Мокій
24 травня день пам'яті Святого Мокія.Святий Мокій († 295) — християнський святий та мученик з Македонії був пресвітером в місті Амфіполь.
Під час гоніння на християн імператора Діоклетіана (284 - 305) святий Мокій переконував язичників, що зібралися для святкування язичницькому божеству Діонісу (Бахусу), залишити беззаконні і погані звичаї, що супроводжували це торжество, покаятися, звернутися до Господа Ісуса Христа і очиститися в святому хрещенні.
Святий був приведений на суд до правителя Лаодикії, визнав перед ним істинну віру, а на погрози відповідав: "смерть за Христа - велике надбання для мене".
Святого Мокія піддали катуванням, які він переносив з подиву гідним терпінням, не припиняючи викривати гріх ідолопоклонників. Святому Мокієві відсікли голову біля 295 року.
Згодом імператор Костянтин побудував на честь священномученика Мокія храм і переніс до нього святі мощі страстотерпця.
МОКІИ ЧЕРВОНИЙ — ЛІТО ГРОЗОВЕ
Селянина завше цікавила літня погода. Від того, якою вона має бути, значною мірою залежала доля врожаю: посуха викликала недорід, а часті дощі чи град — вимокання й побиття збіжжя. Ось чому протягом зими й весни люди уважно стежили за природою.
Прогностичними переважно вважалися великі свята — Різдво, старий Новий рік, Водохреща, Великодні празники тощо.
Не було винятком і невеличке святце — день святого Мокія — 24 травня. Майже на всьому терені України по ньому завбачували, якою буде погода влітку.
Якщо в цей день йтиме дощ, то чекай мокрих жнив: «Мокіїв день мокрий — все літо буде мокрим», «Якщо на Мокія впаде дощ, то буде сорок днів падать». Це ж віщує і туманний день.
У народі Мокія вважали ще й «царем граду». Оскільки цей святий християнського походження, є всі підстави вважати, що у давнину дайбожичі мали свого покровителя на землі, намісника верховного бога блискавок та грому Перуна.
На сьогодні, на жаль, немає точних даних, хто це був, але незаперечне одне — дохристиянські вірування не могли обійтися без «наглядача за громом». Очевидно, в процесі дуалізму давній бог-градобій загубив свою первісну назву і прибрав християнізоване ім'я, що співзвучне з природним явищем (Мокій — мокрий).
Градобій завжди приносив лихо селянам. З цього приводу люди казали: «Якщо сонце не випече, то град висіче».
Він нерідко повністю знищував посіви, залишаючи селян у великій скруті, адже пересіяти збіжжя чи засадити городину далеко не завжди було можливо.
Катаклізми в природі нерідко призводили до неврожайних, а то й голодних років.
У народу існувало чимало форм відвороту граду. Переважна їх більшість пов'язана із замовляннями, молитвами й нашіптуванням.
За свідченнями літніх людей, деяким ворожбитам це було під силу — вони або зупиняли стихію, або відводили в бік.
Окрім замовлянь, люди вдавалися до інших дійств. На Житомирщині як насувалася чорна хмара, жінки брали лопату, якою саджають хліб у піч, й тричі оббігали посів або ж викидали її на поріг; під час грози запалювали громничну свічку, посвячену в Чистий четвер. Дехто,— «щоб град зупинився»,— викидав з хати свячену вербу.
Але найбільше вірили у силу «царя граду» — Мокія. Щоб його задобрити, у його свято не працювали, молились. Виняток складала лише праця на городі.
Вважалося: «Хто на Мокія поле грядки — матиме добрий пожиток».
Особливо пильнували за тим, щоб у день святого Мокія висіяти соняшникове насіння. Увечері господиня, наголо роздягнувшись, тричі обходила грядку, примовляючи:
— Як не можна голо по світу ходити, щоб так не могли горобці моїх соняшників їсти!
Святий Мокій вважався надійним провісником літньої погоди. «Якщо сонце в цей день,— казали знаючі люди,— сходить червоно, то літо буде грозове й пожарне».
Василь Скуратівський „Дідух”.
специально для dna.com.ua
