Свято Варвари

17 грудня Святої Великомучениці Варвари17 грудня весь християнський світ відмічає день пам’яті святої великомучениці Варвари.

За часів царювання римського імператора Максиміана жив на сході, в місті Іліополі знатний і багатий чоловік, еллін за походженням, на ім'я Діоскор. Була в нього дочка Варвара, котру беріг він "як зіницю ока", тим більше, вона була його єдиною дитиною.

Дівчина вражала своєю красотою і не було в тому краї нікого, красивішого від неї. Боячись, щоб вона не припала до вподоби людям, нижчим за походженням (їх вважав недостойними одружитися зі своєю дочкою) Діоскор побудував башту, де для Варвари впорядкували розкішні палати; її оточували виховательки, котрі заміняли покійну матір, і багато рабинь.

З вікон башти Варвара насолоджувалась прекрасним краєвидом мальовничої місцевості. Вона не могла намилуватись красотою неба, пишнотою лісів, загадковістю гір. Проміння сонця і світло місяця, численні зорі породжували в її свідомості різні запитання.

"Хто сотворив всю оцю красоту?", - питала вона своїх наставниць.
"Все це створили наші боги", - чула вона у відповідь.
„Які це боги?” - запитувала Варвара.
„Ті боги, яких шанує твій батько, і тримає їх у своєму домі, - золоті, срібні, дерев'яні. Вони створили все, що ти бачиш, і твій батько поклоняється їм”.

Але розумна дівчина не вірила цим словам і так міркувала: боги, котрих шанує батько, зроблені людськими руками. Як же ці боги можуть створити небесний простір і всю земну красоту?

Так роздумуючи, все частіше приглядалась вона до природи і намагалась в самого творіння випитати відповідь на своє запитання: хто все створив.

І ось одного разу її святу допитливість осяяла благодать небесна, очам її розуму відкрилось бачення єдиного і неосяжного Бога, Котрий премудро сотворив небо і землю.

Власним розумом дійшла вона до такого міркування: - може бути тільки один такий Бог, Котрий створив небо і утвердив основи землі, просвітив всю землю сонячним світлом, прикрасив її різними рослинами. Один тільки може бути такий Бог, Котрий все влаштував і над усім промишляє.

Так Варвара через творіння відкрила та пізнала Творця і сповнились на ній слова пророка Давида: "навчався з усіх діл Твоїх, Господи, в творіннях рук Твоїх повчався".

В такому розумінні Творця запалав в її серці вогонь Божественної любові і прагнення знайти когось, хто б розповів про таїнства святої віри, і наставив на шлях спасіння (адже батько її Діоскор суворо при суворо не дозволяв нікому наближатися до доньки, за винятком рабинь).

Але сам Дух Святий не видимо повчав рабу Божу Варвару і відкривав їй корисні для душі істини. І жила Варвара, отримуючи одкровення, в башті, як одинокий птах, помишляючи про величне. І не прив'язувалось серце її до земного, не любила вона ні золота, ні дорогоцінного каміння, що так приваблювало її ровесників. І про заміжжя ніколи вона не думала, але була пройнята любов'ю до Бога , й усією душею заглиблювалась тільки в помисли про Нього.

Коли настав їй час виходити заміж, батько Варвари почав говорити їй про заміжжя, про різних прекрасних женихів, котрі бажають її руки. Але вона противилась волі батька, оскільки дорожила дівоцтвом своїм як найдорогоціннішим скарбом. Довго батько вмовляв доньку покоритися його волі, та вона наполегливо стояла на своєму: „Якщо ти не припиниш примушувати мене до заміжжя, то скоро ти перестанеш називати себе батьком, бо я позбавлю себе життя і ти втратиш єдину доньку”.

Почувши таке, Діоскор ужахнувся і пішов від своєї доньки, не наважуючись більше про це з нею говорити. Незадовго спланував далеку подорож, надіючись, що Варвара скучатиме і після зустрічі на радощах погодиться виконати його волю.

Від'їжджаючи, Діоскор розпорядився, щоб в його саду побудували красиву баню з двома вікнами на південь, а рабиням наказав, щоби ті дозволяли донці виходити на прогулянку. Він надіявся, що зустрічаючись з подругами, які радо виходять заміж, донька його сама задумається про це.

Коли Діоскор поїхав в далеку країну, то Варвара, прогулюючись, познайомилась з християнками, які розповіли їй про Ісуса Христа. Вона дуже зраділа і намагалась дізнатись про Нього якнайбільше. Так Варвара почула про Божество Христа, про Його втілення, народження від Пречистої Діви, добровільні страждання і смерть, воскресіння і майбутню участь людства. Вислухавши це, свята діва загорілась бажанням охреститись.

На той час випадково в цю місцевість прибув пресвітер під виглядом купця. Довідавшись про нього, Варвара запросила його до себе, він просвітив її тайнами віри і охрестив. Варвара посвятила своє життя Богові, постійно проводила дні і ночі в молитві.

В цей час в саду будувалась баня, за розпорядженням батька перед від'їздом. Одного разу пішла Варвара подивитись на будову і побачивши два вікна, попросила зробити й третє мовляв, буде світліше в приміщені (насправді, захотіла вона, щоби ці три вікна були символом Пресвятої Тройці). Працівники спочатку не хотіли робити наперекір волі Діоскора, але пізніше Варвара їх вмовила, пообіцявши перед батьком взяти всю вину на себе.

Поблизу цієї бані було джерело, оточене мармуровою огорожею. Ось, одного разу, свята прогулювалась повз цього джерела і намалювала на огорожі знак хреста. Накреслене рукою чистої діви залишилось на огорожі, немовби викарбуване залізом. Поряд також залишився слід Варвари, з якого забило джерело, котре стало цілющим для всіх, хто з вірою приходив до нього.

Все це збереглося неушкодженим до часів святого Симеона Метафараста, котрий Іоанну Дамаскіну описав страждання святої Варвари і говорив наступне: "... навіть до цього дня існує те джерело, котре лікує хвороби христолюбивих людей, такщо якби хтось захотів прирівняти його до хвиль Йорданських, чи до Овечої купальні, чи до Силоамського джерела, то не погрішив би проти правди, оскільки і в тому джерелі діє сила Христова, котра чинить багато чудес".

Прогулюючись одного разу по кімнаті свого батька, свята Варвара побачила на почесному місці ідола і жахнулась від того, як сильно помиляються його служителі. Вона плюнула на ідола і сказала: „Нехай будуть подібні до вас всі, хто вам служить і просить допомоги у вас, бездушних...”- і сказавши це, повернулась до своєї кімнати в башті, щоб продовжити молитву.

Незабаром повернувся батько. Коли він після подорожі оглядав маєтності, то помітив, що в новозбудованій бані замість двох вікон, як він хотів, зробили три вікна. Він почав лаяти робітників, вони ж сказали, що це його дочка попросила зробити третє вікно.

Діоскор прикликав Варвару, щоб вияснити, для чого вона це попросила. Свята сказала, що краще три аніж два. „Ти, батьку, наказав зробити два вікна в ознаменування двох світил - сонця і місяця - щоби вони освічували баню. Я ж попросила зробити третє вікно, щоб зобразити Троїсте Світло. Оскільки існує три вікна неприступного, невимовного світла та світла, яке не заходить і не тьмяніє, яким просвітляється кожна людина, що приходить на світ.

Діоскор не розумів, про що говорить його донька, а тому відвів її в бік, до огорожі, на якій був намальований хрест, якого Діоскор ще не помітив, і запитав: „Як може світло з трьох вікон просвітляти всяку людину?”

Свята Варвара відповідала йому: „Послухай, батьку та зрозумій, про що я говорю. Три іпостасі в Трійці єдиного Бога, Котрий живе в світлі неприступному, просвітлюють і оживляють всяке творіння - Отець, Син і Дух Святий. Тому і попросила я влаштувати три вікна, щоб таким чином прославити Пресвяту Трійцю”.

