2 жовтня Трохима, Савватія та Дорімедонта

2 жовтня Трохима, Савватія та Дорімедонта2 жовтня у церковному календарі вшановуються мученики - Трохим, Савватій та Дорімедонт.

Два побожні християнина - Трохим і Савватій прибули 280 року до міста Антіохії у Малій Азії.

Побачивши, що ідолопоклонники справляли урочистості на честь Аполлона Дафнійського, вони почали вголос благати Бога про їхнє навернення до правдивої віри.

За це погани ув'язнили двох юнаків і намагалися примусити їх принести жертви поганським божкам. Трохим і Савватій рішуче відмовилися це зробити, за що їх жорстоко мучили.

Трохима повісили на дерево і кати різали йому плоть до нутрощів і кісток, потому кинули до в’язниці. Потім кати взялись за Савватія, котрого замучили тортурами до смерті.

Бачачи що Трохим не зречеться своєї віри, суддя відправив його у Фрігію до іншого мучителя Діонісія. На Трохима наділи залізні чоботи з гвіздками й змусили бігти поряд з воїнами вершниками.

Діонісій піддав Трохима ще більш неймовірним тортурам, але не міг добитись від нього відмови від християнської віри. До Трохима у в’язницю приходив сенатор Дорімедонт, який обмивав його рани та доглядав за ним.

Під час язичеського свята Діоскурів – Кастора та Поллукса – Діонісій побачив, що на ньому відсутній сенатор Дорімедонт, послав за ним. Коли Дорімедонта привели і Діонісій запитав, чому той пропускає свято, то він відповів, що являється християнином.

Від Дорімедонта Діонісій так само добивався відмови від християнської віри. За відмову виконати наказ Діонісій піддав Дорімедонта жорстким тортурам й кинув у в’язницю.

Порадився Діонісій із радниками своїми, як погубити Трохима та Дорімедонта, котрі не зважають на жодні муки, і вирішили віддати їх на їжу звірям. Тоді виведені були святі мученики Трохим та Дорімедонт голі і заструплені, які мали все тіло як цілковиту рану.

Поставили ж їх на видовище і випустили ведмедицю, яка з люттю кинулась до них, та коли до них наблизилася, то змінила лють на покірність. Тоді випустив на них гепарда, але й той, наче пес, лизав їхні ноги. По тому випустив лева, одначе й той став ніби покірливе ягня.

Всі ж люди, бачачи таке чудо, дивувалися й пізнавали силу великого Бога та Спаса нашого. Один лише беззаконний мучитель Діонісій пізнати не бажав, але більшим покривався безумством, ганячи Христа і рабів його волхвами називаючи. Тоді повелів мечем відсікти їм голови.

Витяги з "Житія святих" Димитра Туптала (Ростовського).


Куди Трохим, то й вони за ним


У церковному календарі другий день жовтня не позначений особливими урочистостями. Лишень подаються імена кількох мучеників, серед яких Трохим, Савватій та Зосим-пустельник.

Я назвав саме цих осіб, оскільки в народній уяві вони так чи інакше відповідали, а точніше буде сказати, опікали конкретні види побутового та господарського життя, себто виконували роль покровителів.

З особливим нетерпінням чекали цього дня пасічники. Адже віддавна Зосим і Савватій були оберігачами «мухи божої», як образно називали в народі бджіл. Практично на кожній пасіці висіли ікони цих духовних наставників найпоширенішого промислу.

2 жовтня Трохима, Савватія та Дорімедонта



Вже ранньої весни, на Теплого Олексу (30 квітня), разом з вуликами виставлялись на пасіках й ікони. Здебільшого їх підвішували на фігуру, тобто хрест або на вікове дерево, де вони перебували увесь сезон.

Жоден вид промислу не позначений такою кількістю різноманітних вірувань, як пасічницький. Власники бджіл протягом року вдавалися до всіляких апокрифічних дійств, про які ми вже не раз згадували.

Скажімо, на Різдво чи Василі (старий Новий рік) було за обов'язок тричі кидати до стелі кутю: за кількістю прилиплих після третьої спроби зернин завбачували взяток та роїння; кутю носили і до вуликів, «щоб божа муха спом'янула Різдво Христове та щедрилась на медозбір».

На Водохрещі, коли святили воду, пасічники забирали із собою ті кілки, якими піднімали і тримали льодяного хреста; вважалося, якщо його застромити в пасіці;. то бджіл не заїдатимуть сусідські комахи, і не руйнуватимуть гнізд ведмеді та інші напасники; багатші ґазди навіть спеціально наймали людей, щоб ті принесли богоявленської води з інших сіл «на велику взятку».

Весною, як починали роїтися бджоли, пасічники ввечері з четверга на п'ятницю, коли люди вже спочивали, йшли до криниці чи річки, хрестилися, читали молитву і, перш ніж набрати води, приказували: .
— Я словом, а Бог з поміччю... Преподобні Зосим, Саватій і свята П'ятінка Парасковія...

Проказавши всі бажання, наповнювали відро водою і, не оглядаючись, несли його до пасіки, скроплювали вулики, причитуючи:
— Святі отці Зосим і Саватій благословляють!

Так звана «вечірня вода», на думку багатьох пасічників, «допомагає на пасіці сідати чужим роям, а своїм не тікати».

Серед численних молитов і заклинань, позначених особливою поетичністю, наведу лише одну. Щоби бджоли «були справними” - роїлися і приносили багато меду, — ґазда брав покришку, насипав у неї шар та ладан і обкурював вулики з такою молитвою:

— Господи! Стань на поміч рабу божому і всі святі небесні сили, янголи, архангели, херувими і серафіми; я вас пускаю на білі цвіти, на всякі квіти, на чотири часті світа цього: на Схід, на Захід, на Полудень, на Полуніч — по всьому світу по густі меди, по часті рої, Господу Богу на хвалу, господареві нашому на повиток.
Я вас сьогодні, бджоли, пускаю і благословляю іменем Господнім, не сам собою, а з Отцем і Сином і Святим Духом, і Пречистою Богородицею, і зо всіма святими — ідіть на радістю і повертайтеся з користю!

Але одзвеніло вже бджолине літечко. Липівки наповнено бурштиновим медом, підготовлено вулики на зимовий постій — залишено необхідну кількість продукту комахам, утеплено гнізда. Прийшла пора ховати їх до омшаників.

Нині бджіл залишають зимувати на пасіці, а у давнину кожен господар мав для цього спеціальне приміщення. Воно чимось нагадувало давньоруську напівземлянку.

Викопану (залежно від кількості вуликів) яму в ріст людини обносили дерев'яними стінками без вікон, а двосхилий дах робили з колотих деревин чи товстих дощок. У такому сховку, де температура весь час була сталою, бджоли зимували в повній безпеці.

Ці зимівники були вкрай необхідними, оскільки традиційно вулики робили із соломи та рогози, змастивши стінки глиною (так звані солом'яники) чи видовбували з липових окоренків (липівки, пні).

Звісна річ, за холодних зим солом'яники не могли убезпечити бджіл од морозів; винятком були лише борті (гнізда в деревах) та колоди.

Перед тим як перенести бджіл, придивлялися до вічок; якщо комахи їх старанно позаліплювали воском чи прополісом, то буде сувора зима, а коли злегка — помірна.

Основний термін стаціонування вуликів знаходився між 2-м і 10-м жовтня. Але найчастіше робили це на Саватія й Зосима. У цей день всі пасічницькі родини зодягалися в святковий одяг, скроплювали омшаник свяченою водою, виносили ікону, запалювали біля неї трійцю, помолившись, починали вносити бджіл. Ця обрядодія завершала пасічницький сезон.

На 2 жовтня припадає також день Трохима (до речі, в народі здебільшого так і називали це святце). Воно знаменне насамперед тим, що хлопці й дівчата «обирали одне одного». У глибоку давнину існував навіть спеціальний обряд, котрий, на жаль, не зберігся в усій повноті.

2 жовтня Трохима, Савватія та Дорімедонта



Він пов'язаний з тим, що після Семена (14 вересня) вже можна було засилати сватів, а на Покрову (14 жовтня) — справляти весілля. Таким чином, Трохим начебто стояв на півдорозі між обома святами, нагадуючи, що «пора весіль» не за горами.

2 жовтня Трохима, Савватія та Дорімедонта



Адже за традицією між заручинами і шлюбом обов'язково мало пройти не менше місяця. Це пов'язано насамперед з моральними канонами: за цей час засватана дівчина чи її батьки ще могли відмовитися від весілля (хоч народна мораль суворо засуджувала подібні вчинки).

2 жовтня Трохима, Савватія та Дорімедонта



Таким чином, це був своєрідний «термін роздумів» і воднораз достатній час, щоб якнайкраще підготуватися до весілля.

Ось чому на Трохима хлопці й дівчата мали остаточно з'ясувати, чи будуть вони шлюбуватися в цьому році, а чи ще відвідуватимуть вечорниці та досвітки. Звідси й поговірка: «На Трохима не проходить щастя мимо — куди Трохим, то й воно за ним».

Василь Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua