Покрова Пресвятої Богородиці

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці

14 жовтня свято Покрови Пресвятої Богородиці 

 

Покрівонько, Покрівонько, покрий мою голівоньку


То була, либонь, найтрагічніша сторінка в історії козацтва. Загартовані постійними військовими походами, звиклі з посмішкою на вустах дивитися смерті в очі, цього разу наші славні рицарі падали на коліна й ридали. То була їх остання ніч, коли вони навічно прощалися зі своєю рідною матір'ю — Січчю Запорозькою. До цього їх змусила Катерина II, котра остаточно знищила козацькі вольності й зруйнувала найдемократичнішу обітницю в Європі.

Намагаючись уникнути переслідувань і покріпачення та не бажаючи бути знаряддям царизму, значна частина козаків вирішила переселитись у пониззя Дунаю, де владарювали турки, й започаткувати Задунайську Січ.
 
А поки що козаки вночі зійшлися до збудованої ними Січової церкви на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці, попрощатися зі своєю духовною святинею. Кожен з присутніх із сумом вчитувався в напис, що сяяв золотом біля царських Врат: «Покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас від усякого зла».

Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували текст з святкового тропаря:
— Сьогодні, благовірні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Богомати, пришестям, і, Твій споглядаючи пречистий образ, розчулено молимо: покрий нас чесним Твоїм покровом і визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.

Потім, узявши з собою ікону Покрови, тричі обійшли церкву, і священик востаннє прорік рядки святкового кодака:
- Діва сьогодні предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архієреями поклоняються, апостоли з пророками торжествують, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога.

Покрова Пресвятої Богородиці


Зі сльозами на очах вирушили в чужий край запорозькі козаки, несучи з собою образ святої Богородиці Покрови. Ця ікона супроводжувала й оберігала їх у далекій дорозі.

Чому, власне, образ Покрови так припав до вподоби запорожцям? Справа в тім, що Пресвята Богородиця була своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, але й України. Ось чому на її честь 14 жовтня, себто на Покрову, на Запоріжжі було освячено вічову церкву.

Цікава історія пов'язана з цим святом. Виникло воно ще в X столітті у Греції, на яку в цей час напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини намагалися поневолити городян.

1 жовтня за старим стилем константинопільці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні сонму святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася.

Це видиво придало грекам впевненості в своїх силах, і вони відстояли незалежність. Чужинці вимушені були відступити. З того часу свято Покрови стало всенародним.

Оскільки в Київську Русь християнство прийшло з Константинополя, то відповідно було прийняте і свято Покрови. А з Влахернської церкви Богородиці дружиною Володимира Святославовича — Анною, що була сестрою візантійського імператора, в кінці X сторіччя до Києва були привезені іменні ікони, котрим приписували чудотворництво.

Таким чином, культ Покрови в Києві поширився досить рано. Він замінив найшановніше божество дайбожичів — богиню родючості Макош, якій у пантеоні Володимирових богів належало одне з найпочесніших місць.

За свідченням багатьох вчених, зокрема Б. Рибакова, наші пращури відтворювали Макош на рушниках, що призначалися для весняних обрядів. Її зображували із зведеними вгору руками — «мовби молить небесне божество зросити дощем поорані й запліднені зерном поля». Ці сюжети використовувалися і для відтворення заступниці роду — Берегині.

Коли Покрова остаточно замінила своїх попередниць, жінки зробили Богородицю і покровителькою рукодільництва, насамперед вишивання.

Уперше, якщо можна так висловитися, національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві.

Своєрідним символом національної опіки є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки вгору (як колись Макош), просить благословення своєму народові. В конусі над нею багатомовний напис: «Бог посеред Неї і не порушиться, помагає їй день-у-день». Це єдине найдавніше зображення Богородиці, що дійшло до нашого часу.

Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці досяг у XVII — XVIII сторіччях. Один з проповідників козацької України — ректор Києво-Могилянської колегії Іоаникій Галятовський У 1665 році видав у Львові книгу казань про чудеса Богородиці — «Небо новоє».

Згодом (1676 р.) з'явився інший збірник оповідань — «Скарбница потребная, или чудеса Пресвятой Богородицы», присвячений гетьману Самойловичу, зі згадками в передньому слові про українське козацтво.

Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи. З поміж сімнадцяти церков, що були збудовані в Києві, три з них носили ім'я Покрови. Одна з них — при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690 р.) — зведена ктиторством Мазепи.

При виготовленні ікон Богородиці місцеві богомази широко використовували прообрази реальних осіб: Мати Божа тримала під своїм покровом Б. Хмельницького, І. Мазепу, єпископів, а згодом польських королів та російських царів.

Скажімо, 1709 року для Покровської церкви Переяслава виготовлено запрестольну ікону, котра нагадувала картину з світського життя — святий Роман зображений в оточенні Петра І, Катерини II, Феофана Прокоповича, Івана Мазепи та його небожа — переяславського полковника, Івана Мировича.

