Зелені свята

Зелені святаЗелені свята


Тиждень перед Трійцею називається Зеленим тижнем, Клечальним тижнем і Русальним тижнем. Останні три дні цього тижня і перші три дні Троїцького тижня називаються Зеленими святами.

Зелений четвер - Завивання вінків.
 
 
ОЙ ЗАВ'Ю ВІНКИ ТА НА ВСІ СВЯТКИ

Зелені празники, як Різдвяні та Великодневі, мають цілу вервечку допоміжних обрядодій. З Трійцею тісно пов'язані такі святкові дійства, як «завивання вінків», Клечальна субота, П'ятидесятниця, Русалії, поминання предків, «гонити шуліку», себто Понеділкові заговини, що відзначають через тиждень по Зелених святах. Усі вони так чи інакше суголосні з головною ідеєю — проводом весни і вшануванням предків.

Як стверджують наукові джерела, перший місяць по Юрію в римському календарі вважався святом рож. Це були дуже цікаві дійства, що оспівували народини літа і нащадків роду. Поетичний обряд розалій поступово запозичувавсь й іншими народами.

Побутує гіпотеза, що в Україну він прийшов через Балкани, але згодом націоналізувався у самостійне дійство.

Останній напередодні Трійці тиждень мав назву Зелений або Клечальний. У цей час, як правило, починають квітувати жита, і, за народними віруваннями, оживають душі мертвих, тих, хто помер не своєю смертю — втопився, народився мертвим або похований нехрещеним.

Щоб убезпечити свої помешкання та посіви від «буйної сили» (русалки начебто в цей день особливо агресивні), люди клечали свої обійстя різноманітною зеленню — гілками дерев, пахучим травозіллям, а дівчата робили оберегові віночки.

Завивали їх на живостоях, переважно березах. За традицією, це робили в четвер напередодні П'ятидесятниці.

В етнографічній та художній літературі є чимало описів цієї обрядодії. Найповніше їх подали М. Максимович та О. Терещенко.

Зранку в четвер дівчата випікали пиріжки і готували яєчню (до речі, остання страва була обов'язковою в багатьох зеленосвятських обрядах).

Під обідню пору молодь збиралася на одному з подвір'їв, яке перед цим вичищали, ставили посередині зрубану напередодні берізку, а поряд дзбан з водою.

У визначений час, коли всі зібралися, прихопивши з собою їжу та питво, одна з юнок підходила до «куща» і перекидала посудину з водою. Після цього витягувала берізку і прямувала до відчинених воріт. Цей хід супроводжувався піснею. її заспівувала ведуча, а решта дівчат продовжували:

Ой зав'ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
— Ой, мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під ворітьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани і збігалися,
Сьому диву дивувалися.


Йдучи через село до лісу, дівчата співали й трійчанських пісень. Цей цикл, щоправда, не такий багатий на сюжети, як інший мелос, але вельми поетичний і безпосередньо пов'язаний з русальською тематикою.

Найпопулярнішою піснею була така:

Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею да русалочка.
— Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки.
Як угадаєш — до батька пущу,
Не угадаєш — до себе візьму:
Ой що росте без кореня,
А що біжить без повода,
А що цвіте да без цвіту?
— Камінь росте без кореня,
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте без цвіту.
Панночка загадочки не вгадала,
Русалочка панночку залоскотала.


На лісовій галявині розстеляли скатертину, лаштували на ній їжу й напої (переважно мед-пиво) і сідали обідати. По трапезі юнки парами розходилися околами, щоб завити вінки.

Для цього відшуковували берізки з низенькими гілками, щоб їх можна було дістати. Цю роботу також супроводжувала пісня:

Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка в жіночок намітки:
- Жіночки, сестрички,
Дайте мені намітки,
Хоч не тоненької,
Але біленької!

Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка дівочок сорочки:
- Дівочки, сестрички,
Дайте мені сорочки,
Хоч не біленької,
Аби тоненької!


Впоравшись, обмінювались одна з одною через віночок крашанками й цілувались, після чого ставали кумами.

Коли дійство з вінками й кумуванням закінчувалось, починали вибирати старшу куму. Робили це в такий спосіб.

Кожна з дівчат скручувала чи зв'язувала у вузол хустину, яку разом з усіма підкидала вгору. Чия підлітала найвище, та юнка вважалася старшою кумою.
Після цього обмінювалися перснями на знак дружби. Потім утворювали коло, старша кума присідала, присутні покривали її хустиною, кінці якої прив'язували до кілочків, і вона мовби засинала.
Взявшись за руки, подружки танцювали навколо «сплячої русалки». Через деякий час «сплюха» прокидалася, підстрибувала і також танцювала, б'ючи по руках присутніх. Лунали жарти, голосний сміх.
Завершувався обряд частуванням вином та музиками.
Після цього всі верталися в село з піснею:

Прилітала зозуленька
З темного лісочку;
Сіла, пала, закувала,
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
- Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
- Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
- Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала.



Від четверга вінки зберігалися до першого дня Зелених свят.

У неділю юнки знову йшли гуртом до лісу, щоб розвити їх. При цьому кожна пара ретельно придивлялася до свого: якщо віночок мав свіжий вигляд, то це віщувало добру ознаку, а коли зів'яв — на лиху долю.

В одній з пісень так і мовиться:

Пусти мене, мати,
У гай погуляти
До білої берізоньки,
Про щастя спитати...


Дівчата виготовляли вінки із живих квітів, одягали їх на голови й ходили селом.

Потім вішали в хатах, де вони зберігалися до першого дня Петрового посту.

На заговини йшли до річки й пускали віночки на воду.

Як бачимо, у давнину Зелений або Клечальний, тиждень ознаменовувався вінкоплетами, про що й мовиться в пісні: «Ой зав'ю вінки та на всі святки...».

В. Скуратівський "Дідух".



специально для dna.com.ua