Гликерія

Гликерія26 травня день памяті Глікерії — християнської святої, діви мучениці.

Свята Гликерія жила у II ст. і була надзвичайно побожною християнською дівчиною. За вірність Христовій вірі їй відрубали голову за наказом імператора Марка Аврелія.
 
Своєю мученицькою смертю вона прославила Бога в місті Гараклеї. Там згодом збудували на честь св. Гликерії величну церкву, в якій досі вшановують її святу голову.
 
 

ЛУКЕРІЯ ПРИЛЕТІЛА Й ПРИПАЛА ДО ТІЛА


Хоч і мовиться, що на Бориса-Гліба найпізніша сівба, все ж чи не останньою серед ярих зернових висівали гречку. Це дуже теплолюбна рослина, особливо вибаглива до кліматичних умов, тому селяни визначали найоптимальніші строки її посіву.

Найкращим періодом для цього вважався кінець останнього весняного місяця. Переважно це робили на Лукерію (Ликерію, Гликерію)-гречкосійку — 26 травня.

Віддавна гречка в Україні була однією з найпопулярніших культур. Гречаний мед вважався найбільш цінним як за смаковими, так і лікувальними властивостями. Соломка, а особливо гречана полова,— незамінний кормовий продукт при відгодівлі худоби.

Але найбільше уславилася в народі гречана крупа, з якої виготовляли різноманітні традиційні, делікатесні й дієтичні страви — супи, каші, гречаники, начинки тощо.

Гречку висівали майже в кожній родині. Якихось особливих обрядів, пов'язаних з її сівбою, мені не пощастило зафіксувати. Вони ідентичні для всіх зернових культур.

Скажімо, коли господар уперше виїздив орати ниву, то обов'язково зодягав нову сорочку, в якій ходив на причастя до церкви, а дружина скроплювала його свяченою водою.

На Придністров'ї господиня в цей час не топила в печі, «щоб не завелася в колосках сажка», не підмітала світлицю, «бо вітер видуватиме зерно в колосках».

Вважалося також, що збіжжя вродить краще, якщо сіяти його натщесерце і без головного убору.

Однак якщо сівач лисий, «то і сходи будуть рідкими, як волосся на голові».

Разом з тим оранку й сівбу, як, до речі, і косовицю та молотьбу, мали виконувати лише чоловіки, «бо земля відчуває біль, якщо її оре жінка; вона може розгніватися й тоді, як жіноча рука запліднює зерном ниву».

Відтак, коли в родині не було чоловіка, то зробити цю важливу роботу запрошували сусіда. Існувало навіть повір'я, згідно з яким «коли сіє чоловік, а жінка перейде поле, то земля не дасть врожаю».

На Поділлі під час першого посіву господарі розстеляли серед поля скатертину, клали на неї хлібину й дрібок солі (на Хмельниччині ще й ніж або сокиру). Закінчивши роботу, обрядовий обрус разом із хлібом та зерном, що натрусилося від посіву, забирали з собою. Вдома цей хліб-сіль віддавали тваринам, «щоб добре росли».

Якщо сівач найманий, то забирав його собі. При цьому вважалося: коли в полі під час роботи хліб на скатертині поклювали птахи, «то у жнива йтимуть забивні дощі», а з'їсть пес — «не вродить збіжжя».

Місце, де була розіслана скатертина, обов'язково засівали. Коли господар ниви забуде це зробити, «то його може підстерегти нагла смерть».

Перед тим як розпочати сівбу, до першої жмені додавали зерно з обжинкового вінка або ж те збіжжя, що ним засівали оселі на Новий рік.

Господар ставав обличчям до сходу сонця й говорив:
— Роди, Боже, щоб було що людям дать!
- Вроди, Боже, на всякого долю: і на сліпого, і на кривого, і на зрячого, і на ледачого, і на крадячого, і не залиши мене без хліба з моєю худобою!

Варто далебі згадати відомий усім вислів. Його, щоправда, нині вживають як саркастичний: про тих, хто зрадив своїй дружині, кажуть: «Він у гречку скочив». У давніші часи це був цікавий, пов'язаний з аграрною магією, обряд.

Для того щоб краще зародила нива, наші пращури вважали за необхідне «покохати на ній свою дружину». Для цього вибирали теплу пору року, здебільшого тоді, як сіяли гречку. Ось звідси, очевидно, і тягнеться коріння відомого нам вислову...

Під цю пору ночі стають паркими, а відтак починають з'являтися й комарі. Про це нагадує народне прислів'я: «Лукерія прилетіла й припала до тіла».

Василь Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua