити на дорогу, «щоб чужа хвороба не причепилася».

Натомість уночі перед світанком господиня, присівши на порозі, сукала з мички нитку на веретено, роблячи це навиворіт — од себе. Таким прядивом перев'язували ті місця, де «розійдеться» чи рука, чи нога.

А щоб у дітей не випадало волосся та не боліла голова, то їх постригали саме в Чистий четвер.

Цікавим, але мало дослідженим був у давнину обряд «гонити смерть». На жаль, до нашого часу це дійство не дійшло, про нього, окрім коротких згадок, немає описів і в фаховій літературі. Відомо, що з ним пов'язані вогнища, що їх для цього розпалювали в четвер.

Очищення землі од всілякої нечисті за допомогою води й вогню — було досить поширеним явищем у наших давніх пращурів. Очевидно, і в обряді «гонити смерть» також були подібні дійства, які маємо в закликаннях, а потім у проганянні (чи розтрілюванні) морозу і зими.

Таке багаття розпалювали лише з «живого вогню», добутого від тертя сухих паличок одна об одну, бо саме цей вогонь вважався «небесним гостем», що дарувався сонцем.

У дохристиянських уявленнях смерть поставала в людській чи іншій живій подобі, «вона могла чути і розуміти людські бажання та заклинання» (С. Килимник). Про це говорить нам у формі звертяння-благання одна з давніх лірницьких пісень:

Смерте моя коханая,
Нам від Бога посланая —
Зажди, смерте, час-годину,
Покиль зберу всю родину...



Про це нагадує нам і звичай збирати в четвер усе старе, непотрібні лишки в господарстві, ретельно вимітати сміття в садках, городах та на подвір'ї і спалювати його, «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті та всякої нечисті». При цьому виголошували своєрідні заклинання:
— Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!

Нарешті, з Чистим четвергом пов'язаний і Нявський, або Мертвецький, Великдень (покутяни його називали ще Живильним).

Одразу після Страсної відправи, люди, прийшовши додому, влаштовували своєрідну «тайну вечерю». Вона чомусь нагадує Вілію на Багату кутю (на Різдво).

За спогадами літніх людей, трапеза мала приблизно такі страви: кутя з медом і маком, узвар, вареники із сушеними сливами та вишнями, капусняк, риба. Все це мало символізувати спільну вечерю з покійниками — так званий Мертвецький Великдень.

Як ми знаємо, люди вірили, що Бог тричі на рік відпускає праведні душі з того світу: коли красує жито (на Русалії), на Спаса і в Чистий четвер по закінченні Страсної відправи.

Вважається, що душі «виходять із землі», а приходять по «небесному чарівному мосту» з вирію в свої «весі» (села) і за три дні до Паски справляють уночі свій Мертвецький, чи Нявський Великдень.

У цей час душі покійників не бояться ні хреста, ні молитви й вельми агресивні. Якщо їм зустрінеться жива людина, то вони ладні задушити її. Єдине спасіння — облитися у четвер водою.

Відтак увечері на Нявський Великдень усі мерці, начебто, за покликом третього дзвону йдуть до церкви. Коло неї на них чекають священики, які також померли. Після відповідної проповіді відчиняються двері в храм Божий і всі заходять на службу. Біля вівтаря мають стояти діти і тримати в руках крашанки, наповнені клоччям. Після відправи всі христосуються й виходять на подвір'я храму, де священики ще раз читають проповіді. Лише після третіх півнів усі розходяться по могилках.

Деінде, доки душі покійників відправляють свою службу, розпалювали спеціальні вогні. Щоправда, на Херсонщині Мертвецький Великдень відзначали не в Чистий четвер, а в Жилавий понеділок.

Серед народу існувало безліч легенд і переказів на цю тему. Основний їх сюжет — якщо зустрітися з мертвими душами, то не оминути лиха. З огляду на це селяни в цей день остерігалися виконувати важливі господарські справи, «бо може вирости мертва кістка», цебто нарости на тілі. Жителі Карпат вважали, що на Страсний четвер не годиться різати худобу: «щоб не пролилась кров», а також білити, «бо це все сумні дні».

Таким чином, з Чистим четвергом пов'язано безліч дійств і вірувань. Це відбито у творах багатьох класиків нашої літератури.

Досить згадати цікаве оповідання Г. Квітки-Основ'яненка —«Мертвецький Великдень». Письменник, взявши за основу традиційний сюжет, щоправда, трішки одійшов від нього. Його головний герой Ничипір випадково опинився серед мерців, але зумів їх перехитрити і в такий спосіб врятувався.

Подібні сюжети використали Б. Лепкий у творі «Під Великдень» та А. Свидницький —«Великдень у подолян».

Наведу ще один цікавий обряд, якого дотримувались у цей день юнки з Покуття. Називався він «заворожувати собі красу».

На світанку дівчата йшли до річки чи озера і, дочекавшись сходу сонця, роздягалися, розпускали волосся й стрибали у воду, примовляючи :

Водане, на тобі русу косу,
Дай мені дівочу красу!



На закінчення цього матеріалу хочу навести досить влучне прислів'я, яке побутувало в народі і нагадувало забудькуватим:
«Як не тепер, то в Чистий четвер» — цебто за гріхотворні наші вчинки рано чи пізно все одно доведеться спокутувати. Не забуваймо його й сьогодні.

Василь Скуратівський „Дідух”



специально для dna.com.ua