Апостол Лука

31 жовтня Апостола Луки
31 жовтня свято на честь Апостола Луки. 
 
Святий апостол і євангеліст Лука, уродженець Антіохії Сирійської, апостол з 70-ти, сподвижник святого апостола Павла (Філ. 1:24; 2 Тим. 4:10), лікар з освіченого грецького середовища. 

Почувши про Христа, Лука прибув до Палестини і тут гаряче сприйняв спасительне вчення від Самого Господа. У числі 70-ти учнів святий Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще за життя Спасителя на землі (Лк. 10:1-3).

Після Воскресіння Господь Ісус Христос з'явився святим Луці і Клеопі, які йшли у Еммаус.

Апостол Лука взяв участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з тих пір вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили всі, апостол Лука продовжував ділити з ним всі труднощі благовісницького подвигу (2 Тим. 4:10).

Після мученицької кончини перших верховних апостолів святий Лука залишив Рим і з проповіддю пройшов Ахайю, Лівію, Єгипет і Фіваїду. У місті Фіви він мученицьки закінчив земний шлях.

Згідно переказу він написав перші ікони Божої Матері. «Благодать Народженого від Мене і Моя милість з цими іконами нехай буде», - сказала Пречиста Діва, побачивши ікони.

31 жовтня Апостола Луки


Святий Лука написав також ікони святих перших верховних апостолів Петра та Павла.

Євангеліє написане ним в 62 - 63 роках в Римі, під керівництвом апостола Павла. Святий Лука в перших віршах (Лк. 1:3) чітко висловив мету своєї праці: найбільш повно і в хронологічній послідовності описав по порядку все, що відомо християнам про Ісуса Христа і Його вчення, і тим самим дав тверде історичне обгрунтування християнського сподівання (Лк. 1:4). Він ретельно досліджував факти, широко використовував усне передання Церкви та оповідання Самої Пречистої Діви Марії (Лк. 2:19; Лк. 2:51).

У богословському змісті Євангеліє від Луки відрізняється насамперед вченням про загальність порятунку, вчиненого Господом Ісусом Христом, про вселенське значення євангельської проповіді.

Святий апостол написав також книгу Діянь святих апостолів в 62 - 63 роках в Римі. Книга Діянь, будучи продовженням Чотирьох Євангелія, оповідає про працю та подвиги святих апостолів після Вознесіння Спасителя.

У центрі оповідання - Апостольський Собор (51 рік по Різдві Христовому), як основна церковна подія, що послужила догматичною підставою для відмежування християнства від юдейства та самостійного поширення його в світі (Діян. 15:6-29).

Богословським предметом книги Діянь є переважно Домобудівництво Святого Духа, здійснюване в заснованій Господом Ісусом Христом Церкві від Вознесіння і П'ятидесятниці до Другого пришестя Христового.

Джерело Феномен в життя


Прийшов осінній Лука – з’явились хліб і мука!


Як ви вже, очевидно, знаєте, окрім осіннього Луки, який припадає на 31 жовтня, є й весняний (5 травня). Їхню відмінність досить чітко відображає відоме прислів'я: «До весняного Луки ані хліба, ані муки, а прийшов осінній Лука — з'явились хліб і мука».

31 жовтня Апостола Луки


Віддавна вважалося, що вінець хліборобського року наступав не тоді, коли хліб скошено й пов'язано в копи, а лишень з часу його перевезення до обійсть і обмолоту. Про це слушно нагадує приказка: «Не той хліб, що у полі, а той, що в стодолі», але ще один не менш слушний вислів говорить: «Не хліб, що в оборі, а хліб, що в коморі».

Справді-бо: господар міг бути остаточно вдоволений своєю працею лише тоді, коли засіки сповна наповнено збіжжям. «Не хвались,— казали,— нажавши, а хвались намолотивши» чи «Як на толоку молотиться, то в хаті не колотиться».

На терені України були найрізноманітніші способи обмолоту зернових. На Прикарпатті й у Карпатах робили це в такий спосіб: пучки збіжжя протягували через сучкуваті гілки, щоб від'єднати колоски від стебел, а потім обмолотити їх прачами. Щоправда, так вчиняли ті господарі, у яких був небагатий врожай.

Більш заможні селяни обробляли зернові переважно механізованими пристроями. Двоє чи троє родин, на правах паю, закуповували молотарки з паровим локомотивом. Були в ужиткові також й кінні приводи; деінде здійснювали обмолот шляхом коткування — зубчатий каток тягали кіньми по розстеленому збіжжі.

Але найпохіднішим і найбільш відомим був обмолот зерна ціпом. Цей вельми давній і практичний спосіб дозволяв селянам як-найпродуктивніше обробити врожай і зберегти при цьому стебла для покриття житла та господарських будівель.

Обмолот здійснювали переважно в стодолах та на токах. Там, де не було цих споруд, черінь робили просто неба. На твердій, а це могло бути обійстя, землі зістругували верхній шар грунту, клали на нього один чи два снопки колоссям всередину з одного боку і стільки ж — з другого.

Довкіл так званого тічка ставили кулик і вішали ряднини, щоб не розліталося зерно. Бувало, вийдеш на вулицю, а звідусіль тільки й чути дужі постуки. Мимоволі пригадувалось прислів'я: «Чекайте, ціпи, прийде на вас осінь!»

Молотили збіжжя, особливо для посіву, лише в певні дні тижня або місяця. Це так звані «ялові» й «повні» дні. Остерігалися це робити, коли в домі був покійник.

У визначений день господар вставав рано вранці, викидав із засторонку на черінь кілька снопків, скроплював їх свяченою водою або купальською росою і, розчинивши навстіж брами, «запрошував сонце» та «польні духи», примовляючи спеціальну молитву.

Невдовзі господиня приносила сніданок та хліб-сіль, і вся родина, всівшись на снопках, їла і запрошувала до трапези добрих духів. Подібні дійства вчиняли й тоді, коли віяли змолочене зерно.

Цю роботу також починали до сходу сонця. При цьому не можна було лихословити та лаятись. В цей день не годилося також позичати або давати будь-які господарські речі сусідам, хіба що якійсь убогій людині чи дитині— «то Бог простить і віддячить».

Сам пристрій, як на перший погляд, досить простий. Це ціпів'я — довга, гладенько обстругана палиця, яку тримають у руках, і бияк — прикріплений на кінці ціпів'я за допомогою рухомої шкіряної ув'язі гранчастий чи округленої форми цурпалок.

Раз-у-раз, змахуючи ціпом над головою, вдаряють бияком у сніп. Ось, власне, і весь секрет прабатьківської технології, хоч для того, щоб удосконалити її прийшлось витратити не одне сторіччя.

Обмолотивши сніпки з одного боку, їх перевертають і, розпрямивши колосся, повторюють процес з іншого. Коли зерно вимолотилося, сніпки, які в народі називають околотом, складають осторонь.

Впоравшись з молотьбою, приступали до вибирання кулів. При цьому околотини розв'язували і ще раз промолочували, оскільки всередині ще залишалася якась дещиця зерна. Натомість стебла з колосками брали голіруч і витрушували: коротші і здеформовані при цьому випадали — так звана солома,— а довгі складали окремо, зв'язуючи їх у кулі, себто великі снопи. З них і крутили кулики для покриття дахів.

Але цим процес обмолоту не завершувався. Зерно, в якому ще було чимало домішок, вимагало додаткового обробітку. Починали «із згонин» — рівненько розгладжене на черені зерно ретельно волочили спеціальними — з густими кілочками — граблями, щоб вилучити залишки соломи й пусті колоски. Після кожної такої операції віником з поверхні змітали зайве.

Але найдрібніші частинки (стоколос, полова, остюки тощо) ще залишалися в зерні. Остаточно позбавитися їх можна було віянням, якого було кілька способів.

При великій кількості зерна використовували саморобні млинки чи віялки. Якщо їх не було, «перепускали зерно на вітер» або «жменювали».

Найпоширенішим був перший спосіб. Дочекавшись вітряного дня і віднайшовши зручну — з рівномірним протягом — місцину, посудину із зерном піднімали над головою і повільно струшували. Струмінь вітру відганяв легкі домішки геть, а дорідні зерна падали долі.

Жменювати можна було лише в просторих приміщеннях, переважно на токах і в клунях. Господар набирав у жменю чи в невеличкий совок зерна і з усієї моці жбурляв його уздовж черена. Легкі домішки одразу ж осідали, а важке зерно відлітало далі.

Але й після цих способів доводилося ще пересіювати зерно через спеціальні ручні решета. Лишень після цього збіжжя сушили на сонці і заповнювали ним засіки чи зсипали в лантухи. «Як хліб в засіці,— казали в таких випадках,— то в родині завжди м'ясниці».

Таким чином, хоч осінній Лука і не вельми показний обрядовими та релігійними дійствами, він слугував для селянина орієнтиром закінчення усіх робіт, пов'язаних із зерновими.

Лише коли хліб був у коморі, хлібороб міг полегшено зітхнути, згадавши застережливу приказку: «Не придбаєш до Луки, не буде ані хліба, ані муки».

Василь Скуратівський „Дідух”.


А вже зима біліє на крилі

На широке плесо озеречка, що блищить на луках, біля діброви, упав качиний гурт. Не знаю, чому він так припізнився, бо давно вже полетіли звідси пташині зграї. А ця затрималась у дорозі й спочиває тепер у зеленому ще очереті.

31 жовтня Апостола Луки


Птахи посиділи, погомоніли про щось своє та й швидко знялись у небо. Не хочеться качечкам кидати рідні простори, та що вдієш, коли вже зима біліє на крилечках. Зранку небо чисте-чисте, а потім хтось закидав його легкими лебединими хмарками.

Та ось на обрії з’явилась чорна волохата хмара і погнала перед собою білу отару. Хмаринки запливали за обрій і зникали там, немов далекі невідкриті острови. Хмара наповзає на сонце, заступає його, і з її розкуйовджених вітрами кіс сиплеться сніг. Але сонце розірвало хмару, блиснуло на все довкілля, сніг швиденько тане, і вже замість нього на пожухлій траві блищить роса.

День ясніє, випогоджується. В діброві озвалась сорока, нині тут вона господарює. Клени й дубочки, берестки і ясени, які ще вчора стояли в золоті, хитають голими гілками, крізь які блакитніє небо, і все довкілля від цього стає ніби ширшим і легшим…

Спливають у пам’яті поетичні рядки:

"Почорніли поля, так уже повелося – спочиває земля від коліс і колосся,
Тихо журиться ліс, вчора ще кучерявий, позолота беріз опадає на трави.
На поляні стежки засипає останні, одинокі стіжки задрімали в чеканні”.


Та вже недовго дрімати стіжкам. В останній день жовтня, на осіннього Луки, селяни почнуть возити сіно з далеких луків.

При цьому поспішають, адже осінь каже: "Бери, бо як прийде зима, хоч і схочеш узяти, але не візьмеш”.

Олександр Токар Збірка замальовок і аудізозаписів автора


специально для dna.com.ua