Святого Пантелеймона

Святого Пантелеймона
9 серпня Православна Церква вшановує пам'ять великомученика і цілителя Пантелеймона.
 
Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина. 

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.

Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, якого вкусила гадюка і була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з іменем Пантелеймон, що в перекладі означає всемилостивий. Розмовляючи з своїм батьком святий Пантелеймон підготував і його до прийняття святого хрещення. Коли батько Євсторгій побачив як син іменем Ісуса Христа зцілив сліпого, то не вагаючись хрестився разом з прозрілим. Незабаром батько Пантелеймона помер і цілитель присвятив все своє життя хворим і вбогим. Він безвідплатно лікував всіх, хто до нього звертався, зціляв їх іменем Ісуса Христа. Святий Пантелеймон відвідував у в’язницях християн, якими були переповненні всі темниці, лікував їх від ран. Дуже швидко слух про милостивого лікаря ширився по всьому місту. Залишивши інших лікарів хворі стали звертатися тільки до нього.

Із заздрощів лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує ув’язнених християн. Імператор Максиміан вмовляв святого спростувати ці доноси і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Роздратований Максиміан стратив зціленного, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки. Господь являвся святому і зміцнював перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипуче олово, а потім у море з каменем на шиї. З усіх тортур великомученик виходив неушкодженим і з сміливістю викривав імператора. Одночасно перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і їм були відсічені голови.

За повелінням імператора великомученика Пантелеймона кинули до диких звірів у цирку. Але звірі лизали йому ноги і, штовхаючи один одного, старалися доторкнутися до руки святого. Глядачі піднімалися з місця і кричали «Великий Бог християнський!». Роздратований Максиміан наказав своїм воїнам сікти всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.

Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м’яким, як віск і не наніс ніякої рани. Святий закінчив молитву і почув голос, який кликав страстотерпця до Царства Небесного. Почувши голос з неба воїни впали на коліна і просили прощення. Вони відмовили продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів продовжувати виконувати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частки в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.

Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, на момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутніми при страті святого увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке винули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя, страждання і кінець великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світі, а чесна глава знаходиться нині в Руському Афонському монастирі на честь святого великомученика Пантелеймона.

Шанування святого мученика в нашій Церкві відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, в хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступництвом святого він залишився живим у битві 1151 року.

Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Цей бік шанування розкриває його перше ім’я Пантолеон, що означає «у всьому лев». Друге ім’я дане при хрещенні – Пантелеймон – означає «всемилостивий» і розкриває шанування великомученика як цілителя. На святих іконах святий Пантелеймон зображається юнаком в червоному вбранні зі скриньочкою в лівій і ложечкою в правій руці, як безвідплатний лікар. До цілителя звертаються в молитві від недугу душевного і тілесного. Саме таким він зображений у великій іконі кафедрального патріаршого собору святого князя Володимира у м. Києві, де ще й поміщена часточка його святих мощів. На святих іконах великомученик часто зображається ще й із своїм житієм в картинках. Пам’ять його творить Свята Церква 9 серпня за новим стилем. Ім’я святого великомученика Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного хворого. Крім служби з каноном святому цілителю є ще й акафіст, який часто читається хворими для отримання зцілення.

Особливе шанування святому великомученику і цілителю Пантелеймону звершується на Афоні в Руському Пантелеймоновому монастирі. Перед свято розпочинається за вісім днів до свята. На вечірні кожного дня співаються молебні канони на 8 гласів, при цьому для кожного дня вони є різними. Другий день свята – день ктиторський. В день свята після вечірні звершується панахида за будівничими, жертводавцями обителі і роздається коливо.

В народній традиції святий Пантелеймон вважається ще й оборонцем людей від вогню. Під час пожежі навколо будови, яка горіла, тричі обносили ікону святого Пантелеймона, щоб пожежа припинилась. Найчастіше це робили тоді коли вогонь виникав від грому. В день пам’яті селяни молилися святому Пантелеймонові й перед його образом запалювали свічки, щоб у полі копи зберіг від пожежі. В цей день люди, які лікували хвороби зіллям, збирали цілющі трави.

 

 

Джерело: Святий великомученик і цілитель Пантелеймон

 

 

НА ПАЛИКОПА ПИЛЬНУЙ СНОПА


Здається, ні чого так не страхувалися люди, як вогню.

Історія констатує: лихі пожежі знищували не тільки ліси, поля, окремі будівлі, а й цілі поселення, міста з храмами, фортецями.

