Антоній Печерський

Антоній Печерський23 липня вшановується Антоній Печерський.
 
Анто́ній Пече́рський (близько 982 — 10 липня 1073) — святий Православної Церкви, церковний діяч Київської Русі. Родоначальник вітчизняного організованого чернецтва, засновник Києво-Печерського монастиря і будівничий Свято-Успенського собору. 

З його ім’ям пов’язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція).

Аскетичне життя Антонія було прикладом і зразком для князів і простолюдинів.

За «Патериком Печерським, або Отечником», преподобний Антоній (в миру Антип) народився в Любечі біля Чернігова. Прагнучи душевного спокою, юнак викопав печеру, де молився на самоті. Невдовзі Антип вирушив на гору Афон, що уславилась як осередок православного чернечого життя. Там жили подвижники духу, постом і молитвою досягаючи внутрішньої гармонії.

Обійшовши чи не всі афонські монастирі, Антип в одному з них прийняв постриг і прибрав собі ім’я Антоній. За час свого подвижництва на Афоні він заслужив повагу серед ченців.

Одної ночі ігумену його монастиря у сні з'явилась Матір Божа, яка сказала, що руський інок має повернутися на батьківщину, щоб сприяти розбудові іночого життя на Русі і поширенню слова Божого.

У 1013 році Антоній прибув до Києва. Відвідавши чернечі обителі, він не вподобав собі жодної і оселився в окремій печері в селі Берестовому, у передмісті Києва.

Після смерті князя Володимира Великого, коли почалася боротьба за владу, Антоній покидає свою обитель і знову мандрує на Афон. Повернувшись лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого та обрання митрополитом першого з місцевих ченців Іларіона, він знову оселився в печері.

Та це не означає, що Антоній прибув до Києва для підтримки князя Ярослава, навпаки він прибув для підтримки Печерського монастиря, з яким ворогувала Києво-Софіївська митрополія.

Носив Антоній грубу «власницю», харчувався тільки рослинною їжею, навіть у дозволені дні утримувався від вживання м’яса. Про ченця-аскета пішла слава Києвом і всією Руською землею. До Антонія сходяться подвижники та учні, молитвами і постом досягаючи релігійно-моральної досконалості.

Потерпаючи від щоденних відвідувачів і прагнучи самотності, Антоній перебрався на сусідню гору і викопав собі нову печеру. З часом поруч оселилися нові відлюдники, їх кількість зростала.

На прохання Антонія великий князь Ізяслав віддав монастирю гору над печерами і з благословення Антонія тут було споруджено дерев’яну церкву, а довкола обведено гостроколом. Монастир став жити за єдиними правилами і статутом, перейнятими з афонських обителей. Так заснувався Києво-Печерський монастир.

Антоній брав активну участь у політичному житті і свого часу підтримував князя Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол із князем Ізяславом Ярославичем.

З історії відомо, що Ізяслав все життя боровся з Юрієм Довгоруким та його сином Андрієм Боголюбським. Ця боротьба продовжилась і за часів князівства сина Ізяслава. Як відомо з історичних записів Юрій Довгорукий та його син Андрій Боголюбський ходили в один із перших хрестових походів, тому як усі тогочасні європейські наслідувачі престолу були посвячені та зараховані в орден тамплієрів. Тому для православних віруючих вони вважались відступниками.

Як відомо з історії Андрій Боголюбський не гребував нічим заради влади, він напав на Київ й зруйнував його. Серед зруйнувань було багато православних храмів, з яких він вивіз ікони та ін. За оцінкою вчених істориків Андрій Боголюбський наніс Києву набагато більше шкоди та руйнувань ніж монголо-татарський хан Батий у 1240 році. Крім того, Андрій Боголюбський боротьбою за владу порушував усі правила та закони Київської Русі, бо боровся с рідним дядьком Ізяславом Ярославичем, який був старшим сином Ярослава Мудрого і по праву наслідував київський престол.

Під час повстання киян, обурених правлінням Ізяслава, Антоній перебирається до Чернігова.

Облюбувавши Болдину гору, він розпочав будівництво ще одного печерного монастиря. У Чернігові він жив недовго, з поверненням на київський стіл Ізяслава Ярославовича Антоній також прибуває до Києва.

Останні роки він провів у створеному ним Печерському монастирі, де 1073 року розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці, ознаменоване багатьма чудесами.

Помер преподобний Антоній 7 травня 1073 р. на 90-му році життя. Його мощі й донині знаходяться у печері, в якій він у пості і молитві ніс свій чернечий подвиг і яка названа його ім’ям, а Києво-Печерська лавра стала святинею православної церкви, що ось уже близько тисячі років є місцем поклоніння прочан.

Похований преподобний Антоній у Ближніх печерах. Канонізований у XIII ст.

Поховання прп. Антонія розташовано в перекритому завалом відгалуженні печер. У цьому місці, названому "Гробницею преподобного Антонія", стоїть кенотаф, над яким висить ікона прп. Антонія, що має ажурний карбований орнамент зображення рослинного характеру, типового для першої половини ХVІІІ ст. Сам образ Антонія трактований у реалістичній манері. Поруч з нею на стіні, ліворуч і праворуч - зображення його сподвижників.

Антоній Печерський


Та в гробниці Антонія його мощів не має. За переказом монастирської братії, перед смертю Антоній скликав братію і попрощався з ними. Коли ж братія хотіла наблизитись до нього, то земля провалилась між ними й засипало тіло Антонія, і це роз’єднало їх. Братія стала відкопувати це місце, щоб знайти Антонія, але із землі вирвався вогонь і відігнав їх. Та братія не зупинилась і почала копати ліворуч від місця, де провалився Антоній. Їх зупинив сильний потік води, що вирвався із під землі. Ці явища підтверджують заборону преподобного Антонія тривожити його поховання.

Антоній Печерський


Ліворуч від кенотафа знаходиться його келія, де багато років провів прп. Антоній у молитві. Навпроти келії розташована церква в його честь. 

Церква прп. Антонія Печерського була побудована наприкінці XVI - початку XVII ст. Двох'ярусний, з напівкруглим завершенням, мідний позолочений іконостас для цієї церкви виготовили у ХVІІІ ст. київські золотарі Захарій та Юрій Брезгунови. Він має 10 мідних, прикрашених олійним живописом ікон та 6 медальйонів-ікон у царських вратах. Царські врата дерев'яні, різьблені, вкриті бронзовою фарбою.

Антоній Печерський


В Антонієвській церкві знаходяться дві гробниці: прп. Іоанна Пісника та прп. Прохора Лободника. Прп. Прохор походив із Смоленська. Постригся у Печерському монастирі за ігумена Іоанна (1088-1103 рр.). Одержав своє прізвисько від того, що замість хліба вживав лободу, готуючи з її подрібненої січки тісто.

Бічне відгалуження від церкви прп. Антонія Печерського веде до крипти "Батиєм убієнних".


Взято: Вікіпедія


специально для dna.com.ua