Свято Дмитра

8 листопада Святого ДмитраДо Дмитра дівка хитра!


З празників осіннього циклу мені особливо пам'ятний день святого великомученика Димитрія, чи, як казали в нас,— Дмитра, що припадає на 8 листопада.

В цей день у моєму селі відзначають храмове свято, на яке я завжди приїздив, оскільки воно відбувалося у вихідний день. Наш Великий Ліс нараз оживав, ставав «знаменитим» в усій окрузі, адже традиційно на храм з'їжджалися близькі й далекі родичі, знайомі й незнайомі люди з сусідніх сіл.

Щоправда, останнім часом традиція помітно занепала, а у повоєнні літа, навіть до середини 60-х років, село два, а то й три дні було центром велелюддя й розваг — гостювання, веселощів, пісень. Саме ця обставина якоюсь мірою затінила для моїх односельців інші обряди, пов'язані з іменем святого великомученика.

Між тим свято Дмитра здавна шанувалося в народі, оскільки воно завершувало хліборобський рік. За народною уявою, цей святий замикає землю і надає право господарювати на ній зимі. Ключі він тримає при собі, доки за ними не приїде верхи на білому коні весняний Юрій (6 травня).

В одній з колядок, зокрема, мовиться, що «у святого Дмитра труба із срібла», якою він оповіщає про прихід зими:

А як затрубить ще й святий Дмитро,
Та й покрив зимков усі гори біло...


Проте на переважній більшості України з Дмитровим святом пов'язується давній обряд поминання покійників — так звані «осінні діди». Щоправда, в деяких регіонах «осінніх дідів» пошановували напередодні Кузьми-Дем'яна (14 листопада), а на Закарпатті — в суботу на Михайла (21 листопада), яка мала назву Задушної.

Остання напередодні Дмитра субота на Вінниччині називалась Пам'ятною. Жінки в цей день несли до церкви спеціально виготовлені калачі і роздавали їх бідним людям, щоб ті помолилися за померлих родичів.

На Волині до «дідової суботи» господарі готували кілька страв дідам-жебракам, частину з яких відкладали в окрему посудину. Це їство призначалося покійникам — його ставили на покуті, клали поряд ложки, а також воду й рушник, щоб «душечки померлих повмивалися й пообідали».

Деінде вранці й увечері запалювали свічки, бо, як тільки смеркне, то «діди снують по кутках».

Ще наприкінці минулого століття Дмитрівську Поминальну суботу (в 2013 році відзначається 2 листопада) відзначали повсюдно. Найпохіднішим був обряд, коли вранці жінки несли до церкви «мисочки» — три книшини (калачі, паляниці) і їство, що колись смакувало тому чи іншому небіжчикові, та грамотки з іменами померлих, аби відслужити заупокійну. За народною уявою, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга — дідам і бабам найближчого роду, а третя — тим, що померли наглою смертю — на війні, у воді чи вогні тощо.

Після панахиди-парастасу братчики організовували при церкві спеціальний обід, в якому брали участь всі бажаючі. Основна мета такої акції — спом'янути небіжчиків, оскільки вважалося, що в цей день до церкви приходять небіжчики-духи і на спільному обіді сідають поруч сущих. Тому обрядодію, як того вимагала традиція, розпочинали з обрядової їжі — колова.

У багатьох регіонах України були свої відмінності. В одних місцевостях поминали дідів у останню перед Дмитром суботу (в 2013 році відзначається 2 листопада), в інших — упродовж двох-трьох днів.

Вважалося, якщо в цей час ходитиме багато прошаків, то це добра ознака, бо вони символізували духів-покійників. Їх щедро обдаровували. В оселях у цей час ставили на стіл хлібину, свічку та склянку води. Численні перекази стверджують, що начебто Бог посилає покійників у образах старців на землю, щоб вони обійшли її, обдивилися, як живуть і що роблять земляни, підживилися, оскільки їм не дають їсти на тому світі, і про все це розповіли Йому. Тому в поминальні дні до прохачів ставилися з особливою пошаною.

Деякі господарі організовували ритуальні обіди вдома. На них запрошували сусідів, літніх і вбогих людей, випадкових мандрівників. Перед тим як розпочати трапезу, годилося всім помолитися за покійників, привітатися із господарями легким поклоном і скуштувати колова.

8 листопада Святого Дмитра


Обід мав розпочатися перед заходом сонця і завершитись увечері, оскільки саме в цей час праведні душі відвідують оселі.

За їжею годилося розмовляти впівголоса на побожні теми, згадувати чесноти тих, хто одійшов з цього світу; не заборонялося співати і божественних пісень, зосібно лірницьких «Про бідного та багатого Лазаря», «Ходження душі по митарствах» тощо. Переважна тема таких пісень — образ сирітки, яка одвідує могили своїх батьків і скаржиться на свою нелегку долю. Нерідко ґаздиня, в якої померли діти, а здебільшого саме в таких родинах і справляли поминальні обіди, згадувала їх та батьків і закінчувала обряд речитативним голосінням, звертаючись до своїх близьких.

На таких обідах були присутні переважно дідусі та бабусі. Після трапези годилося посидіти трохи за столом, помолитися за померлих. В кінці господиня дякувала, обдаровувала всіх присутніх хлібом, печивом та яблуками, а старцям спаковувала на дорогу торбини.

На відміну від інших поминальних субот на Дмитрівську (в 2013 році відзначається 2 листопада) не ходили на кладовище — весь обряд здійснювався в оселях. Однак існувало повір'я, що коли хтось бажав довідатися, чи помре цього року, то мусив у Дмитрівську суботу піти на могилки, сісти під деревом і чекати півночі — в цей час, начебто, мали проходити в довгих білих льолях родичі-покійники, які або запросять до свого товариства, або пройдуть мимо. Звісна річ, далеко не кожен зголошувався на таке ворожіння.

На жаль, давній обряд пошани пращурів на сьогодні майже втратився. Між тим ця прекрасна традиція, яка виховувала шанобливе ставлення до культу предків, відігравала насамперед виховну роль, свято культивувала родовідні традиції й освячувала в такий спосіб подяку покійникам за вирощений врожай.

Після Дмитра вже заборонялося справляти весілля й ходити у свати, що вельми турбувало дівчат. З цього приводу існує безліч цікавих прислів'їв та приказок. Наведу найбільш відомі:

До Дмитра дівка хитра, а після ще хитріша; ...а по Дмитрі — лавку витри; ...хоч кісся витри; ...хоч кахлі витри; ...хоч нею губи витри; ...хоч чобіт витри; ...а по Дмитрі хоч сім за цибулю; ...а після Дмитра в ніс змерзла; ...а після Дмитра сякий-такий був, щоби хліба роздобув; ...а по Дмитрі хоч за старця, аби не остатися.

До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі стріне собаку і питається: «Дядьку, ви не з сватами?»; ...а після Дмитра свиня йде, а вона питається: «Тітко, чи не бачили старостів?»

До Дмитра дівка кричить на корову: «Алуч, бо перескочу!», а по Дмитрі вже й свиню просить: «Ачу, бо впаду!».

З Дмитром на Поліссі пов'язані й завершальні обряди тваринників. З цього дня корів уже не вигонили на пасовиська. Господарі остаточно розраховувалися з пастухами, а останні врочисто святкували завершення сезону.

На Буковині дехто намагався посадити бодай одне деревце, бо Дмитро «фрукту любить».

За цим днем у давнину завбачували і погоду — якими будуть літо і зима, врожай, приплід худоби тощо.

Якщо на Дмитра день без снігу, то ще не скоро буде зима.

Замерзла земля і дме холодний вітер — снігу не буде до Нового року.

Випав сніг — увесь листопад буде холодним і морозним.

Якщо до Дмитра дощ, то на Введення (4 грудня) снігу буде по коліна.

Якщо відлига, то на теплу зиму і ранню весну; цей день зі снігом — весна пізня; холод і сніг — на пізню і холодну весну.


І все ж Дмитро найбільше допікав дівчатам, бо вже невдовзі заступали Пилипівські заговини (27 листопада), а отже, втрачалися будь-які надії на заручини. Тому й казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Михайла (21 листопада) — хоч за попихайла».

Василь Скуратівський „Дідух”.


специально для dna.com.ua