Введення Богородиці

4 грудня ВведенняТретя Пречиста снігом покриває


Останнім святом, яке завершує осінній цикл празників, здавна вважалося Введення, що має цілу вервечку похідних назв: Видення, Введення в храм пресвятої Богородиці, третя Пречиста. Як ви пам'ятаєте, про дві Пречисті ми вже розповідали.

Цим днем, який припадає на 4 грудня, ознаменовували закінчення хліборобського циклу та обробітку технічних культур. Вважалося за великий гріх після Введення і до Благовіщення (7 квітня) копати або зрушувати землю, «бо вона спочиває і на літо сили набирається». В такий спосіб селянська мудрість допомагала землі-годувальниці відпочити до весни.

Опріч того, в цей період не гоже було збивати на воді прачами білизну, «бо зашкодить ниві, а вліті накличе бурю на поля».

Проте найбільше засторог пов'язано з обробітком конопель. Літні люди застерігали: «Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре по Введенні, накликає бурю на поля, а на себе од людей зневагу». Хто ж з якихось причин не впорався з цією роботою, той працював уночі, щоб сусіди не бачили, особливо в тих родинах, де були дочки, щоб «не ославити дівчини на виданні».

Жінки опівночі перед Введенням вдавалися до всіляких ворожінь. Одним з найвідоміших було «прясти самосійні коноплі». Господиня, знявши із себе одяг, голотіло сідала на порозі, приказуючи різноманітні чарівні приповідки, обсипала себе конопляним чи лляним насінням. Потім нашвидкуруч покривала голову лялькою, зробленою з клоччя, і пряла прядиво, «щоб воно пішло на руку».

Зі святом Введення зголошується чимало обрядодій, які тою чи іншою мірою близькі до різдвяних та новорічних. Очевидно, в давнину вони стосувалися саме цієї пори, адже до недавнього часу широко культивувався так званий День полазника.

В кожній оселі з нетерпінням і острахом вичікували, хто першим на Введення перевідує родину (подібне маємо на Різдво і Василі), той і буде першим полазником на новий господарський рік.

Якщо заходив до хати веселий парубок або статечний чоловік та ще й з грішми, то це було доброю ознакою — протягом року в сім'ї усі будуть здоровими й вестимуться гроші. Але коли перевідувала оселю стара, немічна і бідна людина, а особливо літня жінка, то «вже добра не жди».

Недоброю ознакою було також приходити за позичкою. Тому господині стежили, аби не впустити до хати небажаного гостя — перед таким замикали двері. Зрештою, й самі люди намагалися у цей день не ходити в гості.

Нерідко роль полазника, як це підтверджує І. Франко в «На родному календарі», виконував сам господар. Вставши вранці, ґазда виходив на подвір'я, обміряв його широкими кроками вздовж та впоперек — до стайні, обори, хліва та пасіки, а потім заходив до хати й виголошував побажання:
— Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька була здорова і я з тобою, моєю жоною, і діточками!

Якщо ж приходив сусід, то також казав подібну приповістку, але закінчував її так: «...і я з вами, з своєю і вашою родиною — багаті й щасливі були!»

Крім господаря, роль полазника міг виконувати хтось інший, але тільки чоловічої статі.

Із Введенням пов'язані також численні обряди з водою. У деяких місцевостях побутував старовинний звичай святити воду. Ввечері йшли до того місця, де зливаються три річки, або ж набирали воду в стількох криницях і вдома перепускали її через вогонь (деінде до таких місць навіть робили хресний хід з попом та хоругвами; щоправда, не всі священики брали участь у цьому ритуалі, вважаючи його «поганським»).

4 грудня Введення


Але в народі свято вірили, що саме така вода є священною і вельми помічною від усіляких хвороб, нею можна відігнати недобрі сили, зокрема відьом, чи причарувати хлопців...

До речі, на Лівобережній Україні побутувала трохи інша обрядодія. Юнки, зібравшись потайки від хлопців, йшли до злиття трьох джерел, наповнювали карафку водою, і, розпаливши два полінця над череп'яною мискою, із шепотами та примовляннями перепускали між ними джерелицю. Вважалося, що така ритуальна вода може приворожити коханого.

Народна назва свята — Видення — пішла від того, що люди вірили, ніби в цей день Бог відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися (видіти) своє тіло. В цей час остерігалися копати землю, бити прачами білизну, м'яти льон чи коноплі на терницях, «бо можна придушити душу». Хто це робив, тому в жнива «гроза обов'язково влучала в копи».

За цим святом прогнозували й погоду.

Скільки на Введення води, стільки на Юрія (6 травня) трави.
Як є на Введення вода, то буде в мисці молоко.
Як Введення мостить мости, а Микола (19 грудня) забиває гвіздки, то люта зима буде.


Хоч і мовиться, що «Введенські морози ще зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Остигла земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом покриває».

В. Скуратівський „Дідух”.

 

ВВЕДІННЯ


Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят...

4 грудня Введення


Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою — «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.

Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.

Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга — до свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4-го грудня за новим стилем). Це свято в народній термінології звичайно називається Введіння.

Початок нового господарського року у введінських повір’ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік.

За народнім віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.

Якщо першим до хати ввійде молодий гарний чоловік, а до того ще і з грішми — добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть «вестися» гроші. Якщо ж увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний — погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться... А найгірше, як увійде до хати стара жінка — «то вже добра не жди...»

Тому старші та бідніші люди колись стримувалися заходити до чужої хати в день Введіння — так само, як і на Різдво та Великдень.

Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить що-небудь позичати.

У східних районах України ще донедавна зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введіння.

Ось як розповідає про цей звичай очевидець С. Г-ка:
«Був колись я на Курщині, там ще багато наших людей — цілі села українські. Там у мене товариш був...
«Ти знаєш, — каже він, — що в цю ніч наші дівки-чарівниці будуть воду святити».
«Та чого ж, — питаюся, — вночі, що їм — дня мало?»
— «То ж, — каже, — чари, а чарувати тільки вночі можна, бо, коли сонце на небі, чарівниці силу втрачають. Як хочеш, то ходімо зо мною, побачиш». Погодився я, і ми пішли...
Отоді я бачив, як там дівчата зійшлися на таке місце, де три води докупи зійшлися — три струмки зливалися в одне русло. Набрали дівчата у глечик води, запалили два поліна, а коли вогонь добре розгорівся, тримали їх над череп’яною мискою і лляли воду так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. Щось вони там ще шепотіли, але що саме — не чув...».

Про таку «свячену» воду доводилося мені чути і на Уманщині, і в інших місцевостях наддніпрянської України. Говорилося, що така «свячена» вода годиться на «привернення» парубка до дівки.

«...У нашому селі, Псярівці були колись такі жінки, що опівночі проти Введіння сідали голі на порозі сінешніх дверей і пряли «самосійні» коноплі, щоб прядиво пішло на руку...»

На Поділлі ранком на Введіння молодиці обсипали колись своїх корів конопляним сім’ям та мастили конопляним маслом вим’я — «щоб давали багато молока».

В селі Кордишівці обкурювали корів пахучим зіллям, примовляючи заклинання, щоб ніхто не відібрав «живності».

Варили з борошна густу киселицю і давали коровам — «щоб була густа сметана».

У багатьох селах України ворожили по різних прикметах, який буде врожай в наступному році. Деякі з прикмет оформилися в приповідки, як ось: «Скільки на Введіння води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введіння вода, то буде в мисці молоко», «Як Введіння мостить мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде».

Були відомі колись нашим селянам «житійськії» правила, пов’язані з Введінням — що можна і чого не можна робити:
«До Введіння можна копати лопатою землю, а від Введіння до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається»;
«Від Введіння до Дев’ятого четверга (настає після Різдва) не годиться бити білизну на воді праником, бо то шкодить ниві та приводить уліті бурю на поля»;
«Коноплі треба потерти до Введіння, а той, хто їх тре по Введінні, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу».

«...Ще як я дівувала, — згадує Горпина С-ко, — то ми, дівчата, так уже пильнували, щоб усі коноплі потерти до Введіння; котра то і вночі терла, бож боялася. Ще б пак! Це могло попсувати дівці славу і мати небажаний вплив на весілля…».

На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».

У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція — накликати багатство та добробут на майбутній рік.

За три дні по Введінні — день великомучениці Катерини.

Олекса Воропай „Звичаї нашого народу”.



специально для dna.com.ua