Свято Онуфрія

Свято Онуфрія25 червня день пам'яті преподобного Онуфрія Великого.
 
Святий Ону́фрій Вели́кий, преподобний (грец. Ονούφριος з єгипетського "Онн-нфр" той, хто завжди добрий, † 400, Єгипет) — єгипетський ранньо-християнський святий та пустельник, один з Отців Церкви. Жив у єгипетській пустелі у III ст. Був одним з Отців Пустельників, які мали глибокий вплив на східню духовість у віках 3-му та 4-му.

Він так любив Євхаристійного Ісуса, що бажав причащатися в пустелі щодня. Господь зробив чудо Своєму вірному слузі: два ангели щодня приносили Онуфрієві св. Причастя у його печеру, де він строго постив і молився аж до свого святого відходу по небесну нагороду.

Вшановування св. Онуфрія швидко поширилося на християнському Сході, а після хрестоносних війн — також і на Заході.
 
Життя Онуфрія Великого покрите таємницею. Знаємо про життя Преп. Онуфрія зі свідчень монаха Пафнутія. Святий прожив був вже 60 літ у пустині, коли його відвідав Пафнутій. Його волосся та борода звисали до землі. За звичай так не буває — борода доходить до певної довжини і більше не росте. Та Панфутій писав, що його борода виросла до колін в один день, щоб покрити його наготу, коли з нього зпали залишки одежі з якої прибув був у пустиню. Все волосся на ньому було біле, як сніг і вся постать його неначе сяяла.

Побачивши Пафнутія Онуфрій назвав його по імені і розказав про своє життя в пустині. Це його Ангел Хоронитель привів його сюди, сказав він. Довгий час він кормився овочами, яких дуже важко можна було знайти, а потім коли він переніс терпеливо та з вірою напади демонів та коли його серце утвердилося і зосередилося на Божій любові та милості, Ангел Божий приносив йому хліб для поживи. Крім того Божим провидінням виросла біля його келії пальма, яка родила багато фініків і близько стало текти джерело води.

Однак, говорив Онуфрій із сяючим обличчям: «Я переважно харчуюсь і заспокоюю свою спрагу солодкими словами Божими!» А на запит Пафнутія: «Як ви причащаєтесь?» відповів пустинник, що йому Ангел Божий приносить Святе Причастя що суботи. На наступний день Старець сказав Пафнутію, що наступив час прощатися з землею. Став він на коліна, помолився і тихо віддав Богу свій дух. У той момент Пафнутій побачив, як небесне сяйво покрило тіло старого і почув ангельський спів.

Похоронивши тіло Онуфрія Пафнутій повернувся у свій монастир і розказав іншим про чудесне життя цього мужа і про велич Божого Провидіння, яке постійно кормить та захищає тих, які цілковито віддали себе на служіння Богові. Онуфрій упокоївся в році 400.
 
З теренами Галицько-Волинської держави пов'язується поширення культу св. Онуфрія серед східних слов'ян. Так, літописний „Список руських міст, далеких і близьких" (1373-1395) згадує про мощі св. Онуфрія у Самборі, які, можливо, потрапили сюди із Брауншвайгу.
 
Монастирі та храми святого Онуфрія відомі у ряді інших сіл та міст. Наприклад існування Свято-Онуфріївського монастиря в селі Бірча (згадка від 1422 року) відоме з підтвердної грамоти Казимира Ягайловича Федору Шептицькому на володіння селом Канофости від 12 квітня 1469 року.
 
Однойменний храм згадується у 1367 в Посаді Риботицькій, в 1400 - у Перегінську поблизу Коломиї. Характерно, що в другій половині XVII ст. львівський православний (згодом уніатський) владика Йосиф Шумлянський, намагаючись обмежити свободу мандрівних ченців, своїм коштом відкриває у Перегінську монастир святого Онуфрія.
 
До сьогодні образ св. Онуфрія кінця XVII - початку XVIII століть зберігається у церкві-каплиці села Розгірче на Стрийщині, де у XVIII сторіччі був відомий уніатський жіночий монастир (колишній православний).
 
Онуфріївський пресвітер в Острозі згадується серед опитуваних свідків у судовій справі, щодо майна єпископа Кирила Терлецького, самовільно захопленого луцьким войським Жданом Боровицьким (від 23 грудня 1591 року). У Володимирі „манастьірь в гай святого Онофрия, у вострові на ріці Лугу", до якого належить „кгрунть, острові Волосаві", внесено в опис церков і маєтків єпископства, складений при переданні його єпископу Іпатію Потію 11 квітня 1593 року.

Очевидно, українськими впливами зумовлене й поширення культу святого на північ та схід - наприклад, князь Симон Лугвень засновує монастир св. Онуфрія біля Мстиславля; а можливим фундатором монастиря св. Онуфрія „на Тростенском озере" у Московському князівстві вважається київський митрополит Кипріян.
 
Святий Онуфрій вважається покровителем подорожніх(оскільки сам подорожував пустелею), так і молодих бездітних пар, які завжди через заступництво святого вимолювали чадо, а також покровителем породіль.
 
Це певно стало через слова святого перед смертю сказаних св. Пафнутію: "Не бійся, брате Пафнутію, Бог, до всіх милосердний, послав тебе до мене, щоб ти поховав тіло моє. Нині закінчую земне життя своє і в безкінечне життя до Христа свого перейду, на спочинок вічний. Любий брате, коли повернешся до Єгипту, згадуй мене перед лицем братів і всіх християн, бо ось довга моя перед Богом молитва, у Нього ж і отримав, що просив: кожному, хто в пам'ять мою приношення якесь до святої церкви зробить, чи просфору, чи свічки, чи тиміян, чи подасть милостиню убогому, чи нагодує брата бідного, чи молитву яку до Бога зробить чи інше щось добре сподіє, простяться йому прогрішення й отримає частку зі мною".

В даний час мощі святого Онуфрія Великого (частиця) зберігаються в Свято-Онуфріївському монастирі отців Василіян(УГКЦ) м. Львова, де 25 червня виставляється для загального почитання для люду Божого.
 

Свято Онуфрія

 

НА ОНУФРІЯ СОЛОВЕЙ КОЛОСКОМ ВДАВИВСЯ


З кінцем червня співпадає літнє сонцестояння. Під цю пору дні сягають свого апогею — більше, ніж удвічі перевершують ніч. Тому й кажуть: «Онопрій — небо підіпри».

Ім'я це згадано у приказці не випадково. Справа в тім, що 25 червня — свято преподобного Онуфрія Великого, якого в народі йменують Онупрієм, чи Онопрієм.

У цей час природа бенкетує різнобарв'ям рослинності. Усюди, куди не кинь оком, зеленіють городні й польові живорості. Князівство квітів створює неповторне видиво, радує зір, опоетизовує людську душу.

Особливо привабливі в цей час польові маки – прихорошені яскраво рожевими хустинками, вони, немовби напоказ, розбіглися уздовж польових доріг, причаїлися на околах житніх та пшеничних ланів.

Неподалік з блакитнонебими зіницями розповажилися волошки. Якій юнці не заманеться прикрасити себе цим дивосвітнім видивом?

Власне, колись воно так і було. На Онуфрія дівчата в обідню пору вирушали на околиці сіл, щоб нарвати букетики польових квітів і прибрати ними хатні образи, заплести в коси. Маковими ж пелюстками натирали лице, «щоб рум'янець не сходив на щоках».

Звичай цей, вочевидь, вельми давній. Можливо, він пов'язаний з якимсь невідомим нам покровителем квітів, що був у пантеоні дайбозьких вірувань, адже наші далекі пращури дуже побожно ставилися до живої природи.

Це підтверджує романтична легенда, яку свого часу записав на Поділлі О. Воропай.

«Якось польові квіти почули неприємну для них вістку, що її оповів вітер: наступної ночі їх має приморозити злий Мороз-дідуган.

Щоб цього не сталося, вони звернулися за поміччю до Онуфрія Великого. Вислухав їх преподобний, і стало йому шкода цих ніжних божих створінь.
— Гаразд,— заспокоїв Онуфрій скаржниць.— Я перемовлюсь з Морозом.

Але як не переконував доброчестивець злого дідугана, той стояв на своєму: мовляв, поморожу їх, і квит!

Тоді преподобний Онуфрій не втримався — схопив сокиру і ударив обухом у голову нечестивцеві.

Від того часу — з 25 червня і до 29 серпня, до третього Спаса,— Мороз кволіє, а квіти спокійно цвітуть і одцвітають».

У цей період заморозків практично не буває. А на ознаку Онуфрійового доброчинства селяни, незважаючи на розгар сінокосу, в цей день не косять траву, «щоб не розгнівити преподобного захисника квітів».

У деяких регіонах України на Онуфрія Великого вже закінчували першу косовицю сіна, «бо сонце йде на зиму, а літо — на спеку».

Це був і останній термін посівів гречки.

Натомість надходив час розпочинати косовицю раннього ячменю.

У гаях вже не чути пташиних трелей, не до співів — інші клопоти, а тому казали:
 
«На Онуфрія соловей ячмінним колосом вдавився».

В. Скуратівський "Дідух".



специально для dna.com.ua