Паска 2017 року в Україні

Паска 2015 року в Україні16 квітня 2017  Світле Христове Воскресіння, Великдень

 

ДОРОГЕ ЯЄЧКО К ВЕЛИКОМУ ДНЮ


Усі ми виносимо з країни дитинства романтичні спогади, котрі на схилі літ усе частіше й частіше навідують у гості, як щось далеке і неповторне.

Для мене таким незгасним острівцем, що горить голубим овидом тих років, є Великдень, який здебільшого припадає на квітень.

Здається, жодне свято для нас, сільської дітвори, не приносило стільки радості і душевної теплоти, як Паска.

Це дійсно був Великий день. Може, не стільки церковними відправами, як онародненими дійствами родинних та громадських обрядів.

Адже нарешті можна було вволю поласувати в проголодні повоєнні літа смаковитою, що танула в роті, паскою, досхочу наїстися яєць, похристосуватись і напоцокуватись крашанками в колі своїх однолітків.

Не менш цікавими були для нас і відвідини всеношної. Ще заздалегідь потаємно від вчителів домовлялися про похід у сусідні Скурати, де на всю округу збереглась одна-єдина церква. Щоправда, біля храму постійно «стояли на чатах» наші вчителі, аби не допустити нас на всеношну; кого щастило їм впіймати, тому знижували за чверть оцінку з поведінки і викликали батьків до школи...

Але й ми були не ликом шиті. Десь опівночі, коли «блюстителям порядку» надокучувало «тримати заслін», і вони розходились по домівках, ми манівцями збігалися до храму і, розсіявшись по закутках, чекали святкової відправи. При цьому щиро вірили: якщо не задрімати протягом ночі, то обов'язково пощастить відшукати гніздо дикої качки.

Як зараз пам'ятаю той вечір. Припоравши домашнє господарство та зладнавши в кошик паску, крашанки і шмат сала, ми з мамою вирушили на всеношну. Доки дісталися,— людей у церкві було повно.

Хтось з місцевих читав по складах Євангеліє. Та ось вдарили дзвони. Люди оживилися — незабаром має з'явитись з вівтаря сільський батюшка.

Так і сталося: розчинились врата, і в святкових ризах з хрестом у руках до прихожан вийшов священик.

Я уважно стежив за ним, бо знав, коли він уперше привітає з Христовим Воскресінням, потрібно, тримаючи в руці срібну монету, відповісти: «Анталюз маю!» Тоді ця копієчка, походивши по інших руках, неодмінно повернеться до мене не сама, а з усіма тими, що були поруч з нею.

А ще пригадав, як радив дядько Андрій: на свято потрібно носити карбованця в кишені. Якщо хтось привітає: «Христос Воскрес!», то потрібно тричі відказати: «А в мене карбованець є!» — тоді протягом року не виводитимуться гроші. Тільки в це не дуже вірилось...

Ставши перед мирянами, священик басовитим голосом промовив:
— Христос воскрес! Присутні хором відповіли:
— Воістину воскрес!

Після триразового повторення хор заспівав:
Христос воскрес! Смертю смерть поправ І сущим во гробі живот дарував...

На вулиці враз почулися постріли — то мисливці, як казали старші, в такий спосіб «убивали чортів».

Після служби всі почали виходити з церкви з хоругвами, хрестом і плащаницею. Упевнившись, що в храмі нікого не залишилося, останнім вичвалав церковний сторож і примкнув двері на замок.

Мати пояснили це тим, що в церкві можуть приховатися жінки-відьмачки та чоловіки-упирі. А щоб вони не доторкнулися до замка, то біля дверей постійно стояв вартовий.
— Вони ще можуть торкатися священикової руки,— мовили наостанок ненька.— Придивляйся, хто це робитиме!
— А хіба в нас є відьми? — здивувавсь я.
— Є, синку, є...

Тим часом процесія втретє обходила довкола церкви, обіч якої стояло безліч людей «зі святим»: пасками, крашанками, ковбасами, салом, стільниками. Дехто з більш заможних приніс посвятити навіть запечене порося з хроном у зубах.

Після урочистого обходу батюшка освячував нехитрі селянські вжитки. Черга дійшла і до нас. Як тільки відбувся обряд, мама нахилилися до мене, тричі похристосувались і поцілували, потім так вчинили з тіткою Ганною, що стояла поруч, обмінявшись крашанками.

Нарешті почало світати, і ми вирушили додому. В хаті біля покутя ще горіла, запалена з вечора, лампадка, «бо ангели всю ніч над селом літають».

На ліжкові, схилившись на перила, куняли тато: цієї ночі лежати під ковдрою не годилося, бо кажуть, що може нечиста сила приснитися.

Похристосувавшись, мама налили в череп'яну миску води, поклали щойно принесену крашанку і запропонували мені вмитися, потерши нею щоки, «щоб завжди були рум'яними».

Доки готували сніданок, мені було велено однести корівці окраєць свяченої паски, притрушеної сіллю. Перед тим як почати розговини, тато мовили:
— Дай, Боже, і на той рік дочекатися цього світлого Христового Воскресіння у щасті та здоров'ї!

Ми відповіли:
— Дай, Боже!

Змастивши салом щоки, ніс та губи, тато запропонували зробити це і нам, «аби влітку сонце та вітер не тріскали шкіри».

 

Паска 2015 року в Україні

 


Натомість взялися розговлятись. Першою стравою була звичайно паска. Коли її розрізали, на стіл впало кілька кришок. Тато ретельно позбирали їх і наказали мені вкинути в піч, «щоб миші не поїли, бо перетворяться в кажанів і будуть літати над тим, хто їх розгубив».

Нарешті прийшла черга грати навбитки — найзаповітніша моя забава. Кожен вибрав «на око» пару яєць, і ми почали моцакуватись.

Тато, як цього й варто було сподіватися, вийшли переможцем. З цієї нагоди вони пригадали, як у дитинстві приносили додому повні кишені «биток». А ще неньо оповіли, як буваючи в світах, бачили інші, ніж на Поліссі, Великодні обряди.

Наприклад, у степовій Україні, за два тижні перед святом, набирали в тарілку землі і розмішували її з вівсом. На Великдень, коли зерно вже закущувало так, що у ньому могло сховатися яйце, ставили «могилку» (так називали в народі вівсяну поросль) на стіл, а довкола неї клали стільки крашанок, скільки померло близьких у родині. Так вони мали лежати протягом тижня — до Поминального понеділка.

Літні люди після утрені ходили на могилки «христосуватися з ріднею», називаючи поіменно батьків чи дітей, приказуючи: «Христос Воскрес!». Начебто, після того як священик оповістить про воскресіння, з могилок можна почути відповідь: «Воістину воскрес!».

Дехто в ніч перед Великоднем одвідував могилки своїх батьків, щоб випросити у них прощення за те, що вони свого часу прокляли небіжчиків; якщо земля загуде, то це означало, що батько-матір простили — «в такий спосіб землиця сповіщає, що прийняла їх і відпустила гріхи за прокляття».

У цей час можна побачити і палаючі свічки, які підтверджують, що якась душа пішла до раю...

А ще тато згадали, як раніше біля церкви або на сільському пагорбі хлопці цілу ніч палили вогнище. При цьому годилося зрізати в лісі сухе дерево (дуба чи вербу), бо в ньому ховаються нечисті, і вкрасти у попа чи корчмаря стару діжечку або якийсь інший господарський вжиток на розпал.

Біля таких вогнів збиралося багато людей, переважно літніх чоловіків; вони грілися і розповідали всілякі кумедні історії або про те, як Іуда за тридцять срібних продав свого вчителя. Вважалось, що вогонь цей є прообразом того, біля якого грілася варта, охороняючи розіп'ятого на хресті Ісуса.

Я запитав про відьом. Тато розповіли, що колись, аби розпізнати, хто є нечестивицею, вчиняли таке дійство. Брали від труни шматок дошки, у якій був сучок, виколупували його і приносили на всеношну.

Крізь таку дірочку можна побачити серед присутніх відьму — в неї на голові обов'язково має бути череп'яна макітра.

Але робити це потрібно дуже обережно, оскільки нечестивиці можуть підстерегти, і тоді провидцеві не оминути лиха...

На такій гумористичній ноті ми й завершили Великодневе говіння. Я з мамою лягли перепочити.

У підобідню пору, коли прокинувся, взяв два моцаки й дременув на крижове — там уже було повно однолітків. Усі в новеньких костюмчиках та з крашанками. Сусідський Толик одразу ж запропонував зіграти в навбитки. Обдивившись його моцака — чи, бува, не підсовує мені галунку-викрутку — висмоктану соломинкою і наповнену смолою чи воском підробку,— я зголосився.

Щастя всміхнулось мені. Взявши виграну битку, підходжу до Косарика. Хоч і знаю, що він вельми шпеткий на всілякі фанаберії, але сподіваюся, що цього разу таки поталанить мені.

Косарик підносить геть обплетене пальцями яйце, так що ледь-ледь видніє «попка» — нижня його частина, і хизується:
— Було не було, даю тобі перевагу — можеш бити носком!

Але я докумекав у чому справа, і пропоную показати крашанку. Опинається, бачу. Потім, заховати руки за спиною, протягує правицю. Я взяв яєчко, обдивився його зусібіч,— звичайнісінька собі галунка. Та доки я витягував свого моцака, він все-таки встиг підсунути «пустушку». Як не шкода було, але мусив віддати програш...

Нарешті хтось запропонував піти до гойдалки. На узліску, напередодні Великодня, хлопці причепили до дубової гіллі дві тички, а знизу приправили кріселко. Такі гулі в нас завжди вчиняли на Паску.

Довкола було людно й гамірно: одні гойдалися на орелі, інші грали в навбитки, а дівчата неподалік водили хороводи.

Облюбувавши на обочині невеликий пагорб, щоб «не муляти парубкам очі», бо можуть прогнати геть, ми почали з «котків». Ставши купкою, скочували в долинку свої крашанки. Оскільки моє яєчко найбільше вдарило інші, то я за одним махом виграв аж п'ять галунок.

Невдовзі перейшли «в кидки»: той же Косарик поклав на відстані кількох кроків двоє яєць так, що між ними можна було всунути півтора пальця, а мені годилося влучити в обидва. Якщо промахнусь або поцілю в одне, то мушу віддати своє; як ви розумієте, справа ця нелегка. І тим приємнішим був мій виграш, що переміг я свого недавнього «кривдника».

Після цього спробували розіграти ще одну забаву. На відстані десяти кроків поклали яєчко на землю. Щоб його дістати, потрібно було пройти цю відстань із зав'язаними очима і взяти голіруч. Якщо «заблукав» або не розрахував відстані і не зміг дотягтись до крашанки,— мусив віддати свою. Дві мої спроби виявилися марними.

Додому повернувся під вечір. У хаті на покуті сидів хрещений. Я привітався з ним традиційним: «Христос воскрес». А він подарував мені дві писаночки, що їх спеціально виготовив для мене.

Таких красивих розмальовок я ще не бачив ні в кого. На одній з писанок червонів хрест, а нижче текст: «З Христовим воскресінням вітаю!» Красно подякувавши за несподіваний гостинець, я обережно поклав писанки на покуть.

Хрещений тато тим часом почав згадувати, як відзначали Великдень на Поділлі — звідки він був родом.

Повернувшись з церкви, господарі, у яких в хаті були таргани, казали одне одному:

— Що зараз будемо робити?
— Будемо свячену паску і яйця їсти,— відповідав інший.
— А таргани що будуть робити?
— Самі себе їсти...


Потім, відрізавши від паски дві цілушки, одну відносили худобі, а другу засушували. Свяченої паски не давали лише котові та псові, «бо то великий гріх» (хоч дехто вважав, що тварина, котра посмакує нею, не хворітиме сказом навіть тоді, коли її покусає хвора псина).

Після того як причастили домашніх тварин, сідали снідати самі. Діти невдовзі оббігали сусідів та родичів, вітаючи їх з Христовим воскресінням. За це юних оповісників обдаровували крашанками чи писанками.

По обіді молодь і дорослі сходилися на цвинтар. Підлітки вчилися дзвонити в дзвони, а парубки грали в «Козаків». З-поміж гурту вибирали двох «панів», котрі набирали парні команди з числа присутніх — себто «козаків». Взявши палицю, якою мали бити м'яча, «пани» вирішували, кому бути «вдома», а кому — «в полі». Хто першим навершував кийка, той залишався «вдома» — розігрував гру.

Закінчивши одну забаву, бралися за іншу — «Довгу березу». Кілька хлопців, розмістившись один за одним на відстані десять кроків, ставали на одне коліно і пригинали голову. Той, що ззаду, перестрибував передніх і також робив подібну позу. Гра закінчувалась тоді, коли «Довга береза» обходила довкіл церкви.

Дівчата здебільшого грали в «Жучка». Ставши парами одна до одної обличчям, схрещували обидві руки. По них, мовби по місточку, проходили маленька дівчинка або хлопчик. Пара, по чиїх руках пройшов «Жучок», миттю перебігала наперед. Рухаючись у такий спосіб довкіл церкви, юнки співали:

Ходить Жучок по ручині,
А Жучиха по долині.
Грай, Жучку, грай!

Присутні приспівували:

Ой грай, Жучку, грай, небоже,
Най ти, пан Біг поможе.
Грай, Жучку, грай!

А ми того рік чекали,
Та щобись мо Жучка грали.
Грай, Жучку, грай...


Увечері хлопці йшли до дівчат по писанки. Якщо юнка давала парубкові пару розмальованих яєць, то він мусив відборгувати — на третій день Великодня «відгуляти писанки» — себто найняти музик і запросити її в танок.

У нас, на Поліссі, щоправда, був інший звичай. Дівчата самі вручали свої вироби хлопцям, а ті на храмовому святі мусили причастити медівкою і найняти музик...

Подолянки вірили, якщо вкинути в піч перед тим як пекти паску, галузку, котру затикали на Зелені свята під стріху, то неодмінно до хати прийде жінка-відьмачка.

Натомість людина, що померла на Великдень, вважалася «вельми щасливою». Небіжчикові обов'язково клали в домовину писанки, «щобись мала з чим прийти до родичів і похристосуватись».

Чимало повір'їв пов'язано із скарбами. Вважалося, що в ніч напередодні Великодня, коли читається «Одіяння», повсюди спалахують вогнями скарби, особливо ті, що їх ховали за турків і татар.

Утікаючи від напасників, люди поспіх закопували гроші та інші цінні речи, але не всі відшукувались — одні господарі гинули, інших забирали в неволю. Ось чому в цей час скарби «давали про себе знати».

Тільки не всім дано бачити той вогонь. Таким провісництвом наділені лишень «мізинчики» — ті, хто останнім народився в родині.

Але щоб розкопати скарб, потрібно мати міцні нерви, неабияку витримку і сміливість, бо тими скарбами відає нечиста сила, яка може «завести в нетрі й поглумитися».

І ще мені запам'ятався один гарний звичай, про який згадали мама. У давнину вважали, що на Великдень має «грати сонце». А тому перед його сходом люди відчиняли віконниці, відсували фіранки, знімали з підвіконь зайві предмети, «щоб упустити до хати Царя неба, який приносить у дім щастя і здоров'я».

Дівчата ж вибігали тим часом у садок і чекали перших променів — як тільки вони з'являлися, склавши руки, читали таку молитву:

Добрий день тобі, сонечко яснеє!
Ти святе, ти ясне, прекраснеє,
Ти чисте, величне й поважне;
Ти освіщаєш гори й долини, і високії могили —
Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром:
Перед панами, перед царями,
Перед усім миром християнським
Добротою, красотою, любощами й милощами.
Щоб не було ні любішої, ні милішої
Од раби Божої народженої, хрещеної, молитвеної.
Яке ти ясне, величне, прекрасне,
Щоб і я така була ясна, велична й прекрасна
Перед усім миром християнським навіки віків.
Амінь.



Після цього на корі дерева робили помітку у вигляді хреста, а коли воно зацвітало — з тих квітів плели віночок, деякий час носили й чіпляли в оселі, «щоб причарувати хлопця».

Про Великдень народ створив чимало прислів'їв та приказок.

Обійдемося на Великдень без гречаної паски.

На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоть сирова, аби нова.

Дороге яєчко к Великому дню.

Де той у бога Великдень, а він уже з писанками та крашанками.

На Великдень перший раз закує зозуля.

Де вовк на Великдень зачує дзвони, то там буде цілий рік крутитися.


Василь Скуратівський „Дідух”



специально для dna.com.ua