Полум'я безжально спалювало безцінні скарби, заповідані нащадкам рукописи, книги, художні шедеври, позбавляючи наступні покоління історичної пам'яті.

З джерелознавчих посвідок ми знаємо, що від пожеж постійно потерпали і кияни. А в XIII столітті місто над Дніпром було спалене майже вщент.

Пожежі, зважаючи на те, що житло у нас зводили переважно з дерева, були явищем непоодиноким. Окрім навмисних підпалів чи недбалого поводження з вогнем, дитячих пустощів або необережності, чимало неприємностей завдавали людям і грози. Особливо частими були пожежі в період так званих активних гроз, який припадав на кінець липня — початок серпня. В Україні в цей час починаються горобині ночі.
 

Святого Пантелеймона

Люди намагалися всілякими засобами відвести небезпеку. Але ускладнювалось це тим, що доросле населення постійно перебувало в полі і не встигало вчасно прибігти у село. І тоді вогонь з однієї будівлі безперешкодно перекидався на інші.

Вже за моєї пам'яті в пообідню пору — наші батьки якраз виїхали на колгоспний лан збирати жито — нагло насунула чорна хмара, раз-по-раз скресуючи блискавицями та лункими розрядами грому. Од переляку ми сховалися в одну з хат, але невдовзі помітили ядучі клубки диму — горіла сусідська оселя. Переборюючи острах, ми вибігли на вулицю і почали кликати на поміч дорослих.

Доки збіглися з далеких околиць односельці, чотири хати згоріло дотла. Буревій люто розносив жевріючі віхті, і вони, попадаючи на сусідні солом'яні покрівлі, блискавично підпалювали їх.

Важко сказати, чим би закінчилася та неприємна історія, якби не сільська мудречиха — так у нас називали богомільну тітку Одюшку, яка зналася на чаклунстві. Вона, як переповідали старші люди, могла зупинити градобій, одігнати горобців, аби ті «не пили проса і соняшників», відшептувалл укус гадюки, переляк у дітей тощо.

Тітка Одюшка поспіхом принесла зі своєї хати оповиту вишитим рушником ікону святого Пантелеймона, тричі обійшла з нею палаючу оселю, проказавши свою молитву-заклинання, і на подив усіх вітер невдовзі змінив напрямок, а згодом притих.

Не беруся судити, чи то завдяки тітці, чи ще якісь інші обставини посприяли, але великої пожежі не сталося. У селі ця історія набула розголосу, і про неї ще довго згадували, приписуючи чудотворство віруючій жінці і святій іконі Пантелеймона.

Переглядаючи численні матеріали з цієї тематики, я постійно натикався на свідчення, зафіксовані етнографами, про такі чи подібні історії. Про них не раз доводилося чувати і в експедиціях. У часи войовничого атеїзму, звісна річ, ці свідчення сприймались насторожено, їх вилучали з наукових видань. Тому користуватися ними, не кажучи вже про використання чи наукове оперування, практично не було змоги. Відтак вони осідали мертвим багажем в архівах чи залишалися поза увагою дослідників. Навіть експедиційні записи доводилося залишати в домашніх папках, бо ними практично не цікавилися рукописні фонди наукових інституцій. Готуючи цей матеріал, я нарешті скористався прижухлими від часу власними записниками.

Літні люди авторитетно підтверджували, що майже в кожному селі були ясновидці, що могли зупинити пожежу. І найчастіше в таких випадках користувалися іконою святого Пантелеймона. Крім того, у кожній родині на покуті постійно стояла страсна свічка, освячена в церкві на Чистий четвер (напередодні Великодня) чи трійця — найбільш шанована свічка, яку виготовляли на Спаса.

Як тільки насувалася грозова хмара, їх запалювали біля божниці, читали відповідні молитви та клали біля порога кочергу, «щоб грім не влучив у хату».

У дитинстві мені не раз доводилось й самому засвічувати страсницю, оскільки мама вважали, що «від дитячої руки вогонь помічніший». Щоб там не було, проте блискавка, дякувати Богові, завжди обходила нашу оселю...

У попередньому матеріалі про пророка Іллю вже частково йшлося, що Перунові «повноваження» з прийняттям християнства перейшли до трьох святих — Іллі, Пантелеймона і Гавриїла. Отже, другим його намісником на землі був Пантелеймон, або, як його іще називали в народі,— Паликопа чи Палій. Свято це тримається постійного дня — 9 серпня.
 

Святого Пантелеймона


Святий Пантелеймон здавна вважається охоронцем людей і збіжжя од вогню, спричиненого блискавками. Такі пожежі люди пов'язували «з божою карою» (з цього приводу казали: «Як Бог запалить, то чоловік не погасить»), а тому загасити їх можна лише за допомогою покровительської ікони святого Пантелеймона та Смоленської божої матері, яку відзначають днем пізніше, тобто 10 серпня. При цьому гасити вогнище годилося кисломолочними продуктами.

У давніші часи, коли збіжжя зберігали у копах та стіжках, блискавки часто влучали в них. Люди вірили, що це трапляється тоді, коли господарі не дотримуються святих приписів — працюють на великі празники, порушують обітницю під час постів. А тому святий Пантелеймон у такий спосіб карає грішників (звідси й народна назва святого — Паликопа, Палій).

Щоб не розгнівати Паликопу, люди намагалися ушанувати його — запалювали перед іконою свічку і не працювали, особливо не звозили з полів збіжжя, бо тоді «Палій обов'язково вцілить блискавкою».

З цього приводу побутувало чимало застережливих переказів. Один з таких записано на Полтавщині. «Якось поїхав чоловік возити снопи. У полі він зустрів незнайомця, що ходив поміж копами. Чужинець запитав його:
— Що ти тут робиш?
— Хліб звожу...
— А хіба ти не знаєш, що сьогодні Паликопа?
— Ось як завезу копи,— відповів господар,— отоді й взнаю, що це за Паликоп такий!
Не встиг він підійти до воза, як небо несподівано затягли грозові хмари, загримів грім, вдарила блискавка, і все жито згоріло. А від незнайомця й слід простиг».

Але не тільки збіжжю загрожували блискавки. Були випадки, коли вони влучали у полі і в людей. Покалічену грозовим розрядом людину відходжували у такий спосіб. її закопували у вологу землю й тримали доти, доки «сировиця не витягне з тіла блискавки». Нерідко так тримали кілька діб, аж поки людина не подавала ознак життя. Це був досить поширений спосіб «зцілення од громовиць».

На свято Пантелеймона знахарі заготовляли лікарські трави, якими зцілювали свійських тварин. На Закарпатті з цього дня вже можна було збирати білі коноплі.

Непомітно, але впевнено відкочується літо. На полях відчутно затихають голосні перегуки жниварів, над левадами частішають прохолодними досвітками серпанкові тумани. І тільки зненацька грозові хмари з розкотистими громами оповіщають про останній місяць напруженої жниварської пори.

У народі на цей випадок кажуть: «Це Пантелеймон нагадує, що пора звозити копи з полів»; хто ж спізниться, то неодмінно пожалкує, бо «На Паликопа пильнуй снопа» — він немилосердний до лінькуватих господарів.

В. Скуратівський "Дідух".



Думайте з любов’ю


Сьогодні у народному прогностику кілька празників: Пантелеймона Паликопа, або ще Палія, і Миколи-капусника. Перший з них порядкує біля хліба, а другий – біля городини.

…Мало не вся причілкова стіна у хаті баби Харитини завішана іконами. Цього дня бабуся запалює свічку перед образом Пантелеймона і молиться йому, просить уберегти від пожежі хату, полукіпок жита на городі. Багато людей у селі вірять, що хто не шанує святого Палія, тому він урожай спалить. Пантелеймона вважають оборонцем добрих людей від вогню. Під час грози навколо хати тричі обносять ікону святого.

А Микола-капусник, як ви розумієте, опікується тим овочем, без якого не обходяться в жодній сільській та міській оселях – капустою. Вважається, що цього дня капуста в головки завивається. Капуста дуже любить воду, вона п’є її, кажуть, мов кінь. На початку серпня капуста гарно пов’язалась, головки її великі, тугі і соковиті. Станеш різати її на борщ, або в салат, і вона бризкає зеленавим соком.

А ще сьогоднішній день прикметний тим, що багато людей збирають цілющі трави та квіти. Найперше – чебрець.
 

Святого Пантелеймона

 
Він цвіте з травня і аж до осені. У нас, на Дніпропетровщині, поширений український чебрець. Він блідо-рожевого кольору, росте на сухих схилах, у листяних та мішаних лісах. Чебрець дуже часто згадується в народній медицині, знахарки готують з нього та інших квітів чари. Збираючи лікарські трави, необхідно думати з любов’ю про ближніх своїх, згадувати про здоров’я.


Олександр Токар Збірка замальовок і аудізозаписів автора


специально для dna.com.ua