Петра та Павла

Петра та ПавлаСВЯТИЙ ПЕТРО ЗА ПЛУГОМ ХОДИТЬ


На літо, як ви помітили, припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів — жнива. Відтак часу для розваг залишається обмаль: «Один літній день рік годує».

На липень припадає лише три свята — Купала, Петра і Павла та Прокопа. Серед них особливе місце належить двом первоверховним апостолам — Петрові та Павлові, котрих святкують 12 липня, що на переважній території України збігається з початком жнив.

До Петропавлового дня (у народі його йменували ще святом Петра, або Петровим святом) готувалися заздалегідь.

Жінки білили хати, прикрашали рушниками стіни та ікони, святково опоряджували подвір'я і виготовляли обрядове печиво — мандрики. Ці смачні пампушечки пекли з сиру та борошна, замішених на сметані та яйцях.

Петра та Павла


З цього приводу в народі побутує прислів'я: «На Петра зозуля мандрикою вдавилася». Відносно цього існує легенда.

Апостол Петро, мандруючи по світу, вирішив перепочити під кроною дерева. Поклав поруч себе торбинку та й заснув. Тим часом непомітно підкралася зозуля, зазирнула в неї, побачила мандрику і вкрала. Проте як тільки почала її їсти, одразу ж вдавилася. У такий спосіб Бог покарав нечестиву птаху. Ось чому, стверджує легенда, після Петрового дня зозулі перестають кувати.

І це дійсно так. Однак якщо ж кування чути і по Петрові, то це, за народним віруванням, віщує лихо.

Як вже зазначалось, свято Петра та Павла символізувало початок жнив. До цього дня годилося зжати бодай один сніп, адже «як зажнеться, так і обіжнеться».

Петра та Павла


М. Грушевський відзначав: «...діло св. Петра жито зажинати. Він з'являється сторожем поля, майбутнього врожаю, бджільного взятку,— він же заорює, очевидно, на озиме. Ця тема розробляється на різні способи в піснях величальних (колядках), легендах, оповідках».

Особливо шанували Петра як покровителя жнив на півдні України, де початок косовиці зернових наставав значно раніше.

Дореволюційний дослідник Херсонського краю І. Бассараба записав у Таврійській губернії цікаву легенду, як Бог з Петром людей парували. Цей переказ безпосередньо пов'язаний з жнивами. Наведемо його повністю.

«Якось йшли вони удвох полем. Немилосердно пекло сонце, навколо стояли стіною хліба. Обіч ниви вони побачили дівчину, яка не розгинаючись жала збіжжя. Петро зупинився біля неї й прорік:
— Боже, поможи тобі, дівчино!
Звела на мить очі,, подякувала — і знову за роботу.
Незабаром вони підійшли до сусідньої ниви. Сиротіла там одинока полукіпка, а під нею в холодку солодко спала аж похрипуючи дорідна молодиця.
Подивилися на неї обоє, стенули плечима й пішли далі. Неподалік під розпряженим возом, нап'явши з віття холодок, спочивав парубок.
Апостол було вже замахнувся ціпком, щоб провчити лінивця, але Бог зупинив його:
— Не займай, Петре, ходімо далі!
Йдуть вони та йдуть. Пшениця, як ліс стоїть. Коли це бачать: раз у раз змахуються над нивою жмутки збіжжя. Наблизились, і вдоволено усміхнулись — молодий юнак, обливаючись потом, поспішав дожати гінку.
— Боже, поможи тобі, хлопче! — побажав йому Петро. Господар ниви підняв голову, відкланявся щиросердно, і знову за працю.
Одійшли вбік, зупинилися. Петро й пропонує Богові:
— Спаруй, Боже, цього парубка й оту дівчину, що так само жне, і тих ледацюг спаруй!
— Хоч ти, Петре, і старий,— відповідає йому Бог,— та дурний. Якщо цих ледацюг спарувати, то вони з голоду помруть. Цього парубка треба одружити з ледачою дівкою».
Так воно, мовить у кінці легенда, й буває на світі: якщо чоловік роботяга, то жінка ледащо, а як жінка моторна, то чоловік вайло...

До зажинків у селі готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки (юрки), якими в'язали снопи, крутили з околоту перевесла для пшениці, вівса та ячменю.

Зажинок починали вдосвіта і обов'язково на легкий, тобто жіночий день (середу, п'ятницю, суботу).

Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив'яний почин — обрядовий сніп.

У цей день усім годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись один до одного, не згадувати сумних історій, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити».

Петра та Павла


Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодневу цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, і господар читав молитву:
— Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки... Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли... Хмари дощові, буряні, громові-блискавиці, і ти, граде б'ючий,— обходьте ниву нашу стороною й до нас не наближайтесь...

Присідали довкола скатертини і після зосередженої мовчанки на кілька хвилин починали готуватися до роботи. При цьому серпа годилося вішати на ліве плече, а цурку затикати жінці за крайку, чоловікові — за очкур.

Після цього всі ставали обличчям до лану, чоловіки знімали головні убори. Господар статечно кланявся і промовляв:
— Боже, благослови!

Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка.

Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був так званий зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори.

Після цього готували непарну (3, 5 чи 7) кількість снопів (інколи стільки, скільки членів у родині), ставили їх в коло колоссям догори і клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти. При цьому дорослим годилося випити по чарці, згадати торішні жнива та покійних батька або діда, неньку чи бабусю, «щоб їм добре ікнулося на тому світі».

Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив «спина не боліла». Можна було навіть подрімати.

Петра та Павла


Повертаючись з ниви, брали з собою кілька колосочків, при потребі два снопики. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай чи почати осінній засів. 