На іншій, що зберігається в Київському музеї українського мистецтва, Мати Божа, зображена з короною на голові, розкішним, коштовно оздобленим плащем покриває гетьмана Хмельницького, єпископа Сильвестра і царя Олексія Михайловича, під час володарювання якого підписано Переяславську угоду.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


На Запоріжжі культ Покрови з'явився значно раніше, ніж у Гетьманщині, й був суголосний з національними устремліннями.

Першу церкву на честь Покрови козаки збудували 1659 року в Чортомлицькій Січі. Як стверджує Д. І. Яворницький, за час існування Січі на Запоріжжі було тринадцять церков Покрови Богородиці. Тут культ Богородиці високо вшановувався, оскільки її покровительство цілком узгоджувалося з визвольним рухом.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церковний, ареал дійств. Слушно з цього приводу зауважив митрополит В. Липківський: «Ясно, що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові (в грецький календар, як не дивно, це свято введено тільки після другої світової війни — В. С), а святкують щось інше, далеко рідніше й вартісніше для душі християнина, більш загальне, духовне...».

Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин (27 листопада) усюди справляли весілля.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Це підтверджують і численні прислів'я: «Прийшла Пречиста — несе старостів нечиста, а прийшла Покрова — заревіла дівка, як корова» чи «Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку яков-таков онучею, хай дівкою не мучаюсь; ...як не хусткою, то онучею, бо дівкою вже надокучило; ...хоч ганчіркою, аби я була жінкою (аби не зостатися дівкою)».

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


У цих прислів'ях, позначених м'яким і дотепним українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання — вийти заміж, народити та виховати дітей як продовжувачів родоводу. Відтак дівчата повсякчас зверталися до своєї покровительки з різноманітними молитвами та примовляннями.

Одну з таких я записав від фольклориста з Дніпропетровщини В. Скрипки. Як оповідала його мати Ганна Трохимівна, за її молодості кожна юнка напередодні свята ставала ввечері навколішки перед іконою святої Покрови, приказуючи:

Святая Покрівонько,
Покрий мою голівоньку
Оце осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з хорошою дитиною,
Щоб із сторони.
Щоб свекорко як батенько
До мене були,
Свекрівонька як матінка
Мене прийняли.
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці
До мене були.
Щоб ділечко поробила,
Чужій сім'ї догодила,
Всім мила була,
Не лаяна і не бита,
Нагодована і вкрита
Спатоньки лягла.


В народі існує безліч легенд про те, як ощедрює Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався і шанував батька-матір, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту.

Однак вона була неприступною, якщо юнка зневажала моральні устої, нехтувала традиційними законами суспільного життя.

Ці легенди збереглися в народній пам'яті. Вони носять моралістичний і дидактичний характер, у них віддзеркалюють повчально-виховні настанови до ідеалізованого образу жінки як охоронниці родинного життя.

На Покрову в тих родинах, де були дівчата на виданні, нерідко вдавалися до ворожіння. Ненька вдосвіта відчиняла навстіж сінешні двері і стежила, щоб їх випадково хтось не прикрив, а дочка одкривала ворота на дорогу, «аби свати заходили».

Натомість обоє йшли в комору, перекладали наготовлені рушники для заручин, примовляючи:
- На рушнику стати, рушником старостів пов'язати!
Після цього ненька одчиняла скриню, розкручувала сувій полотна, розстеляючи його аж до порога, приказуючи:
- Стелися, доріженька, щаслива для молодих і старостів.
А дівчина просила свою покровительку:
- Свята мати, Покровителько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу.

Як стверджує народне прислів'я, «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат — шлюбним вінцем». Слід зазначити, що подібних приповісток на цю тему побутувало безліч.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Свято Покрови було і останнім терміном праці найманих робітників — строкачів. Підприємці і великі землевласники на Півдні України щороку наймали з числа українських безземельних селян дешеву робочу силу. Строкачі працювали од весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробітчани улаштовували пишні колективні учти.

Разом з тим напередодні свята селяни «засушували хати» — увечері господар тричі перекидав через оселю шмат кізяка, «щоб не була курною», а вдосвіта спалював його в печі, «аби взимку сухою була світлиця».

В Карпатах це був останній день повернення пастуших отар з полонини.

Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. У багатьох селах на її честь будували і освячували храми, оскільки Покрова вважалась не тільки народно-релігійним, а й національним святом.

На честь цього свята в Україні зведено чимало сіл. Одне з таких — Покровка, що в Очаківському районі на Миколаївщині. Засноване воно козаками і чумаками в XVII столітті на Кінбургській косі — най південнішій точці, де омиває берег Ягорлицька затока.

Мені не раз доводилося бувати в цьому унікальному селі, записувати фольклорно-етнографічні матеріали. Тут дотепер зберігаються цікаві обряди, звичаї, народногосподарська діяльність тих часів, а також вільне козацьке планування вулиць, про яке згадував свого часу відомий український письменник, історик, мовознавець і етнограф О. Афанасьєв-Чужбинський, близький знайомий Т. Шевченка. Він побував у цих краях і написав цікаву книгу «Подорож у Південну Росію» (1861 р.).

