Переплавна середа

6 травня 2015 Рахманський Великдень, Переполовення
У слов'ян 10 травня 2017 - Рахманський Великдень, Переплавна середа, Переполовення.
  

ПЛИНЬТЕ, ПЛИНЬТЕ В РАХМАНСЬКІ КРАЇ!

 
Майже на всьому терені України було за звичай: на Страсну суботу, коли готували крашанки і ненароком розбивалось яєчко, то шкаралупу від нього несли до річки й пускали на воду, приказуючи:

— Плиньте, плиньте, в рахманські краї і сповістіть рахманам про їхній Великдень!

Сучасникам назва ця не вельми знана. А поза тим наші пращури свято вірили, що на тому кінці світу (в одних випадках це рай, тобто земля блаженних на острові, в інших — якесь підземне царство) живуть дивні люди на ймення рахмани.

Давайте пригадаємо ці романтичні й дуже цікаві оповідки — як уявляли пращури тих далеких незнайомців.

В одному з давніх джерел — «Ходінні Зосими до Рахманів» — мовиться, що преподобний Зосима сорок днів не приймав їжі й благав Бога показати йому блаженну країну. Його бажання здійснилося. Спочатку преподобного переніс верблюд через пустелю, потім допоміг вітер дістатися річки, біля якої й жили блаженні.

За допомогою двох велетенських дерев, що схилили свої гілки, він дістався берега. За сім днів, що прожив серед них Зосима, відкрилося йому життя цих дивних людей.

Рахмани вдень і вночі постійно моляться, живуть з плодів землі і п'ють солодку воду, що струмує з-під кореня дерева.

Вони не знають ні винограду, ні залізного посуду, ні ножів, ні осель, ані золота й срібла; не мають вони й одягу.

Якщо в чоловіка з жінкою з'являється двійко дітей, вони розлучаються й живуть честолюбно.

Сплять рахмани у печерах, устелених листям дерев.

Блаженних постійно перевідують янголи, оповіщаючи про праведних і грішних людей на землі, кому який вік визначено прожити, за що й моляться рахмани.

Під час постів рахмани не споживають плодів, а харчуються манною, що падає з неба. Саме це й допомагає їм відчувати зміну часу.

Їхній вік досить великий — од 100 до 360 років, а дехто живе й 1800 літ.

Вони заздалегідь знають про свою смерть, сприймають її спокійно й умирають без мук та ляку.

Інший, але не менш цікавий переказ про рахманів зафіксував на Поділлі П. Чубинський:

«Глибоко під землею, в підземному царстві, за річкою Стиксом живуть блаженні люди рахмани, які померли ще до народження Христа. Своє життя проводять у раю, потішаються райським благоговінням. Немає в них літочислення, хоч і знають, що народився Христос, прийняв муки, похований і воскрес. Тільки не знають коли. Тому Великдень святкують тоді, як припливуть до них шкаралупи з яєць, використаних при виготовленні паски й кинутих у річку на Велику суботу. Ці ж шкаралупи припливають до рахманів через три з половиною — чотири тижні (на Переполовення), і тоді рахмани вже здогадуються, що Христос воскрес, і святкують свій Великдень. Доки шкаралупи припливуть до рахманів, кожна перетворюється в яйце. Одного яйця, яке вони їдять протягом року — аж до наступного Великодня, вистачає двадцятьом рахманам».

Народні уявлення про дивовижних і загадкових людей існували ще до прийняття християнства. Це підтверджує і наш найперший літописець Нестор, який у «Повісті врем'яних літ» писав:
«Закон же и у вактриян, глаголеми врахманеи островьници, еже от прадед показаньемь мяс не ядяще, ни вина пьюще, ни блуда творяще, ни какоя же злоби творяще, страха ради многа божия».

З Переполовенням пов'язано чимало прикмет та повір'їв. На Херсонщині вважали, що вночі мають зійтися до церкви на всеношну мерці і після молитви та співів розговітися тими дарами, що їх принесли на Проводи їхні рідні; тому Рахманський Великдень називали й Нявським (як ви пам'ятаєте, в інших регіонах його пов'язували з Чистим четвергом).

На Поділлі в цей день обливалися водою. Вважалося, якщо так учинити з сільською відьмою, «то вона не посміє затримувати дощів і літо буде врожайне».

Деінде на Рахманський Великдень пекли паски й фарбували яйця. Проте всюди селяни остерігалися працювати, «бо того Бог покарає».

Ось так уявляли наші пращури блаженних рахманів і їхню райську землю.

І хоч у різних регіонах по-своєму відзначали це не церковне свято але кожен бажав вчасно кинути на воду кілька шкаралупин і сказати:

«Плиньте, плиньте в рахманські краї...»

Василь Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua