Воздвиження

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста ГосподньогоХристияни візантійського обряду 27 вересня (14 вересня за старим стилем) святкують свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього. 

Це свято належить до 12 великих свят Східної Церкви та має один день перед- та 7 днів святкувань.

Історики Східної Церкви вважають, що насамперед дві події лягли в основу встановлення цього свята: віднайдення в IV ст. Хреста, на якому розіп’яли Ісуса, та повернення цього Хреста з Персії до Єрусалиму у VII столітті.

Саме слово «воздвиження» означає «піднесення», тобто урочистий обряд почитання та прославлення Хреста Господнього.

Щодо віднайдення Господнього Хреста, то християнська традиція передала нам кілька різних легенд. Три з них приписують віднайдення Хреста св. Олені, матері імператора Костянтина Великого.
 
Датою віднайдення Хреста орієнтовно вважають 326 рік.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа та священні місця, із ним пов'язані.

Один з імператорів — Андріан — віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній.

На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера. Протягом тривалого часу на цьому місці збиралися язичники для виконання культових дій, зокрема жертвоприношень.

Але минуло 300 років, і християни знайшли Гроб Господній та хрест Божий. Ця визначна для всього віруючого люду подія сталася за часів Костянтина Великого, першого з римських імператорів, який прийняв рішення припинити гоніння християн (за легендою, він побачив на небі знамення Боже — хрест із надписом: «Цим переможеш»).

Намагаючись виконати волю Божу, Костянтин Великий відправив до Єрусалима царицю Гелену, свою матір, щоб вона доклала максимум зусиль задля віднайдення Хреста й Гробу Господніх.

Тривалий час її пошуки не мали успіху, незважаючи на всі старання. І нарешті святині було знайдено під храмом язичницької богині Венери. Храм негайно зруйнували й витягли на світ Божий християнські цінності: Гроб Господній, Хрест, на якому було розп'ято Спасителя, та чотири гвіздки, якими було прибито Сина Божого до хреста.

За деякими переказами, було знайдено не один, а цілих три хрести й дощечку з написом, зробленим за наказом Понтія Пілата.

Патріарх Макарій вирішив дізнатися, на якому ж саме хресті було розіп'ято Ісуса Христа, тому почав накладати по черзі кожен хрест на покійного. Коли на померлу людину було покладено хрест Господній, мрець ожив.

Отже, люди знову отримали можливість поклонятися християнським святиням. Вони побачили диво, що сталося, і попросили патріарха Макарія воздвигнути Хрест Господній, щоб віруючі люди могли бачити його бодай здаля.

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього


 
Цариця Гелена після всіх цих подій привезла до Єрусалима часточку від Хреста Господнього та знайдені гвіздки. Костянтин Великий віддав наказ побудувати в Єрусалимі храм на честь Христового Воскресіння. 

 

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього



Наступного дня після освячення цього нового храму (IV століття) було встановлено святкування Воздвиження Хреста Господнього.

 

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього



Початок святкування Воздвиження дало посвячення храму Воскресіння Господнього, який збудував св. Костянтин Великий на Голгофі у Єрусалимі. Посвячення храму відбулося за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня – 14 вересня – відбулося врочисте воздвиження віднайденого Хреста Господнього.

 

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього


Іншою важливою подією, що зробила це свято загальним на Сході та Заході, стало повернення Господнього Хреста до Єрусалиму після того, як 614 року перський цар Хозрой, здобувши Єрусалим, забрав Хрест до перської столиці в Ктесифоні. Повернув Хрест Господній до Єрусалиму імператор Іраклій 628 року після перемоги над персами. Друге урочисте воздвиження Хреста Господнього в Єрусалимі також відбулося 14 вересня.

Оскільки свято Воздвиження нагадувало Христове розп’яття та смерть, та прирівнювався до Великої П’ятниці, то стало традицією зберігати в цей день суворий піст.

 

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього



Свято Воздвиження нагадує нам про наш обов’язок шанувати, любити й визнавати святий Хрест.

«Не стидаймося Хреста Христового, — каже святий Кирило Єрусалимський у своїй 4-ій огласительній промові — хто б його не укривав, а Ти явно клади його на своєму чолі, щоб демони, бачачи царський знак, тремтіли й далеко втікали. Роби цей знак, коли ти їси чи п’єш, коли сидиш, лежиш, встаєш або ходиш, словом, при кожній нагоді».

А святитель Іоанн Золотовустий каже: «Хрест — благовоління Отця, слава Єдинородного, радість Духа, окраса ангелів, утвердження Церкви, твердиня Святих, світло всього всесвіту».

Витяги з Вікіпедії


Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай!


Отак непомітно минув перший осінній місяць. Для селянина він особливий: нарешті припорано ниву — зібрано врожай, на полях уже проклюнулися брунатними списиками осінні сходи, помітно облисіли дерева, і сонце, змінивши свою траєкторію, в обідню пору черкає за дахи сусідніх хат; як-не-як, майже на чотири години скоротшав день і доточилося ночі. В садах і на луках затихли пташині бенкети, і тільки де-не-де прокричать у призахідному небі спізнілі ключі диких гусей...

 

27 вересня Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього



Природа вже налаштовується на зимовий спочинок. Особливо це відчутно в лісі. Шарудливе листя воднораз чарує зір і навіває сум за тим, що вже промайнуло літо і все ближче холоди. Тільки вкрадливий постук дятла чи сторожке осіяння рудохвостої білки нагадають, що життя не завмерло. Он на узліскові, скрутившись у клубок, гріється на скупому сонці вужача родина. Але і їм, обітницям лісових хащ, доведеться незабаром розпрощатися з безтурботним життям, шукати надійний схоронок до наступної весни.

27 вересня за церковним календарем — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби.

Прийнято вважати, що «На Здвиження земля движиться ближче до зими», чи «В цей день здвигається земля з літа на зиму». Тому-то птиці мають одлетіти у вирій, а все лісове гаддя збирається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки. Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до наступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок, бо «їх не бере земля», а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса.

Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами» або не провалитись у яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».

На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповідали таку легенду. Начебто на Здвиження всі гади сповзаються у велику яму і в ній лижуть камінь.

Одна дівчинка не послухалася мами й пішла в ліс. Там вона впала в гадючу яму, вилізти з якої не могла, і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь.

На Руфа (21 квітня), коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчинка. Вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла.

Ці та інші легенди пов'язані з тим, що гадюки віддавна завдавали великої шкоди людям. Для убезпечення від укусів витворено чимало заговорів і замовлянь.

Образ змії завше викликав острах, він уособлювався з такими рисами, як хитрість і зрадливість. Тому Здвиження — це день Підземного, до якого на віче з усіх сторін сповзаються, котяться і злітаються гади-змії.

Подібні суди відбувалися і серед птахів. Особливо це стосувалося зозуль, котрі протягом літа байдикували — не вили гніздечок, не вигодовували діточок, а свої яєчка підкидали іншим птахам. За це вони мусили останніми вирушати до вирію, щоб дорогою поїти і годувати стомлених птахів; якщо котрась з них приставала, то зозулі мусили нести її на собі.

Щоправда, ми знаємо інше — першими до теплих країв вирушають саме вони, зозулі, від чого й поговірка: «У зозулі золотий ключ од вирію: вона першою відкриває його і останньою замикає».

Та мораль у таких легендах інша: за свою безтурботність кожен має понести кару...

За церковними приписами на Здвиження не було особливих обрядодій. Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом — не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дощок.

У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо «Здвиження — день ярмарку і храмів».

Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні кришки для птахів.

На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів — «бо залишилися лише не червиві» — та яблук, котрі тримали на зиму.

Зі святом пов'язані й іменні прислів'я:
«Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста»,
«Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай».


Справді-бо: осінь уже нагадує про себе першими приморозками.

В. Скуратівський "Дідух"



специально для dna.com.ua