Думаю, що варто пригадати історичний факт, тісно пов'язаний зі святом Покрови. Він увійшов у нашу національну культуру золотою сторінкою. У 1615 році на Покрову Галишка, знана як Лизавета Гулевичівна, укладає заповіт, в якому мовиться, що вона дарує свої спадкові землі на Подолі, себто нинішню Контрактову площу, з усіма будівлями Київському братству — найосновнішому осередку національної культури, аби в такий спосіб підтримати його.

В дарчій, зокрема, обумовлюється, щоб на цій землі були збудовані монастир, шпиталь для покалічених у боях козаків і школа, до якої, за бажанням фундаторки, мали приймати дітей усіх станів. Таким чином, навчальний заклад одчинив двері талановитим дітям із найбідніших верств. Згодом тут навчався і Григорій Сковорода.

Завдяки нашій славетній землячці діяльність Київського братства розширилась і спричинилась до заснування Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу не лише в Україні, а й східній Європі.

Заповіт Гулевичівна склала на Покрову, а дарчу скріпила другого дня свята.

Зі святом Покрови пов'язано чимало метеорологічних спостережень та приказок. Пригадаймо найбільш відомі:

Яка погода на Покрову, такою буде і зима.

Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді і в грудні.

Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а опаде — на сувору.

Зранку вітер з півдня, а пообідні з півночі — початок зими буде теплим, але згодом похолодає.

Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.

До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги Корові.

До Покрови думай про пашу корові.

Як по Покрові, то і по теплові.

Недалеко до Покрови — ще сіна накошу, а прийшла Покрова — заніміла мова.

Хто сіє по Покрові, той не має, що дати корові; ...той виводить в зимі по корові; ...той відсіває по корові.


І нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» — з цього часу «законні права» набирають вечорниці та досвітки, а також весілля, де розважалися всі мешканці села: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова - стала й баба здорова».

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Ну а дівчата, мабуть, чекали цього свята більш за усіх, пошепки прохаючи свою покровительку: «Покрівонько, Покрівонько, покрий мою голівоньку».

Василь Скуратівський „Дідух”.



Кланяюсь тобі, мамо!


З Покрови у нашому селі починались весілля. А тому літні люди інколи називали жовтень весільником. Пригадую, як напередодні весілля, в суботу, молода з дружкою обходили рідних, близьких, знайомих. Ставши на воротях, промовляють: "Просили мама й тато, і ми просимо до нас на весілля”.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Я ще малий, парубкувати рано, а вже вчащаю на вулицю, а тому добре знаю молоду. Весела, жартівлива, а вже як заспіває, то й солов’ї перестають тьохкати, прислухаючись до її голосу. Сьогодні ж дівчину не впізнати: вона строга, урочиста, і вже якась далека. Та ще гарніша її пісенна коса, що виросла до пояса, її чорні брови і рожеві уста.

А в неділю рано-пораненьку на подвір’ї молодої заграли гармонії, загули бубни. Радісний і схвильований люд всідається за столи. Ними заставлено все подвір’я. Столи застелені гарними вишитими рушниками і скатертинами, які ткала довгими зимовими вечорами, а білила на блакитній весняній воді ще бабуся нареченої. І загуло, закружляло весілля.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Захмелілі од вина і радості дядьки, молодиці вже й нас, хлоп’яків та дівчаток, що стоять біля двору, споглядаючи за весіллям, запрошують до столу, пригощають весільними шишками і дивнем.

Та ось наближається той час, коли наречена має йти чи їхати до двору молодого. Починається найхвилююче: молода з дружками обходять подвір’я, співаючи прощальної. Це пісенне звертання до найближчої рідні, до всього, з чим пов’язані дитинство і юність дівчини… Кланяюсь тобі, сестро, що навчила косу плести.

Дякую тобі, брате, що приводив хлопців в хату, а татові подяка, що виводив парубків з оселі. Та найнижчий уклін, звичайно, матері: "Кланяюсь тобі, мамо, що будила мене рано, більш не будеш, не будеш”. Навіть воротам уклін: "Кланяюсь вам, ворота, де стояла хлопців рота, більш не буде, не буде”.

14 жовтня Покров Пресвятої Богородиці


Це, мабуть, найсумніший момент весілля, коли молода зі сльозами прощається з ріднею, дівоцтвом, з рідною оселею. Сумно й мені, і всім, хто слухав її веселі пісні на гуляннях… бо це ж тепер на одну гарну дівчину поменшало на нашій вулиці. Але в іншому кутку села вже пробують голоси молоді дівчатка. Там уже підростають чиїсь Зоряночки, чиєсь кохання.

Олександр Токар Збірка замальовок і аудізозаписів автора


специально для dna.com.ua