Симон Зилот

Симон Зилот23 травня день святого апостола  Симона Зилоти, покровителя травників і знахарів.

 

ЗИЛОТ СИМОН ОРЕ, А СПАСИТЕЛЬ СІЄ


В арсеналі наших пращурів було безліч рецептів від різноманітних недугів, які за допомогою лікарських трав і магії слова успішно виліковувались. Адже як говорять літні люди, будь-яка рослина «має зцілюючу силу, але про це не кожному дано знати».

На їхню думку, такою властивістю наділені лише «богоугодні люди» — травники й знахарі. Щоправда, до них не завжди було гарне ставлення.

За нашого часу традиційних травознавців постійно переслідували не тільки офіційна влада, а й медики-професіонали, приписуючи їм шарлатанство.

Не менш «шляхетними» методами переслідувало їх і християнство. Спершу греки, що приїздили до нас канонізувати нову віру, а згодом і Володимир Великий суворо забороняли «зеліиничьствовати», себто лікувати травами. На думку ревнивих проповідників християнства, убезпечитись від всіляких хвороб можна було лише за допомогою молитов.

Та як би там не було, люди, навіть усупереч суворим канонам, не зраджували народній медицині. Набуті знання травознавці передавали у спадок, зберігаючи в суворій таємниці їх рецептуру. Існує навіть повір'я, якщо ворожбит не встиг цього зробити, то приречений на тяжку й мученицьку смерть.

Під час експедиційних виїздів я стикався з багатьма випадками, коли знахарі відмовлялися дати мені не тільки тексти примовлянь, нашіптувань, а й рецептуру настоїв лікарських трав, посилаючись на те, що передати ці знання можна лише найближчій людині, «котра продовжить справу і робитиме тільки добро».

Однак серед них траплялись і доброзичливці, які залюбки ділилися своїм досвідом. Особливо цікавими і поетичними були оповідки про заготівлю цілющого зела. Традиційно його збирають в окремі чітко визначені дні й навіть години. Один з таких — день святого апостола Симона Зілоти — Симонове зело (зило), що припадає на 23 травня.

В українській міфології, щоправда, є кілька свят, котрі так чи інакше пов'язані з цілющими травами. Це свята Юрія, Миколи, Онуфрія Великого, Купала тощо. Але серед них особливо виділяється Симон Зілота — саме цього дня всі травники вирушали на заготівлю лікарських рослин.

Свято це має чимало загадок. Одна з них — чому святий апостол Зілота прислужився для збирання зела, адже церква завжди виступала проти травознавства?

Це наштовхує на думку, що традиція зародилась іще в дохристиянські часи. Очевидно, у дайбожичів, що сповідували культ богів-покровителів, був окремий опікун зела, як, скажімо, Онуфрій — опікун квітів.

З цього приводу відомий дослідник традиційної звичаєвості О. Воропай зауважував, що наші пращури могли мати, а ми додамо: і мали! — свого бога квітів і трав, який з прийняттям християнства замінився Симоном Зілотою. Подібні факти заміни дайбозьких богів християнськими святами — загальновідомі.

Не останню роль тут відігравала й етимологія слова: незрозуміле чуже ім'я Зілот могло асоціюватися в народній уяві зі словами «зілля» і «золото», а звідси — цілющі трави й скарби, бо ж у цей день не тільки збирають зілля, а й шукають скарби.

Це підтверджує цікавий обряд, описаний у 20-х роках у селі Попівцях на Звенигородщині етнографом Софією Терещенко, яка пізніше була репресована і загинула в сталінських таборах.

Дійство це називалось «Симоном».

Заздалегідь домовившись, літні жінки та молодиці збиралися в однієї з удів, щоб урочисто відзначати «Симона». Увечері до неї зносили курей, яйця, масло і сало. Ранком, повернувшись з лісу, де збирали лікарські рослини, йшли допомагати господині готувати обрядовий обід.

Власниця оселі,, зустрічаючи гостей, наспівувала:

На шавлію окріп грію,

На тою — не буду.

Розсердила чор'зна кого,

Просити не буду.



Крім страви варили у воді й принесене зілля, зливаючи його в бодню — велику дерев'яну діжку. Коли ж вона наповнювалася, на стіл клали хліб і накривали його рушником — «для Симона».

Натомість вибирали з-поміж себе вдовицю — «Симониху». Роздягнувшись, вона залазила в діжу, а інші жінки під супровід пісень обливали її водою. Після такої купелі «Симониху» витирали рушником, починаючи з рук. Потім по черзі купалися у діжці й інші учасниці дійства.

Закінчивши миття, усі йшли в сад, де розкладали наготовлені страви, ставили горілку, обідали й співали.
Як бачимо, це дійство не має нічого спільного з християнською релігією. Скоріше це відгомін давнини, пов'язаний, як слушно зауважував О. Воропай, з існуванням весняного або рослинного культу богів у слов'ян.
Шанобливе ставлення до «Симона» — засвідчує високий ранг давнього божества, який мав би забезпечити цілющі властивості зела.

Цікавими були й обряди збирання трав. Їх годилося заготовляти ще до сходу сонця, коли не впала роса.

Жінки йшли до потаємних місць, «де півня не чути і куди не доноситься собачий гавкіт».

Відшукавши потрібну рослинку, ставали обличчям на схід, хрестились і, помолившись, поверталися на захід. Зриваючи чи викопуючи її, нашіптували:

Трава-травиця, красна дівиця,

Не я тебе садила, не я й поливала:

Господь тебе садив,

Господь і поливав —

Всякому християнину на поміч давав!



Щоправда, у кожному регіоні були свої звичаї і обряди заготівлі лікарських рослин. Але об'єднувало їх те, що при збиранні зела годилося бути чистим, у свіжій і чистій білизні й одязі.

В одних випадках трави зривали голіруч, в інших — лише за допомогою ганчірки, «щоби не сполохати цілющого духу». До кожного зела приказували:

— Пресвята діва Марія ходила по святій горі, зіллячко копала, Симона Зілота споминала: «Стань на поміч нам!»


На Полтавщині жінки під час заготівлі трав роздягалися догола, бо «як нарвеш в одежі, то не буде помагати од всякої хвороби».

Симон Зилот


На Київщині, за свідченнями дослідника М. Гайдая, молодиці брали з собою на заготівлю цілющих рослин чимало їства — млинці, сало, вареники,— і, коли закінчували роботу, сідали всі разом обідати, випивали, співали, після чого перекидалися і розбивали тарілки, «щоб порожніми додому не нести». 

У іншій місцевості на Зілота жінки збиралися до товаришки, смажили яєчню, свіжу рибу, варили вареники, набирали ряжанки, складали все у кошики і гуртом йшли до лісу. Там рвали ромашку, цвіт «брата й сестри», п'ятилисник, маточник, після чого сідали колом й спочатку пирскали зілля горілкою, «щоб зілля мало силу», а потім трапезували, співали й приказували різноманітні приказки.

Під час обрядів, пов'язаних зі збором лікарських трав на Симона, були й свої іменні тексти пісень:

Копай, мати, зілля, а з-під зілля коріння,

Полощи на річці та мочи й у горілці,—

Мочи й у горілці та клади на торілці,

Та клади на торілці, та давай своїй дівці.

А я дівці нараю:

— Піди, дівко, до гаю,

Шукай зілля-розмаю.

Гей-гей, ох-хо-хо,—

Шукай зілля-розмаю!

Ще й до гаю не дійшла,

Розмай-зіллячко знайшла,—

Гей-гей, ох-хо-хо,—

Розмай-зіллячко знайшла!



У цей день господині годували своїх корів жовтими квітками, «щоб масло було жовтим». Його спеціально тримали для лікування дітей.

Щоб молоко швидше перетворювалося на сметану і сир, вим'я корові змивали спеціальним відваром з трав.

Вірили також, якщо на Зілоту з'являлася хмара, потрібно викинути з хати коцюбу, лопату й помело, «аби грім не влучив в оселю».

На Півдні України жінки із зібраних трав робили в коритах купелі, залазили туди в одязі. Після таких ванн частувалися й співали обрядових пісень.

Як бачимо, свято Симона Зілоти безпосередньо пов'язане з цілющими травами. Тому хочу завершити оповідку ще однією примовкою, якою благословляли природних оберігачів людського здоров'я — лікарські рослини:

«Зілот Симон оре, а Спаситель сіє — нехай приймається, а я зілля нарву — хай помагається!»


Василь Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua