Святого Юрія

9 грудня Святого Юрія
9 грудня відмічається свято Святого Юрія. 
 
Святий Юрій, Святий Юр, Юрій-Змієборець, Святий Георгій, Георгій Переможець (грец. Άγιος Γεώργιος — агіос Георгіос) — святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а пізніше і руських українських князів. 

Святий Юрій є однією з найвідоміших постатей в християнському світі, його історія надихала митців протягом століть. Святий є також покровителем України, столичної Київської області (зображений на прапорі та гербі Київщини), головної святині Галичини та Львова — Собору Святого Юра та опікуном скаутської організації України Пласту.

Святий Юрій (Георгій) народився у III столітті в Каппадокії. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з сином переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліди. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька.

Святий Юрій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, вже в молодості одержав звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Він стає радником, супутником, наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Святий Юрій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і встав на захист віри свого батька — християнства.

Міцний, непоборний воїн, він зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них. І за цей подвиг в ім'я віри Церква нарекла його Побідоносцем.

Шанування Святого Юрія почалося з V століття, йому поклонялися, як мученику і воїну. Юрій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше і руських князів України-Руси, у яких ім'я Юрія стає улюбленим.

Святий Юрій на гербі Київської області, столичної землі України.

Саме з місця особливого шанування Святого Великомученика Юрія Переможця почалося хрещення Київської Русі. Святий Рівноапостольний князь Володимир прийняв Святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі.

Особливо багато для утвердження шанування Святого Юрія зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім'я. На честь свого святого заступника в 1030 р. він засновує місто Юр'їв, тобто місто Юрія. У 1037 р. Ярослав починає будівництво Георгіївського монастиря в Києві і зводить у ньому храм, який до наших днів не зберігся.

День освячення першого на Русі храму Святого Юрія — 26 листопада 1051 р. — був відзначений установленням щорічного святкування цієї події. Він увійшов у народну пам'ять під назвою дня Юрія, або осіннього Георгія. З тих пір на колишній території Київської Русі Юрій стає ледве не першим у сонмі православних святих.

Класик російської літератури М. С. Лєсков, описуючи побут українського села Фарбованого у XIX ст. зазначає: «Слово „русський", в смысле малороссийский или южнорусский, тогда здесь резко противопоставлялось „московскому" или великороссийскому, северному. Московское и „русськое" — это были два разные понятия и на небе и на земле. Земные различия всякому были видимы телесными очами, а расчисления, относимые к небесам, познавались верою. По вере же великорусские дела подлежали заботам чудотворца Николая, как покровителя России, а дела южнорусские находили себе защиту и опору в попечениях особенно расположенного к малороссиянам святого Юрия или, по нынешнему произношению, св. Георгия (по-народному „Юрко").»

Храми, присвячені Юрію, споруджуються у всіх землях Русі. З X по XIII століття георгіївські церкви услід за Києвом і Володимиром були побудовані в Новгороді, Каневі та інших містах.

У Львові є три храми святого Юрія. Найвідоміший з них Собор святого Юра, що перебуває в юрисдикції Української греко-католицької церкви і розташований на площі св. Юра.

9 грудня Святого Юрія


Головний греко - католицький собор у Львові , перлина українського бароко. Побудований в 1770 році за проектом Богдана Меретина. На його території довго була резиденція українських митрополитів. Фасад прикрашають скульптури роботи Пінзеля. Над інтер'єром працювали скульптори С. Фесінгер, М. Філевич, і художники Л. Долинський, Ю. Радивилівський. У 1865 році у дворі побудували дзвіницю. Навколо собору знаходиться сад. Поруч знаходиться палац митрополитів, в якому в 2001 р. зупинявся під час візиту до України Папа Іван Павло II.

9 грудня Святого Юрія


Скульптурна група святого Юрія-змієборця на фасаді собору святого Юра у Львові. Скульптор Й.Пінзель.

Крім того є храм святого Георгія УПЦ (МП) на вулиці Короленка, а також новий храм святого Георгія УПЦ КП на вулиці Чернівецькій біля вокзалу.

Одеса з дня свого заснування перебуває під особливим духовним заступництвом Святого Великомученика і Переможця Георгія. Його зображення присутнє на старому гербі міста. Багато видатних одеситів і правителів міста були георгіївськими кавалерами. Однак у місті ніколи не було церкви, яка носила б ім'я Св. Великомученика.

Святий Юрій здавна став покровителем воїнів. Весь православний світ відзначає Юріїв день, як день захисника Вітчизни. Він є офіційним святом у Грузії, Болгарії, Сербії, Хорватії. Колись широко святкувався, як день Захисника Вітчизни і, взагалі, чоловічий день в Україні.

Джерело


Який день на Юрія, така й зима


Обізнаний зі святковим календарем читач, очевидно, знає, що в кожному році є два однойменних празники. Це ж стосується і Юрія. Перший, або весняний, Юрій співпадає з пробудженням природи і вважається покровителем хліборобства і скотарства.

З другим — зимовим Юрієм (Єгорій, або Георгій Побідоносець), що припадає на 9 грудня, не пов'язано якихось значущих обрядів. У одній з колядок, що дійшла до нас, мовиться:

У святого Дмитра труба із срібла,
У святого Юра — труба із тура.
Як затрубить святий Дмитро —
Та й покрив зимков усі гори біло.
Святий Юрій як затрубив —
Усю кригу розбив і дерева розвив.


Спостережливий читач відзначить, що тут мовиться про два Юрії. Перший з них, у котрого «труба із тура», належить до холодного. Адже у давнину це був період, коли мисливці розпочинали свій сезон. Однією з найшляхетніших забав, переважно в середовищі княжих дружин, було полювання на турів — жуйних ссавців з родини бичачих. З огляду на їх величезні розміри, незахищеність та виняткову калорійність м'яса, вони вже у середньовіччі були майже повністю винищені. Спогади про давніх реліктових тварин, котрі обітували в наших краях, залишилися, лише у фольклорних джерелах.

Але колядковий варіант про Юра, в котрого «труба з тура», дає всі підстави вважати, що цей святий у дохристиянську добу був, очевидно, опікуном і наглядачем мисливців.

Найчіткіше це простежується в поліському регіоні. Літні інформатори переповідали, що у давнину на Юрія відзначалося Свято вовків. Як ми знаємо, саме ці хижаки завдавали найбільше клопотів селянам — нападали на домашніх тварин, а нерідко ставали на герць з людиною.

Під час експедиційних мандрівок на Поліссі мені пощастило записати кілька оригінальних способів відлови вовків. Усі вони пов'язані з холодним Юрієм. Напередодні свята селяни на околиці викопували глибокі круглі ями, вправляли посередині стовпа у зріст людини, а зверху на ньому прив'язували порося чи курку. Верхній отвір ями прикривали дерев'яним кружком, який, коли на нього стати, перехилявся, і звір тут же попадав у пастку. За ніч могло потрапити до неї кілька хижаків. Звідси й народилося оригінальне прислів'я: «І порося ціле, і вовк у ямі».

Крім того, були в ужитку й інші пристрої. Робили з колотого дерева круглу огорожу, в яку поміщали порося, а навколо ще одну. Між обома тинами мала бути невеличка відстань. У зовнішньому частоколі прилаштовували дверцята, які відчинялися лише всередину. Зачувши поживу, вовк заходив через отвір і, обійшовши довкіл, мимоволі прикривав хвіртку. Таким чином, хижак одразу потрапляв у пастку.

У народі вважали, що на зимового Юрія вовки вперше збираються в тічки і проводять свої шлюбні ігриська аж до Йордану (19 січня). У цей час звірі особливо небезпечні.

Легенду про зустріч селянина з вовком я записав на Рівненщині.

«Якось один гончар віз на ярмарок продавати свої вироби. Дорогою серед лісу його застала ніч. З усіх боків чулося тривожне виття вовків, котрі на Юрія відзначали своє свято. Щоб убезпечити себе й коня, він взяв глечика і погукав у нього різними голосами, щоб у такий спосіб одлякати хижих звірів.
Але тут-як-тут з'явилося кілька вовків.
— Чого ти нас кликав? — запитав найстарший звір.
— Я вас не кликав,— відповів гончар.— Я лишень звірів одганяв...
— Але ж ти не людським, а вовчим голосом кричав,— оскалив зуби вовк.— Пішли з нами!
Чоловікові нічого не лишалося як підкоритися наказові.
Невдовзі він опинився серед лісу на великій галяві, де горіло дуже багаття й побіля нього грілися вовки. Серед них був і чоловік з довгою бородою.
Путівника також запросили до товариства.
— А тепер розказуй,— звернувся до нього старець,— навіщо ти кликав моїх братів?
Чоловік розповів йому все, що було. Тоді бородань мовив:
— Оскільки ти порушив наш спокій, то мусиш почастуватися вовчою їжею, щоб стати членом нашого товариства,— і, наклавши у миску конячого м'яса, подав гончареві.
Путівник відмовився, посилаючись на те, що він не їсть конини.
Старець знову нагадав:
— Але ж ти порушив наш спокій, за що мусиш спокутувати. Коли ж відмовляєшся від нашого звичаю, то вовки з'їдять твого коня або тебе...
Чоловік, бачачи безвихідь, почав слізно проситися, що він бідний, має велику родину й маленьких діточок. Вовки порадились і вирішили одпустити мандрівника, але коняку таки загризли. При цьому наказали горепасу, щоб він оповістив усіх людей, аби ті на холодного Юрія ніколи не турбували вовків, бо то їхнє свято».

9 грудня Святого Юрія


Образ Юрія як опікуна середньовічного рицарства Європи з'явився вже після прийняття християнства. Він замінив дайбозьких покровителів воєн, зокрема Одину та Частирджу. В балто-слов'янських народів Юрій успадкував вовчі атрибути своїх попередників — він господар і годівник вовків, а деінде символізував навіть образ вовка. Чи не тому в Литві та на українському Поліссі, як це засвідчують деякі вчені, вовків донедавна звали «хортами
святого Юрія».

Символічне уявлення про цього хижака в народі неоднозначне, але всі свідомі того, що вовк найсміливіший і найхитріший серед диких та свійських тварин, своєрідний цар лісу, який значною мі рою допомагає регулювати біологічне співвідношення тваринного світу.

Цікавий факт: коли проти вовків останнім часом повели рішучу боротьбу і в деяких регіонах їх було повністю винищено, спалахнули нові хвороби серед диких звірів, оскільки бракувало надійного санітара, що «вилучав з ужитку» кволе поголів'я...

Щоб там не було, але вовки, незважаючи на тисячолітню боротьбу з ними, все-таки вижили. Може саме це й прислужилося до того, що погордий хижак став символом воїнства.

Як засвідчує дослідник народної міфології Західного Полісся на балто-слов'янському фоні В. Давидюк, сліди культу вовка як тотема пращурів збереглися до нинішнього сторіччя. Люди вірили, що при зустрічі з хижаком достатньо вимовити: «І я вовк», як він обійде стороною.

Свого часу — 2500 років тому — Геродот згадував, буцімто неври щороку по кілька днів перетворювалися на вовків, а потім знову приймали людську подобу. Деякі вчені (П. Шафарик, Л. Нідерла, Б. Рибаков та ін.) вважають, що ці давні племена, згадані Геродотом, мешкали на півночі од скіфів-орачів, себто в межиріччі Дніпро — Прип'ять — Західний Буг — Случ, і були носіями милоградсько-підгірцівської культури. Одне слово, неври жили на території сучасного Західного Полісся.

З цього приводу варто сказати, що саме тут збереглося найбільше легенд про вовків, зокрема вельми популярний переказ, буцімто вовчиця під час жнив чатує за немовлятами. Якщо вона побачить одиноке дитинча під копою, то обов'язково викраде його й годуватиме разом з вовчим виплодком. З таких людей начебто виростають вовкулаки.

Інші перекази всіяні спогадами про загадкових богатирів, котрі народилися од псів,— Сулича, Сученка та ін. Чи не від того на Поліссі побутував звичай ховати собак?

Крім того, в цьому регіоні під час зимового сонцестояння були вельми популярними «вовчі свята», коли колядники зодягались у тваринячі шкури й обходили оселі. Люди вважали: затемнення й короткі зимові дні від того, що небесний вовк ковтає сонце. Своєрідне символічне сприйняття цього звіра підтверджують і наскальні зображення двох вовків, котрі віднайдені археологами в степових селах Сватове та Керносеве.

Нерідко святий Юрій зображується з двома вовками. Він, як мовить народна казка, віддає на службу одному витязеві двох хижаків. Фольклорні джерела рясніють оповідками, що людину можна перетворити у вовка терміном на 1, 3 чи 5 років, і святий Юрій за провину може віддати вовка-перевертня людині в прислугу.

Відтак образ вовка-воїна досить широко розповсюджений в Україні, переважно в билинах Київського циклу. Згадаймо давньоруський епос про Тугарина:

їде Тугарин та Змієвич:
Попереду біжать два сірі вовки...


Подібне зустрічаємо і в «Слові о полку Ігоревім». Змальовуючи образ князя Всеслава, автор називає його чарівником, воїном-перевертнем чи вовкулаком, котрий удень «людям суд чинив, князям городи городив». Коли ж настигали сутінки, то:

...Сам вночі вовком бігав,
Із Києва добігав до півнів у Тьмутаракань,
Великому Хорсові путь перебігав.


В іншому давньоруському творі — «Повісті врем'яних літ» стверджується, що хан Боняк сприйняв як щасливе знамення перед битвою, коли «...від'їхав від вої і почав вити вовчиськи і вовк одбився йому і почаща вовки вити мнозі».

Багатьох рицарів-козаків у народних оповідках називали характерниками, вовкулаками-перевертнями. Це стосується й отамана Івана Сірка, котрий нікого й нічого не боявся.

Відтак образ героїчного воїна у фольклорних джерелах часто-густо порівнюється з вовком — натурою сміливою й хитрою. Тому природно, що ці риси перейшли й на святого Юрія як рицаря і покровителя воїнства.

Традиційно на це свято селяни намагалися прикрити на ніч кошари та хліви, бо вовки на Юрія начебто найчастіше крадуть домашню худобу.

Не зайвим буде нагадати, що з Юрієвим днем пов'язана одна досить відома історична подія, яку зафіксувало прислів'я: «Ось тобі й Юр'їв день».

У XV—XVIII століттях в Російській імперії був визначений законом період (один тиждень до Юрія, другий — після нього), коли селянам дозволялося вільно переходити від одного землевласника до іншого. У 1783 році Катерина II це право повністю ліквідувала.

За народним календарем цим святцем визначали й погоду. «Який день на Юрія,— казали,— така і зима».

В. Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua