Зачаття Іоанна Предтечі й Хрестителя

6 жовтня Зачаття Іоанна Предтечі й Христителя
6 жовтня відмічається Зачаття Іоанна Предтечі й Хрестителя.  
 
В історії християнства було тільки три славні та чудесні зачаття, що їх Церква звеличує своїми богослужіннями: зачаття Пресвятої Діви Марії святою Анною, зачаття святого Івана Хрестителя святою Єлисаветою та зачаття Ісуса Христа Пресвятою Богородицею. 

Святий пророк Малахія передбачав, що раніше Месії з'явиться Його Предтеча, який вкаже на Його пришестя. У Малахії (3:1) сказано: «Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу».

Це підтверджують слова Ісуса, що Іван "...більше пророка" (Матвій 11:9) "і він той, кого обіцяв Малахія" (Матвій 11:10). Тому іудеї, що чекали Месію, чекали і прихід Його Предтечі.

Обставини дитинства Іоанна відомі тільки з Євангелія від Луки. Та чому Лука вирішив дуже детально розказати родовід Івана Христителя?

"5 За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім’я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім’я їй Єлисавета.
6 І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно виконуючи заповіді й постанови Господні. 7 А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була, - та й віку старого обоє були.
8 І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, 9 за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти і покадити.
10 Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. 11 І з’явивсь йому Ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. 12 І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав.
13 А Ангел до нього промовив: "Не бійся, Захарій, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван.
14 І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато хто втішаться"
.

Що ж означає черга Авієва? У Старому Завіті сказано, що Бог зробив Мойсея своїм пророком, а його старшого брата Аарона - первосвящеником при Скинії.

Давня традиція говорила, що сім категорій людей є відлученими від Бога: "Юдей, у якого немає дружини або юдей, у якого є дружина, але немає дітей". Тому священики було одруженим. Всі нащадки Аарона чоловічої статі за наказом Бога були помазані Мойсеєм на священство по статуту навіки, тому наслідували це призначення і були відповідальні за жертвоприносини Богу.

Дружина священика обов’язково мусила бути цнотливою єврейкою або вдовою священика (Лев.21:7 , Езек.44:22 ). Особливої похвали заслуговував факт, якщо вона походила з роду Аарона. Самому ж священикові Захарії пощастило, бо його дружина Єлизавета належала до роду Аарона.

Згодом нащадків Аарона стало багато, щоб не виникало безладдя, цар Давид їх розділив на 24 черги або групи. Захарій належав до черги Авія. Кожна черга мала змогу два рази на рік (рік становить 52 тижні) протягом тижня здійснювати служіння в Єрусалимському храмі.

Тепер встановимо, коли було проведене знамените служіння Захарія, під час якого перед ним з’явився Ангел Гавриїл. Якщо взяти до уваги той факт, що між народженням Івана Христителя (7.07) та народженням Ісуса Христа (7.01) проміжок часу складає 6 місяців, то й між їхнім зачаттям проходить той же проміжок – 6 місяців.

Якщо 6 жовтня відзначається свято Зачаття Івана Хрестителя, то знамените служіння Захарія могло відбутись у другому півріччі 748 року від заснування Риму (рік заснування Риму 753 р. до н. е.) або 5-6 року до н.е.

Вираз Луки: "...він служив перед Богом, (9) за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти і покадити" означає, що кадіння відбулось в День Спокути, Судний День. Бо наступної суботи на жертовник з жертовними тваринами ллється вода.

Судний День (Йом-Кіпур) - десятий день сьомого місяця (місяць розпочинався на молодику, в день осіннього рівнодення, з якого починався новий рік), встановлене на честь дня, якого Всевишній простив єврейському народу гріх золотого тільця.

У цей день Всевишній остаточно вирішує долю людини на майбутній рік, підписує їй вирок. Традиційне побажання: "Щоб Ваше ім'я було уписано в книгу життя і скріплено печаткою". Наприкінці Йом-Кіпур зачиняються небесні ворота.

Тільки в це свято один раз на рік первосвященик заходив один до найсвятішої частини Єрусалимського храму – Святе-святих, де запалював особливий фіміам у спеціальній кадильниці, обприскував кров’ю жертовних тварин (бика та козла) завісу, що відділяла її від інших частин храму.

Під час цього дійства первосвященик вимовляв Тетраграмматон, потаємне ім'я Бога, і це було єдиним моментом, коли ім'я Боже називалося вголос. Також він молився за благодать для всього народу Ізраїлевого. Потому виходив до народу й читав у голос уривки з Тори.

Всі присутні люди з нетерпінням чекали виходу первосвященика, бо перебування в Святе-святих вважалось небезпечним для життя. Святе-святих у іудаїзмі характеризувалася як місце, де фізично відчувається Божа присутність.

Після завершення свята по закінченню дня всі присутні на богослужінні люди проводжали первосвященика додому, де він святкував з друзями "благополучний вихід із святилища".

Та з первосвящеником Захарієм стався надзвичайний випадок, йому у Святе-святих праворуч кадильного жертовника з’явився Ангел Гавриїл. Після розмови з Ангелом Захарія онімів і вийшов до людей з затримкою. Коли люди побачили онімілого Захарія, то зрозуміли, що він відчув на собі Божу присутність.

6 жовтня Зачаття Іоанна Предтечі й Христителя


Такий детальний опис подій та родоводу Івана Хрестителя апостолом Лукою допомагає зрозуміти, що в Єрусалимському храмі за всіма іудейськими канонами відбулась надзвичайна подія – первосвященику з’явився посланець від Бога Ангел Гавриїл. І в цьому разі первосвященик Захарія став пророком. Це також означає, що Іван Христитель народився від пророка.

І коли Іван досяг 30 літ, то отримав від Ангела настанову вийти з пустелі і сповістити народ про прихід Месії, й таким чином прокладати шлях для Сина Божого. Після чого Іван Христитель теж як і його батько став пророком і повчав народ як пророк.

Тобто Іван Хреститель під час своїх проповідей жодного слова не говорив як проста людина. А якщо згадати, що він з народження ні з ким стороннім крім своєї матері не спілкувався, бо виріс у пустелі, то взагалі не говорив як проста людина. Можна сказати, що Іван Хреститель з народження був пророком.

Та про це можна було й не писати, бо апостол Лука передав слова Ангела Гаврила: "15 Бо він буде великий у Господа, „ні вина, ні п'янкого напою не питиме”, і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері".

Надзвичайно унікальне Зачаття Івана Хрестителя вказує на рубіж, за яким залишається Старий Завіт й починається Новий Завіт.

На надзвичайно високе положення та велику повагу до Івана Христителя вказую Ісус Христос:
"11 Істинно кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя! Та найменший у Царстві Небеснім – той більший від нього! 12 Від днів же Івана Хрестителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його. 13 Усі-бо Пророки й Закон до Івана провіщували". (Матвій 11:11-13)

Витяги з Євангелія


На Предтечі тулись до печі!


Спорожніли городи, затихли голоси на полях і нивах, порідшали садки, скинувши барвисту одіж, а на густих отавах ранками сизіє срібна паморозь.

Віднедавна високе небо низько прихилилося над головами, сплакуючи прохолодними сльозами і ховаючи від людського ока скупе на ласку сонце. Чимраз частіше приходять на пам'ять мінорні Малишкові слова: «Цвітуть осінні тихі небеса...».

Справді-бо, осінь остаточно прибрала належні їй права, а позаяк часто-густо можна почути похідну примовку: «Туди тень, сюди тень, і минув день».

Як-не-як, а під цю пору він уже коротший від ночі. Тому в сільських оселях чимраз раніше спалахують вікна, і господарська праця зосереджується в хатньому затишку.

Віддавна осінньо-зимовий сезон належав рукодільництву. Як ви пам'ятаєте, на Семена, себто 14 вересня, чоловіки вже «засиділи місце» — внесли до хати господарські снасті бондарі, шевці, кравці тощо. Настигла, отже, пора зробити це і жіноцтву. Таким днем було Зачаття пророка Івана (Іоанна) Предтечі, котре припадає на 6 жовтня.

З цього часу в сільських оселях мали з'явитися прядки, гребені, веретена та інше похідне причандалля. Адже хліборобські турботи вже одійшли на другий план, хіба що залишилося дошуткувати капусту, перенести до поклітця пізній овоч, утеплити на зиму копиці з насіннєвою картоплею чи змастити на зимові свята зовнішні стіни оселі...

6 жовтня Зачаття Іоанна Предтечі й Христителя


Жіноцтву, як бачимо, осінньо-зимовий сезон не приніс перепочинку — настигли інші, не менш важливі клопоти, пов'язані з рукодільництвом. Потрібно було до початку весни напрясти ниток і виткати полотно.

Під цю пору коротка осіння днина скликала господинь на стелища, де вилежувалась льоносоломка, та до ставків і копанок, у яких вимочували конопляні стебла. Потім їх сушили, м'яли на терницях, тіпали, вичісували й микали на мички.

Відтак довгими вечорами дівчата й молодиці, зібравшись у гурти чи поодинці, пряли нитки за допомогою коловорота або веретен. Потім готову пряжу змотували у клубки, з яких снували снівниці та навивали кросна.

Сучасникові, навіть і селянину, важко уявити сей складний процес, а у давнину навіть мала дитина знала всі технологічні прийоми виготовлення лляного чи конопляного полотна, адже в їх обов'язки входило допомагати матері сукати цівки чи снувати снівниці.

Навички виробничого процесу передавалися з покоління в покоління, оскільки переважна більшість одягу, а також домашнього начиння — скатертини, рядюжки, ряпчуни, ліжники тощо — виготовлялися вручну в домашніх умовах.

Проте найбільшою радістю для сім'ї було, коли закінчували останню губку полотна. Зібравшись наче на свято, розкручували сувій, розглядали виріб, хвалили вдатливих ткаль і гудили тих, хто «затикав», себто допускався похибок. Про таких казали: «Не дай, мати, заміж, де затикають, а де посередині тчуть».

Цей процес закінчувався напровесні. Як тільки з'являлося яре сонце, тепліла в річках вода, виносили полотно до ставків і річок, щоб збити його прачами й побілити на сонці.

За спогадами очевидців, це було неповторне видовище. Мама не раз переповідали:
— Глянеш, бувало, на луку, що біля річки, і не налюбуєшся — все довкола встелене полотном, у березі молодиці й дівчата наперебій вистукують прачами, окликаючи одна одну: «Агов, Одюшко, скільки за зиму ви наткали полотна?» — «Ет,— погордо відповідала сусідка,— таке зготувала, що й хвалитися нічим: п'ятьом хлопцям на штани, а мені на льолю мо' і вистачить...» — «То ви, кумцю,—підкидала жарту Оксюня,— забули гребеня засидіти».

Я не оминув нагоди, щоб поцікавитися: що ж воно таке — «засидіти гребеня»? З неньчиної розповіді вималювалась забавна картина народного обрядодійства.

Оскільки на Івана Предтечу не годилося заготовляти на зиму жодних овочів та фруктів, «бо почорніють», то жінки збиралися в гурти, котрі так і називали — «засидіти гребеня».

Попередньо домовившись, вони сходилися до однієї з молодиць, несучи з собою гребені, мички, веретена, а хто жив ближче, то і прядки. Не забували прихопити з собою і продукти — яєць, сала, масла чи борошна.

Розсівшись на лавах та ослоні, бралися за роботу. Найстарша з жінок казала: «Тік і потік починок приволік», себто в токах і потічках вже приспорено лляного волокна, а відтак можна починати микати куделі чи прясти нитки.

Щоправда зачинок тривав недовго. Зробивши для годиться кілька мичок або ж приспоривши веретено, роботу облишали й гуртом бралися готувати обрядову страву.

6 жовтня Зачаття Іоанна Предтечі й Христителя


Коли все було готове, сідали за стіл і пускали по колу символічний келишок. Кожна учасниця, що «засиділа гребеня», виголошувала тост — щоб гребінь не ламався, не спадали шнурки в коноворотці, міцно сукалася нитка чи струнко крутилося веретено...

Отак у розмовах та жартах, а наостанку ще й з піснями збігав короткий осінній день. Надвечір всі розходилися по домівках з веселим настроєм» вважаючи, що зроблено добру справу — «засиджено гребеня», який з цього дня вже постійно перебуватиме в оселі.

Щоправда, чоловіки не завжди були задоволені такими сходками, адже їм у цей час доводилося самотужки припорювати господарство, та глумитися над звичаєм не дозволяла вікова традиція.

Своєрідними залагодинами була пісня:

Поздоров, Боже, мого милого,
Та й мене коло нього,
Він мене любить,
Рано не будить
До кужеля льняного.
Вже світ світає,
Він мене прикликає:
— Ой спи, миленька,
Голубка сивенька,
Щоб була здоровенька
.

Подібні обрядодії були і в дівочих гуртах. Ввечері юнки також збиралися на свої засидини — приносили із собою полотно, лучку і, всівшись довкола посвіту, вишивали. Невдовзі, як і годиться, приходили хлопці з музикою, і розпочиналися танці, співи, веселощі.

У багатьох регіонах це був власне початок осінніх вечорниць. Адже проводити дозвілля не випадало на вулиці — стужа і прохолода змушували гуртуватися в оселях.

З цього приводу в народі казали: «На Предтечі тулися до печі».

Василь Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua