Блюда на пасху

Блюда на пасхуВеликоднє порося з хроном

 
Колись наші селяни в Чистий четвер кабанів кололи, бож на великодньому столі повинні бути шинка й ковбаса. 

А якщо цей четвер «чистий», то «як заколоти кабана в цей день, сало буде чисте».

«В Чистий четвер б'ють свиней і кажуть, що в салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні вредного».

Крім кабана, різали ще й поросятко, бо за старим звичаєм на Україні, разом з паскою, в церкві святили й печене порося з шматком хріну в зубах.

Згадаймо Степана Руданського:

Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску і ковбаску
Й порося печене.
І порося — як підсвинок,
Та ще й з хріном в роті...


Здавалося б, що печена поросятина — така звичайна річ. Але в нашій традиції і вона не випадкова.

В стародавні часи, коли народи Європи ще не знали християнства, було поганське свято зимового повороту сонця. У народів північно-західної Європи це був час, коли приносилися в жертву живі істоти. Данці, наприклад, приносили в жертву людей, а ґоти — кабана, бо ця тварина була у них присвячена сонцю — так само, як кінь у персів.

Пізніше, як знаємо, поганські свята були замінені на християнські, і замість зимового повороту сонця почали святкувати Різдво Христове.

Перейшовши на християнство, мешканці північно-західної Європи — шведи, норвежці та інші — про свого кабана не забули і під час Різдвяних свят пекли з тіста маленьких кабанців, ставили їх на стіл і не зачіпали до кінця свят.

Англійці, як народ практичний, кабанцем з тіста не задовольнялися і під час Різдва ставили на стіл печену кабанячу голову в оцті з цитриною в зубах. Студенти Оксфордського університету ще й досі дотримуються такого звичаю і при цьому співають стародавню обрядову пісню.

Наші предки запозичили цей звичай від старих мешканців Європи, але сприйняли його по-своєму. Перш за все — свято сонця вони святкували не взимку, а на весні — в день весняного рівнодення, а тому всі звичаї, що стосувалися до цього свята, за християнства перейшли на Великдень.

Що ж до самих кабанців, то їх пекли, - але не з тіста, а таки справжніх поросят, а то й підсвинків і ставили на стіл з хріном у зубах. Крім того, печених поросят з хріном святили разом з паскою і до кінця свят не чекали, а їли відразу ж, коли приходили з церкви, — тобто, коли розговлялися.

Цей звичай наших предків зберігався в Україні аж до початку тридцятих років нашого століття. Жив би він і досі, якби не колгоспне лихоліття.

Що ж до хріну, то існує така легенда:
Хрін колись був дуже отруйний, і жиди задумали отруїти ним Ісуса Христа. Натерли хріну, дали Спасителеві, а він з'їв і не отруївся. А потім поблагословив хрін і звелів християнам його їсти. І тепер люди їдять хрін зокрема в Жиловий понеділок, щоб на весь піст закріпитися. А на Великдень їдять хрін з м'ясом — «щоб міцнішим бути».

Блюда на пасхуХрін справді робить людину міцнішою, бо він сприяє доброму травленню шлунка, помагає при виділенні жовчі і взагалі є дуже корисним.

Хрін (Armоracia rusticana) — довгорічна зелиста рослина з родини хрестоцвітих (Cruciferae), добре поширена по всій Україні; часто росте дико, як бур'ян на городах.

Хрін здавна вживається в народній медицині.

Корінь хріну (Radix Armоracia) вживається і в медицині науковій.

Хрін часто згадується в українському фольклорі, а найбільше в приповідках, наприклад:

«Хрін та редька живіт упушили — мед та горілка все те потушили»,
«Хробак уліз у хрін та й думає, що немає солодшого кореня»,
«Споживай, Хведьку, то хрін, то редьку — бо більше нічого!»,
«Хрін біду перебуде — одна мине, десять буде!»
.

Жартівлива лайка: «Та хрін вас бери!»або «Нехай йому хрін!»

Корінь хріну росте дуже глибоко, іноді на кілька метрів. Цю особливість відмічає народна приповідка:
«Орел летить найвище, а хрін росте найглибше!»

Олекса Воропай „Звичаї нашого народу”



специально для dna.com.ua