Свято Наума

14 грудня Пророка Наума, день знаньПрийшов Наум – пора братись за ум!


У давніші часи навчальний процес починався взимку — 1 грудня за старим стилем (14 — за новим), в день святого пророка Наума. То була найзручніша пора для сільських дітей здобувати освіту, адже прийшов час, коли можна перепочити від нагальних хліборобських клопотів.

За народною уявою, Наум — покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на святого пророка розпочати навчальний процес, то дитина краще засвоюватиме науку, а відтак набереться ума-розуму.

З цього приводу казали: «Пророк Наум наведе на ум».

Як відомо, у XVII столітті в Україні був високий рівень освіти. Численні іноземні мандрівники, проїжджаючи країною, захоплювалися високим освітянським статусом народу. Зокрема, відомий французький інженер (Гійом Левассер де Боплан) у своїх путівних замітках «Опис України» відзначав, що практично в кожному селі були школи, а за рівнем письменності наш народ випереджав найбільш розвинені європейські.

Протягом двох сторіч (XVI—XVII) освітянським розвоєм займалися церковні Братства. Вони організовували на свій кошт народні школи, де здобували освіту селянські діти.

Згодом, коли Україна потрапила під імперську «опіку» Росії, царизм заборонив викладання та книгодрукування національною мовою. А коли до Петербурга були перекачані наукові кадри, народне освітянство майже зовсім занепало.

Чітко продуманий і блискуче проведений колонізаційний захід великодержавної політики призвів до того, що у XVIII — початку XIX століття Україна за рівнем освіти займала одне з останніх місць в імперії.

І хоч при окремих церквах існували церковно-приходські школи, навчання велося російською та староцерковною мовами, що вельми гальмувало освітянський прогрес.

Найосвіченішою особою в селі вважався дяк, який, власне, і здійснював навчання. Це були переважно малоосвічені особи, які суворо дотримувались аскетичних канонів навчального процесу за так званим букво-називним методом (потрібно було завчати літери за схемою: а-аз, б-буки, в-веді, з-зело, м-мислете тощо).

Таке навчання було вельми тяжким і малозрозумілим для непідготовлених сільських дітей. Крім того, бракувало й спеціальних посібників: навчання здійснювалось за двома книгами — «Часословом» та «Псалтирем».

Згодом навчальний процес трохи спростили, але в основі залишилася схоластична метода букв-значків — заучування безлічі складів механічною дією.

Опріч того, вчителям дозволялось застосовувати фізичні розправи за неуспішність. Дітей, які в силу своїх розумових даних не могли швидко опановувати ази науки, дяк міг відшмагати різками, скубати за чуба, крутити вуха чи бити ясеновою лінійкою по долонях. Все це відлякувало дітей від школи.

Я пригадую цікаву батькову оповідку. Його разом із сусідським хлопчиком одвели до трикласки (так називали церковно-приходську школу). Серед тижня до них прийшов читати Закон Божий батюшка. Не панькаючись, він підняв батькового однолітка і запитав:
— У яких лицях з'явився Бог на землі?
Той зам'явся, а хтось із сусідів візьми та й скажи:
— Корова два куски сала з'їла і три зайці в ліс побігло! Не вельми метикуватий хлопець повторив цей каламбур. Клас залився сміхом.

Батюшка спокійно підійшов до Петра, постукав по лобі пальцем, з усіх сил сіпнув за чуба. Натомість підняв батька, щоб він відповів. Тато справно розповіли, що Бог з'явився в трьох лицях — Богоотця, Богосина і Богодуха святого. Але це не допомогло: священик добряче влупасив його лінійкою за те, що сміявся голосніше від інших. Після цього неньо вже не зважилися ходити до школи, а здобували початкову освіту самотужки.

Таких чи подібних історій траплялося безліч. Проте селяни все ж відправляли «в науку» своїх дітей, переважно хлопців, бо їм доводилося «йти в москалі», а отже, освіта знадобиться хоч би для того, щоб писати листи.

До речі, за царизму не приймали скарг чи будь-яких заяв, якщо в них були граматичні помилки й нерозбірливий почерк. Саме ця обставина змушувала багатьох шукати грамотного писаря, сплачувати йому чималу таксу грішми чи харчовими продуктами. Зрештою, мали непоганий приварок й ті, хто вмів читати псалтиря над покійником чи апостола в церкві.

Напередодні Наума батьки одвідували дячка (пізніше — вчителя) і зголошувались про оплату. Вона регулювалася обопільною домовленістю: забезпечити дровами на зиму, обдарувати салом чи ковбасами на різдвяні свята, допомагати вчителеві під час жнив тощо.

Ввечері до «кашоїда» мав прийти хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили пікну діжку, застеляли її кожушком, і гість, взявши ножиці, підстригав хрещеника, «щоб справно в голову йшла наука». Роблячи перший відстриг, казав:
— Батюшка Наум, виведи сина на ум!

По завершенні цієї обрядодії обоє сідали за стіл і завчали напам'ять кілька літер. Господиня тим часом готувала пшонянку як ознаку доброго навчання, «бо треба чимало каші з'їсти, щоб опанувати наукою». Перед сном годилося скупатися у ночвах, змити в зіллі голову і підготувати новеньку сорочку.

Удосвіта на Наума син з батьком йшли до церкви, де панотець мав прочитати над головою Євангелію.

Вдома мати подавала на сніданок лише кашу. Після цього школяр ставав навколішки, молився вголос, а мати благословляла іконою. Потім витягувала свячену вербову галузку і віддавала чоловікові, який тричі стьобав нею сина, приказуючи:
— Святою вербицею, якою Христа зустрічали, виряджаємо тебе, щоб тобі, синку, добре наука давалась!

Дітлах брав у руки обгорнутий новим рушничком горщик з кашею, а батько могорич, і вони вирушали до школи. Зайшовши спочатку до дяка, селянин уклінно вітався:
— Доброго дня, пане-дяче! Оце і є мій учень, то прошу вас, аби ви навчили його уму-розуму!

Доки старші частувалися, майбутньому школяреві годилося стояти при божниці, скоса поглядаючи на пучок різок, котрі не переводились у дячка, як «Божа наука».

Звільнившись, дяк влаштовував іспит, нагадуючи при цьому: якщо хлопець буде слухняним і чемним, то «Наум поставить на ум», а коли ні, то допоможуть різки.

На цьому й розходилися. Батько йшов до церкви, ставив свічку перед покровителем, нашіптуючи:
— Святому на пошану, а моєму синові на розум.

Такі чи подібні обряди зустрічались на усьому терені України. Хоч згодом терміни початку навчання були змінені, в ремісничих цехах і братствах майстри продовжували набирати собі учнів на святого Наума.

Загалом покровителями каліграфії і будь-якої науки вважалися також Іван Богослов, безсрібники Кузьма та Дем'ян. В одному з букварів XVII століття мовиться: «Є звичай багатьом (учням) возвеличувати молебні святим безсрібникам Кузьмі та Дем'янові, і святому пророкові Науму, і ангелові своєму».

Тут же наводиться вірш-молитва такого змісту:

Святий апостоле и евангелисте Иоанне Богослове,
На тайной вечери Возлегій на персони Христові,
Вразуми мя и научи добре писати,
Якоже онаго Гусаря на песце образ твой изображати.
Святий пророче Божий, Науме, вразуми мя и накажи своєю
Милостию и благодатію, добре руководствію навикати.


Отже, з днем Наума пов'язували початок процесу. М. Маркевич писав: «У цей день святого Наума добре починати вчити дітей: наука на ум піде».

Так воно чи ні — сказати важко, але традиція, безперечно, цікава і варта пошанівку. Про це мовлять і прислів'я:

Вчися, сину, азбуки — прийде хліб сам в руки.
Не збирай синові худоби, а збирай йому розум.
Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
Я не знаю ні «аз», ні «буки» — прийде Наум і змусить до науки.
Прийшов Наум — пора братися за ум.


В. Скуратівський „Дідух”.



Прийшов Наум – берись за ум!


14 грудня – день Наума, покровителя розуму, знань, доброчинства. І цього дня матері, проводжаючи нас до школи, бажали: "Хай вам наука піде на ум”.

Наш учитель Корній Андрійович Ємець хоч і був атеїстом, вірив у те, що в цей день наука хлопчикам і дівчаткам дається легше.

Йдемо до школи, і кожний стрічний зупинить нас, побажає: "Рости мудрий, вивчай усі науки, і хай тобі книга буде супутницею в житті”.

14 грудня Пророка Наума, день знань


Мої рідні й прості, як світ, селяни вірили: в цей день наука в школі на ум піде. А тому навіть простуджених учнів запинали хусткою, взували у валянки і вели до школи.

На цей день учителі давали нам завдання вивчити вірш, написати оповідання чи зарисовку про побачене, почуте, про спостереження над якимось природним явищем. За традицією, треба було ставити в церкві свічку святому Наумові на пошану, а дитині на розум.

Пам’ятаю: в нашій хаті горить каганець, а ми з сусідськими хлопчиками вчимо вірші, змагаємось, хто перший вивчить його і без помилки розповість, не заглядаючи в книгу.

Цього дня в гості приходили хрещені матері, приходили з книжечками, і діти разом з ними вчили вірші, повторювали пройдене в школі.

А ще багато дітей цього дня брали до рук музичні інструменти. Може, це так збіглося, та музичні уроки гри на гармонії, на баяні й акордеоні нам давали саме в ці дні. Приїздив музикант з району, привозив баян, акордеон і казав: "Ти гратимеш на акордеоні, а ти – на баяні”.

З цих інструментів мені найбільше припав до душі акордеон. Багато моїх ровесників, почавши грати в день мудрого чоловіка Наума, стали добрими гармоністами, грали на вечорницях, на весіллях, були шанованими людьми на селі.

А я по звуку гармонії міг визначити, на який куток села проводжає дівчину наш найперший красень у селі – гармоніст Василь Павлюченко.

З Наумом пов’язано багато прислів’їв та приказок:

"Наум наставляє на ум”,
"Батечко Наум, виведи синка на ум”,
"Прийшов Наум, пора братись за ум”.


Олександр Токар


специально для dna.com.ua