Іоан Воїн

Іоан Воїн12 серпня Православною Церквою відзначається день пам’яті Святого мученика Іоана Воїна.
 
Іоан Воїн - заступник невинно засуджених, незаслужено ображених людей, бідних, а також тих, хто переживає якесь сильне горе. Помічник у пошуках крадіїв. Покровитель мандрівників.

Він один з небагатьох ранніх святих, яким приписується слов’янське походження. 

Іоанн Воїн серед усіх християнських святих стоїть дещо відокремлено – вважається мучеником, хоча в його житіях не згадується ані про фізичні тортури, ані про моральні страждання чи приниження.
 
Святий мученик Іван Воїн, служив в імператорському війську Юліана Відступника (361-363). Поряд з іншими воїнами його посилали переслідувати і вбивати християн.
 
Залишаючись зовні гонителем, святий Іван на ділі надавав гнаним християнам велику допомогу: тих, які були схоплені, звільняв, інших попереджав про небезпеку, яка їм загрожує, сприяв їх втечі.
 
Святий Іван чинив милосердя не лише християнам, але і всім бідуючим і потребуючим допомоги: відвідував хворих, потішав засмучених. Коли Юліан Відступник дізнався про дії святого, то його ув'язнили.
 
У 363 році імператор був убитий на війні з персами. Святий Іван вийшовши на свободу і присвятив своє життя служінню ближнім, жив у святості і чистоті. Помер він у глибокій старості.
 

Іоан Воїн


 
Рік смерті його точно не відомий, місце поховання святого Івана Воїна поступово було забуто. Він явився одній благочестивій жінці і вказав місце свого спочинку. Воно стало відомо в цьому окрузі.
 
Знайдені мощі його були покладені в церкві апостола Івана Богослова в Константинополі. Господь дарував святим мощам Івана Воїна благодатну силу зцілення.
 
За молитвами святого Івана отримують розраду скривджені й скорботні.
 
В Українській Православній Церкві Іван Воїн свято шанується як великий помічник у скорботах і в різних життєвих обставинах.
 
 
Іоан ВоїнБережи його, Боже, на всякому місці


Це малопомітне святце, здається, навіть не занесене до церковного календаря. Натомість у побутовому житті селяни пов'язували з ним конкретні обрядові дійства.

Мова йде про Івана Воїна, що припадає на 12 вересня. В цей день за допомогою різноманітних молитов і провидців намагалися «розшукати злодіїв й повернути потрату». В цьому начебто допомагав сам Іван Воїн.

Якою б високою не була традиційна народна мораль, все ж траплялися непоодинокі випадки крадіжок. Особливо це стосувалося викрадання коней та видирання бджолиних гнізд.

Такі вчинки вважалися тяжким злочином і відповідно карались як звичаєвим правом, так й офіційним судочинством.

До речі, звичаєве право було не менш суворе, ніж офіційне. Присуд виносила сільська община. Є чимало джерелознавчих свідчень про покарання злодіїв, які для них нерідко закінчувалися трагічно.

В одному з актових збірників мовиться, що на Поліссі траплялися випадки, коли спійманому на місці злочину крадієві бджіл живосилом вирізали пупа, прив'язували його до дерева й водили довкола, аж доки не витягувалися всі кишки...

Звичайно, що такі жорстокі самосуди — явище рідкісне, хоч оповідки про них були вельми поширені. Вочевидь у такий спосіб люди хотіли застерегти ласих на чуже. Оповідаючи страхітливі історії, казали: «Це трапилося в сусідньому селі», не називаючи при цьому, в якому саме.

Найвідоміші форми самосуду в давнину — водити злодія через усе село. Зв'язавши руки й прив'язавши до шиї колодку та покражу, його змушували ходити вулицями села під оганьбливі окрики; нерідко крадій і сам сповіщав односельців про свій вчинок.

Я пригадую випадок, що трапився в нашому Великому Хуторі в перші повоєнні літа. Пізньої осені, коли вже з'явилися приморозки, в одного з односельців хтось подер бджоли. Вранці хазяїн прийшов на пасіку і очам своїм не повірив: довкіл вуликів густо лежали мертві комахи.

Кілька сусідів тут же кинулися шукати зловмисника. Слід привів їх до лісу, де в глибокому окопі, притрушені опалим листям, лежали щільники. Біля них зробили засідку. На четверту ніч крадій прийшов за пограбунком.

Ним виявився мешканець сусідньої Калинівки. Його одразу привели в оселю до пасічника і вчинили самосуд. Щодня протягом тижня злодія водили селом обв'язаного рамками. Не обійшлося, звичайно, і без рукоприкладання. На бджолодера приходили подивитися люди з сусідніх сіл.

Ця неординарна подія розбурхала всіх і стала доброю наукою для багатьох, хто зазіхав на чуже добро. Історія стала живим уроком для дітей, яких батьки застерігали від подібних вчинків.

Народна мораль суворо засуджувала крадійство. Злодіїв нерідко позбавляли права жити поряд, їх виганяли з села, а недобра слава переходила на їхніх дітей та онуків.

Варто, очевидно, згадати з цього приводу й відоме у нас прислів'я: «Лапа, як у поліського злодія». Так казали про людей, які мали великі ноги. А походить воно від того, що злодії, аби заплутати слід, обкручували ноги онучами.

Як відомо, найголовнішим доказом причетності до вчинку було співставляти відбитки слідів. Якщо на когось падала підозра (в кожному селі знали, хто міг так вчинити), то таких запрошували «до слідства». Звідси, отже, й вислови: «натрапив на слід» чи «позамітав сліди».

Я так детально зупинився на цьому лише тому, що, незважаючи на суворі покарання та осуди, факти крадіжок все-таки мали місце, і це широко відбито в звичаєвій структурі.

До особливо тяжких злочинів відносили й крадіжку коней, які в селянському господарстві відігравали особливу роль. На цьому «промислі» здебільшого «спеціалізувалися» мандрівні цигани.

Оскільки не завжди щастило виявити злодіїв, то люди зверталися до різноманітних молитов й обрядів, які з допомогою Івана Воїна начебто могли убезпечити від крадіжки.

В. Скуратівський "Дідух".



специально для dna.com.ua