Прокопа

Прокопа21 липня відмічається день Прокопа.
 
 
ПРОКІП НАВ'ЯЗАВ СІМ КІП

Ще з дитинства запам'яталася мені хатня розмова. Якось мама, повернувшись з городу, мовили до тата:
— Жито вже майже дозріло, скоро й жнива, а ти й досі не вистругав цурку!
Батько загадково усміхнувся:
— А ти краще спитай у Прокопа, коли жнива починаються...

Тоді чомусь мені здалося, що тато мали на увазі нашого сусіду, який чи не найпершим у селі починав косовицю зернових, оскільки його садиба знаходилась на пагорбі, де найраніше достигало жито. Згодом я дізнався, що у нас на Поліссі полудень жнив завжди співпадав зі святом Прокопа, яке відзначають 21 липня.

У різних регіонах України були свої строки дозрівання зернових: на Півдні, скажімо, вони збігалися з Петропавловим днем, на південному сході з Юрієм, а в інших місцевостях на Іллю, Пантелеймона, Анну Тріскучу чи Курилика-Вітрогона.

Масова косовиця у кожному окремому випадку залежала від географічних умов та біологічного дозрівання збіжжя.

Проте на основному терені найкульмінаційніша пора жнив все ж співпадала зі святом Прокопа. Це підтверджують і численні прислів'я:

«На Прокопа приготуй плечі для снопа»,
«На Прокопа вже є в полі копа» чи
«На Прокопа жита копа».


Як відомо, жнива поділяються на три періоди: зажинки, власне жнива та обжинки.

Про зажинки вже йшла мова в попередньому матеріалі, присвяченому апостолам Петрові та Павлові. Відтак, якщо «Петро жито зажинає», як мовиться у відомому прислів'ї, то «Прокіп нав'язав сім кіп», тобто жнива досягли свого апогею.

За термінами і значимістю цей період можна порівняти хіба що із сівбою, але це порівняння буде відносним, адже сівбу залежно від погодних умов можна певною мірою пересувати, а жнива — ні. Цей факт навіть зафіксовано у хліборобських приказках: «Весняний день рік годує», а «Жнив'яну годину й роком не по виш».

Тому селянин, відклавши всі нагальні справи, брався за будь-якої погоди збирати зернові, бо «День проґавиш — рік бідуватимеш».

Про жнива існує безліч оповідей як у художній, так і у науковій літературі. Ця важка, але воднораз і радісна праця завше ощедрювала селянина оптимізмом і сподіванками на добробутний рік: «Як вродиться жито, то й будемо жити».

Жнива для селянина — це все: статок у господарстві, затишок у родині, щаслива пісня й веселе свято.

Один з дослідників жниварського циклу С. Килимник писав: «Увесь рік селянин ждав на те велике свято — на ЖНИВА, цебто на збір урожаю.

З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітру... Його турбує і надто гаряче сонце, і зимновата погода, і буйний вітер. Кожна чорна хмара — то страх — зливи, бурі, граду... І, дійсно, одна година нещаслива й може пропасти вся річна праця господаря, і може він залишитися на цілий рік без засобів до життя».

Здається, жодна сільськогосподарська діяльність людини не позначена такою багатющістю обрядових дійств та фольклорної творчості, як жнива. Якою б тяжкою не була праця в полі, її неодмінно супроводжували піснями.

В українському мелосі годі знайти більш поетичний, тематично різноплановий і художньо довершений пласт пісенної культури, ніж жниварські співанки. Зранку і до пізнього вечора дзвеніла милозвучна пісня. Вона супроводжувала женчиків під час косовиці, в'язання снопів, складання їх у копи, транспортування збіжжя.

Гуртовий спів був своєрідним каталізатором настрою, знімав втому, вселяв радість трудовитому селянинові. І це цілком зрозуміло — хліб завжди опредметнювався зі святістю в домі, був одвічним мірилом добробуту і неперервності сімейних традицій. Здавна вважалося: якщо буде хліб, дзвенітимуть пісні, житимуть традиції, стверджуватиметься мораль.

Але щоб його святенний запах наповнював оселю, потрібно вчасно зібрати збіжжя. Якщо воно обсиплеться або виляже під дощами й почорніє — лиха не оминути: родину неодмінно переслідуватимуть нестатки...

Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіринішим способом було спробувати його на зуб: якщо збіжжя мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування. Цей сезон, як правило, співпадав з дозріванням чорниці.

У давніші часи зернові збирали переважно серпами. Селяни вважали, що лише в такий спосіб їх можна вижати без найменших втрат, не залишивши в полі жодного колосочка.

Прокопа

Робочий день починався утрадиційненим ритуалом. Приладнавши у затінку їжу і барильце з водою, женчик вклонявся ниві й проголошував:
— Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько!
— Дай Боже, час добрий і пору в доброму здоров'ї пожать та й на той рік дождать!

Вижате збіжжя надвечір пов'язували в снопки. Перший сніп — так званий «коляда», «воєвода» чи «зажинок» — мав неабияке ритуальне значення: якщо в родині була дівчина на виданні, «воєводу тримали для того, щоб із змелених зерен спекти коровай та прихорошити його цими ж колосками; коли ж у цьому не було потреби, то «зажинок» ставили на покуть, де він зберігався до початку осінньої сівби; з розім'ятих колосочків починали перший засів.

Прокопа

Снопи в'язали перевеслами. Для озимих жита й пшениці їх крутили з щойно зжатих стебел: два жмути складали колос за колос, і робили зашморг. Вузол в'язали так, щоб колосся при цьому не м'ялося. Перевесла на снопах скручували за допомогою дерев'яної цурки. Для ярих культур (ячменю, гречки, проса) перевесла заготовляли напередодні жнив.

Вив'ялені снопи згодом складали в бабки (10 снопів), п'ятнадцята, полукіпки (30 снопів) та копи (60 снопів).

Кожна мірка мала свою особливість. Скажімо, бабку формували так: сім снопів ставили гузирями долі, а з трьох робили «кришу», п'ятнадцятки й полукіпки складали з перехресних снопів колоссям всередину тощо.

Прокопа

Як сонце ховалося за горизонт, втомлені женчики (вправний жнець міг за день нажати півтори-дві копи) поверталися додому.

Ой заспіваймо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря не мила.
Ой не так та нива, як високії гори,
Ой не так гори, як велике жито,
А вже ж нам спину, як кілком перебито.


Але не всі мали можливість вчасно оджнивуватись. Переважно це одинокі літні люди, сироти, вдови та каліки. За християнським звичаєм, у таких випадках обов'язково годилося прийти на поміч. Найпоширенішою формою колективної допомоги були толоки.

Господар, у якого було чимало збіжжя, також оголошував толоку — запрошував сусідів і родичів допомогти зібрати врожай. Як правило, помічникам не платили, а лише ситно годували.

Читачі, очевидно, пам'ятають, що у давнину починали першу оранку у вдів та сиріт. Цей обряд називався «вдовиним плугом». Подібне дійство мало місце і на жнивах. Впоравшись із своєю нивою, люди домовлялися між собою про «вдовині жнива», право на яке мали лише сироти, вдови, сім'ї рекрутів та немічні. З цього приводу казали: «Допоможи вдові-сироті раз, Бог тобі допоможе десять раз!».

Толокувати йшли без попереднього узгодження з господарем. Нерідко вони про це довідувались лише тоді, як нива вже була припорана.

Працювали, звичайно, без винагороди і на власних харчах. Ті, хто мав гужовий транспорт, звозили снопи до стодоли, навіть і тоді, коли цієї роботи ще не зроблено у власній господі.

Прекрасно описав таку толоку Михайло Коцюбинський у новелі «Харитя».

Так звані «вдовині жнива» свідчать про високі моральні якості нашого народу — щедру, милосердну душу, добре, чуйне серце, бажання допомогти один одному в скрутну хвилину, прийти на поміч знедоленому.

Хоч Прокопів день у народі практично не святкувався, але люди з шанобою ставились до нього: зодягалися в чисту білу одіж, а жінки випікали свіжі перепічки з нового врожаю.

З цієї нагоди приповідковували: «Добрий Прокіп приніс у хату новий хліб”.

Василь Скуратівський „Дідух”.



На Прокопа – жита копа


Прокопа


Сьогодні за народним календарем Прокопа. Свято це невелике, але прикметне обрядодіями.

До Прокопа спіють чорниці. У нашому степовому краї цю ягоду побачиш у лісі дуже рідко, зате в західних областях чорницями хоч греблю гати.

Бувало, сядеш у літак до Івано-Франківська, купиш кілька відер чорниці, а наступним рейсом вертаєш додому. І на всю зиму маєш прекрасне варення, багате на цукор та залізо.

На Прокопа в багатьох регіонах України традиційно починаються жнива. Буває, що дуже спекотного літа хліб дозрів на кілька тижнів раніше, а тому на Прокопа жнива уже переходять свій екватор.

На Прокопа багато жінок виходять до схід сонця на городи і рвуть кріп. Не знаю хати в нашому кутку села, де б на горищах, на бантинах не висіли пучки кропу, зірваного саме на Прокопа. Мої краяни вважають його одним з найефективніших засобів для лікування головного болю.

Вертаю, бува, узимку додому, а в хаті, як на літньому городі, пахне кропом. То матінка відваром змила собі голову, а на плиті стоїть великий чавунний казан з гарячою водою, у якій мліє снопик кропу. Значить, будемо купати у ваганах менших братиків, щоб не хворіли.

Прокіп нагадує нам, що вже й до осені недалеко. А тому пасічники збирали бджолині рої тільки до цього дня, бо після Прокопа нова бджолина сім’я уже не встигне запасти собі на зиму потрібну кількість меду.

Вже не співають солов’ї, вони замовкли ще тоді, коли ячмінь викинув колос. Колись літні люди переживали, почувши на Прокопа зозулине кування. Вважається, що воно віщує якесь лихо.

Прислів’я та приказки до Прокопа пов’язані з жнивами. Ось деякі з них:

"На Прокопа жита копа”,
"Прокіп нав’язав сім кіп”,
"На Прокопа приготуй плечі до снопа”.


Олександр Токар Збірка замальовок і аудізозаписів автора.


специально для dna.com.ua