Різдвяний піст

Різдвяний піст, Пилипівка28 листопада починається Різдвяний піст, що має й іншу назву — Пилипів піст. Ця назва походить від свята Святого апостола Пилипа, яке припадає на 27 листопада.

Пилип - один з 12 апостолів Ісуса Христа, уродженець міста Віфсаїди (Галілея). Про нього кілька разів говориться у святому Євангелії: він привів до Христа Апостола Нафанаїла (Іоанна); його Господь запитав, скільки потрібно грошей для закупівлі хліба п’яти тисячам людей; він привів елінів, які хотіли побачити Христа; нарешті, він під час Таємної вечері запитував Христа про Бога Отця.

Після Вознесіння Христа Апостол Пилип проповідував Слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Так він воскресив маленьку дитину, яка померла на руках у матері.

Пройшов Апостол Пилип Грецію, Сірію, Малу Азію, Лідію, Місію, всюди проповідуючи Євангеліє.

Прибувши в місто Єраполіс (Фрігія), за наказом правителя Анфіпата був схоплений і розіп’ятий на хресті. 27 липня 2011 року в місцині Памуккале, де у давні часи було містечко Єраполіс (сучасне турецьке місто Денізлі), археологи на чолі з Франческо Андріа відшукали поховання апостола. Його знайшли серед руїн старої церкви.

Джерело
 

У Пилипівку день до обіду


Сучасне покоління людей практично вже не знає про одну з традиційних форм харчування, яке регламентувалося за допомогою говіння. Нам, на жаль, майже не відомі й офіційні обмеження скоромини в дохристиянські часи. Можемо лише здогадуватися, що наші далекі пращури надавали перевагу рослинній їжі, а відтак не було потреби вдаватися до відповідних заборон. Але це лише припущення, оскільки достовірних фактів до нас не дійшло.

Різдвяний піст, Пилипівка


З прийняттям християнства в річну календарну структуру була введена офіційна форма постів, за допомогою якої віруючі обмежували себе м'ясними, а почасти й молочними продуктами.

Атеїстична пропаганда, скориставшись відомим гаслом «Релігія — опіум для народу», розгорнула шалену боротьбу супроти постів, класифікуючи цей захід як своєрідну форму класового визиску.

Звичайно, в окремих випадках, зважаючи на стан людини, піст не виправдовував себе, і в народі за подібних обставин не завжди дотримувалися церковних приписів.

Проте за нормальних умов — і це підтверджує сучасна медицина — в них закладене раціональне зерно: обмеження вживання жирних продуктів, введення у повсякденний раціон значної кількості рослинної їжі, багатої на вітаміни та необхідні організму людини мікроелементи,— олії, квашених овочів, сухофруктів, горіхів, грибів, риби тощо. Нині навіть розроблена наукова система такого харчування як лікувальний засіб.

Одним з найтриваліших (після Великого) був Пилипівський (Різдвяний) піст, або просто Пилипівка, заговини чи запусти на Пилипівку. Він завершувався напередодні Різдва.

Різдвяний піст, Пилипівка


Свято Пилипа припадає на 27 листопада. Це був останній день напередодні посту. В кожній оселі готували чимало смачних страв — борщ, локшину, пиріжки, вареники, смажене м'ясо, переважно птицю.

За давнім звичаєм, до батьків обов'язково мали прийти на вечерю дочки із зятями, котрі недавно пошлюбувалися, а також запрошували кумів та одиноких сільчан. Залишки од вечері відносили бідним людям.

Ті родини, в яких не було щойно пошлюбованих дітей, збиралися в складчину. Кілька сусідських родин сходилися в одну з осель, приносячи з собою їжу та напої, щоб «статечно провести Пилипа».

Я добре пам'ятаю, як батьки щороку відвідували дядька Андрія, в якого постійно справляли пилипівську складчину. Оскільки залишати мене одного вдома не зважувалися, то і я був учасником обряду. Щоправда, наші дитячі забави проходили переважно на печі, але ми не оминали нагоди стежити хоч краєм ока за дорослими.

Ось рипнули двері, і на порозі з'явилися дядько Лукій зі своєю Гапкою.
— Чи чуб, чи липа,— казав, усміхаючись Лукій,— а нині святого Пилипа. То ж будьте здорові з ним!
На це тато відповідали:
— Хто святкує Пилипа, той буде голий, як липа.
— Е,— відказував на те рябий, як віспа, Кандзюра,— але ж іній на Пилипа — буде овес, як липа. Сьогодні, бачте, всі дерева посріблив морозець.
— Авжеж,— не втримувалася говірка Оксюня .— одвічна сільська дівовиця,— коли іній, то на врожай, а як дощ — на дорідну пшеницю.
— Але ж сьогодні хмарно,— долучали і своє слівце мама,— і сніжок потрусив, отже, травень буде гожим!

Так, слово-по-слову і в гурті зав'язалася цікава розмова про врожай, господарські статки, молоді літа, що поверталися в романтичних спогадах. Потім сідали за вечерю, співали пісень.

Пилипівські вечорниці, як правило, тривали за північ, а коли приходив час розходитися по домівках, жіноцтво зголошувалося на сходки — з цього дня всі починали прясти кужіль на полотно.

Окремо на заговини збиралися хлопці й дівчата. Для тих, хто не встиг заслати сватів і хто їх не дочекався, доводилося «продовжити канікули» парубкування та дівування. В таких випадках казали: «Пилип не до всіх прилип».

Відтак з наступного дня вже починав відлік Різдвяний піст. У цей час люди спостерігали за погодою.

«Яка ніч у Пилипівку,— казали,— такий день у Петрівку»,
а «Якщо на Пилипівський піст лежить сніг, то він лежатиме до повені», себто буде холодною і сталою зима.

Різдвяний піст, Пилипівка


Якщо жіноцтво використовувало цей період для прядіння, то чоловіки намагалися заготувати якомога більше дров: як-не-як, з цього часу зима починала ошкірюватися лютими морозами та заметілями. Тому й жартували: «Як хочеш лози, то в Пилипівку вози».

Пилипівський піст, крім усього, співпадав з найкоротшим сонцестоянням. Як слушно мовить прислів'я: «У Пилипівку день до обіду».

В. Скуратівський „Дідух”.


Пилипівка


Двадцять сьоме листопада, день Пилипа, запусти на Пилипівський піст. Як же мені хотілось цього дня потрапити на очі моєї сусідки Ганни Ткачук. Бездітна жінка, вона запрошувала на вечерю всіх, кого зустрічала на вулиці: родичів, кумів, дітей.

Тітка Ганна готувала дуже смачну вечерю: смажила півника, варила борщ, пекла пиріжки, ніби хотіла нагодувати нас на всі довгі дні Пилипівського посту. Димів каганець на столі, заставленому вечерею, на стінах танцювали химерні тіні людей, а тітка Ганна щедрою рукою насипала в миски смачну вечерю.

Дуже раділа ця жінка, коли увечері до неї в хату заходили одинокі селяни. Все, що залишалось від вечері, вона щедро роздавала багатодітним сім’ям, які жили в скруті.

А навпроти, у хаті Івана Костюченка, молодого парубка, збирались хлопці й дівчата. Вони несли сюди пироги, вареники, м’ясо, ну й звичайно ж хтось витягав з кожуха пляшку оковитої. На вогник до Івана Трохимовича приходили й сімейні родини, бо тоді, на Пилипівку, збирались разом і молоді, неодружені хлопці та дівчата, й сімейні пари. Пісні, жарти, сміх. Весело було всім, хоча всі знали, що попереду довгий піст.

Пилипівка пам’ятна для мене, сільського хлопця, ще й тим, що коли згадаю про неї, у мене щемлять підошви ніг. Ми, діти, з цього дня м’яли коноплі, а мама починала прясти кужіль на полотно. І не стільки важка робота – м’яти кужіль, скільки нудна. Мовчки товчеш ногами конопляні волокна. І ні тобі телевізора, ні радіо. Єдина розрада, що прийдуть сусідки: тітки Наталя Субач, Векла Гоголь, Мар’яна Артющенко, дві Харитини – Бандура і Бабенко.

Різдвяний піст, Пилипівка


Сядуть на довгому ослоні, обговорюють останні події в селі, а потім заводять пісню. Стою біля плити, мну прядиво і весь поринаю у мелодію пісень: сумна пісня – і я журюсь, весела – і я танцюю на прядиві, навіть не помічаю колючої костриці.

Вже працюючи на заводі, ми, молоді парубки й дівчата, незважаючи на те, що були комсомольцями, збирались ускладчину й відзначали Пилипа. Навіть у студентські літа, в гуртожитку, відзначали початок Пилипівського посту.

До речі, у студентів піст триває всі п’ять років. Але увечері двадцять сьомого листопада на нашому столі були й м’ясо, й окіст, і сало. А наш товариш, найстарший студент Павло Сумароков, поет і журналіст, знав безліч прислів’їв та прикмет до Пилипа.

Казав: "Хто святкує Пилипа, той буде голий, як липа”.
"Іній – на врожай, а дощ – на дорід пшениці”.
"Як хмарно або сніжно – травень буде негожий”.

Олександр Токар Збірка замальовок і аудізозаписів автора


специально для dna.com.ua