Серпа та цурку першого дня залишали у полі під снопами на цілу ніч «на добрий починок».

У цей день ніякої іншої роботи, крім зажинків, не починали. Вся сім'я у білому празниковому одязі до самого вечора святочно проводила свій час; сусідам, які приходили за позичками, годилося відмовляти.

Петра та Павла


апередодні зажинок селяни часто-густо обходили свої ниви й освячували водою майбутній врожай, щоб його не понівечили грім, град, буря, злива чи пожежа. Такий обрядовий обхід очолював батюшка, за ним несли хоругви. Окремі люди вдавалися до різноманітних заклинань та молитов, яких існувало безліч.

Петра та Павла


На Гуцульщині ще до недавнього часу вірили в існування мольфарів-чарівників, які можуть, якщо їх задобрити, убезпечити ниву від напасті. З цією метою влаштовували навіть ритуалізовані міфологічні обряди.

Практично на всій території України існував звичай закруток-оберегів. Їх робили для того, щоб уберегти ниву «від бурі, граду та злих очей». Напередодні зажинок господиня ще до сходу сонця чи пізно ввечері, щоб ніхто не бачив, виходила в поле, скручувала на обочині кілька жмень стебел і зв'язувала їх у химерне плетиво. При цьому годилося приказувати всілякі заклики і прокльони тим, хто зазіхав на її добробут. Закрутки робили всліпу, тобто так, щоб самій не бачити, як закручуватиметься збіжжя (нерідко до закруток ставали спиною).

Крім закруток-оберегів, були і закрутки-напасниці. Якщо між односельцями виникали сварки, родинні чи сусідські незлагоди, що нерідко переростали у ворожнечу, то в таких випадках дехто вдавався до магічних дій — серед яких були закрутки-напасниці. У народі до них ставилися надто ревно: якщо раптом помічали їх на своєму полі, то з панічним страхом намагалися чим скоріш знищити, адже така закрутка, наслана чорним чоловіком, принесе сім'ї лихо: падіж скота, знищення посівів вихором, градом чи пожежею, всілякі хвороби і навіть смерть. Їх зжинали серпами чи косами і одразу ж спалювали. Збіжжя не брали голими руками, бо «хвороба перейде і на людину».

Під час експедиції уздовж Тетерева, мені доводилося майже в кожному поліському селі чути оповідки з вуст літніх людей про побутування закруток. А матеріали, зібрані Етнографічною комісією у 20-ті роки, містять свідчення про те, що святий Петро вважався у народі і оберігачем нив та ланів від закруток-напасниць.

У Закарпатті, де тваринництво посідало в господарській діяльності особливе місце, найурочистіше Петрів день святкували пастухи. Власники тварин організовували святковий обхід (Петрівку) на вигоні. Гуцули, скажімо, приносили для відпасувачів по-особливому виготовлені мандрики (перевертаники), влаштовували для них різноманітні змагання, розваги, танці.

У цей день юним пастухам дозволялося забрати весь удій собі та вигідно його продати. Виручені гроші йшли на власні потреби.

Нещодавно на Івано-Франківщині я почув вислів: «А ти сьогодні копав Петра?» Коли ж поцікавився, що це означає, то виявилось, що й дотепер на Прикарпатті існує давній звичай «копати Петра».

Напередодні свята пастухи та підлітки викопували на толоках канавки навколо попередньо розміченого квадрата такої глибини, щоб можна було спустити в них ноги. Землю скидали поряд валком і прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти (переважно пиріжки з капустою, сиром та зеленню), а також безалкогольні напої. Кожен намагався почастувати інших домашнім їством. Всі сідали навколо імпровізованого столу, спустивши ноги у канавку.

Брати участь у цих дійствах було для підлітків за велику честь. До товариства приймали не всіх і вважалося великою ганьбою залишитись поза гуртом. Тому ображені намагалися засипати канавки і за ними потрібно було вести постійний нагляд.

Петропавлове свято мало і свій пісенний цикл. Ось, наприклад, така співаночка:

А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой, на Петра личко біле,
Лиш би цілувати!
Ой, на Петра вода тепла,
Лишень її пити.
— Який, мамцю, Петрусь файний,
Лиш би го любити.


Цікаво відзначити, що наступного дня, себто 13 липня, відзначали свято Полупетра. Деякі вважали, що свято названо так на честь Петрового батька, інші пов'язували його з тим, що свято «наполовину менше, а тому й Полупетра». Як би там не було, але в цей день також вшановували пастухів і худобу.

На Слобожанщині з цього приводу різали трьох півників і готували борщ у трьох горщечках — на ознаку того, що святий Петро тричі відрікся од Христа.

Крім того, в цей день сільські пастушата не пасли худобу, тому казали: «На Полупетра щаслива дітвора».

Отже, свято Петра-Павла співпадало з початком жнив. Землеробський його характер відбився у знайомій колядці:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує,—


а також у численних прислів'ях та приказках:

До Петра молочка відерце, а по Петрові глек і той неповний.

До Петра не сподівайся тепла, а по Петрові та й по теплові.

Від Петра красне літо.

За Петра Афонського сонце повертається на зиму, а літо на жару, а з Спиридона Сонцеворота (25 грудня) сонце повертає на літо, а зима на мороз.

По Петрові на дворі пусто, а в полі густо.

Як хліба вродили, то ні Петро, ні Павло їх не віднімуть.

Коли на Петра сльота, то буде в літі багато болота.

Якщо на Петра один дощ — врожай непоганий, два — добрий, а три — багатий.


В. Скуратівський "Дідух".



специально для dna.com.ua