Цвітуть осінні тихі небеса

Цвітуть осінні тихі небесаПовертайтесь додомоньку

Цвітуть осінні тихі небеса, пливе павутиння молодого бабиного літа. І на цілий світ осипається срібними дзвонами журавлине "курли”.

Саме такої пори наша перша вчителька Ганна Микитівна вела нас у діброву на луках біля тихоплинної річки Оріль.

Вона проникливо читала нам вірші своїх улюблених поетів, серед яких були Володимир Сосюра, Андрій Малишко і, звичайно ж, Павло Тичина. "А я у гай ходила по квітку ось яку”, – декламувала вона в задумі.

А побачивши в небі ключ журавлів, ставала сумною.

З тих далеких днів цвітуть у моїй душі слова, якими вона виряджала перелітне птаство: "Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку”. У цих словах було стільки добра, ласки й печалі, що якби журавлики почули їх, вони б залишились зимувати в її гостинній хаті. А хатина вчительки була справжнім прихистком і для зобидженої пташини, й звірятка маленького.

І, мабуть, багато з нас, її учнів, не стали мисливцями тільки тому, що в ті далекі хлоп’ячі літа ми одержали від неї перші уроки добра, навчились поважати братів наших менших…

А луки за селом, куди ми приходили, були вже стоптані чередою, і сумно жовтіли, тільки озерця Бушлине, Глибоке, Грушеве, Собаче зеленіли острівцями очерету й рогозу.

У невеличких гаях поблизу діброви сивів густо терен. Він був по-осінньому терпкий. А ми рвали ягоди й смакували, набиваючи оскому, після якої не могли й хліба їсти.

А дівчатка тим часом, як горобчики, обліпили калиновий кущ неподалік і рвуть червоні кетяги, а потім хто до платтячка чіпляє, а хто в коси заплітає. І такі всі зайняті собою, що й не помічають квітучого тихого неба угорі, по якому пливуть легкі, прозорі, кучеряві хмарини. Вони такі високі й далекі, що навіть вітри, які мчали вгорі, не діставали їх.

Хмаринки, пронизані променями вересневого сонця, були рожеві, як щічки наших однокласниць Галі Ярошенко, Віри Гоголь, Любоньки Найди.

Через багато літ, вже дорослим, я помітив, як щедро подарувала дівчатам наша земля в очі блакиту, а в душу добра.

Отож нині, коли настає синій вересень, я лечу думками до тієї діброви на луках, у гаї, де ходили ми, де росли, звідки вирушали у великий світ, несучи в серцях слова доброї нашої, незабутньої Ганни Микитівни: ”Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку”.

Олександр Токар Збірка замальовок і аудізозаписів автора
 

 Цвітуть осінні тихі небеса

 
Андрій Малишко 

Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш, блакитна, як роса.
В очах засмуток темний, мов ожина.
Моя кохана, мріялось - дружина.
Лиш сон далекий видивом майне,
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

Я під вікно прилину повесні,
Щоб ти знялася пташкою вві сні.
Де обнімала кучері-волосся,
Де пригортала те, що не збулося,
Що не воскресло в літечко сяйне.
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

У тебе смуток - в мене ревний жаль,
У тебе вечір - в мене ніч і даль.
Я під вікном постою із журбою,
Куди ж мені подітися з тобою?
Хай серце серцю звісткою війне,
Хоч не забудь, а згадуй ти мене...
 
 
специально для dna.com.ua