Потім показала Варвара і зображення хреста на мармуровій огорожі і сказала: „Ось я зобразила знамення Сина Божого, Котрий прийшов спасти світ, втілився від Духа Святого і Пречистої Діви Марії, і добровільно постраждав на такому ж хресті, як зображений, адже він може відганяти бісівські сили”.

Вислухавши це і багато іншого про тайни християнської віри, жорстокосердий батько сильно розлютився. Він схопив меча і хотів відрубати дочці голову, але та почала втікати. Діоскор побіг навздогін, і вже мало не впіймав свою дитину, бо на її шляху була велика скеля. Свята Варвара звернулась зі щирою молитвою до Бога, бо тільки в Ньому бачила свій порятунок. І сталось чудо, скеля розступилась і Варвара змога заховатись (подібно до Фекли, яка втікаючи від безстидних людей, заховалась в такий спосіб).

Діоскор же за всяку ціну хотів знайти дочку і тому пішов вздовж гори. Він помітив двох пастухів, що пасли свою отару, а ті бачили святу, що побігла на гору і сховалась в печері. Підійшовши, Діоскор запитав, чи не бачили вони дівчини. Один сказав, що не бачив, а інший мовчки вказав місце схову. Другого пастуха в той же час спіткала кара Божа: він перетворився на кам'яного стовпа, а отара його на саранчу...

Знайшовши доньку свою в печері, батько вивів її і почав сильно бити. Він топтав ЇЇ ногами, тягнув по землі за волосся додому, де закрив в темній кімнаті, поставив на двері печать і морив голодом. Сам пішов до правителя того краю Мартіана і став розказувати, що дочка його відреклася від богів, стала вірити в „розіп'ятого" і просив допомоги, аби повернути доньку до батьківської віри, а також додав: "Я відрікаюсь від неї, бо вона зреклась моїх богів, якщо вона знову не навернеться і не поклониться їм разом зі мною, то вона не буде мені донькою, а я не буду її батьком. Ти ж, правителю, маючи владу, муч її, скільки є сил в твоїй владі".

Правитель, побачивши дивну красу і неземну вроду дівчини, став вмовляти її, щоб не цуралася древніх батьківських законів і не противилась батьківській волі, адже від батька отримає вона спадок. Розумна дівчина розкрила перед ним всі недоліки і мерзенність рукотворних божків, сповідувала і прославляла Ісуса Христа, говорячи, що відрікається всякої суєти мирської, шукаючи тільки небесних втіх.

Воєвода продовжував переконувати її, щоб не безчестила роду свого і не губила цвіту юності своєї. Нарешті, сказав він їй: „Будь же, сама милосердною до себе, прекрасна дівчино. Погодься принести разом з нами жертви богам, бо коли ти не вчиниш так, то я буду змушений піддати твоє прекрасне тіло катуванням”.

Свята ж діва відповідала йому: „Я постійно приношу хвалу і жертву моєму Богові і хочу стати жертвою Йому, тому що Він один є Богом істинним, Котрий сотворив небо і землю, і все, що в них; твої ж боги бездушні та нікчемні, вони нічого не створили, а самі створені руками людськими, як говорив пророк: "ідоли язичницькі - срібло і золото, діло рук людських... Господь є Творцем неба".

Вислухавши такі слова Варвари, розгнівався правитель і одразу наказав її оголити. І коли повстала вона голою перед поглядом усіх, хто безсоромно дивився на її незаймане тіло, то було це для неї гірше всяких мук. Після цього за наказом мучителя святу били воловими жилами впродовж кількох годин, так що вся земля навкруги була залита її кров'ю... Тоді стали гострими черепками і жорсткою волосяною тканиною розтирати її рани, щоб збільшити страждання.

Однак, ніщо не могло похитнути твердої віри Варвари, оскільки віра її була заснована на наріжному камені - Господі Ісусі Христі, заради Котрого їй було солодко терпіти найважчі муки. Далі воєвода наказав відвести діву до в'язниці, поки він не придумає інших катувань.

Важко зранена, ледь жива Варвара була кинута в темницю і там зі слізьми молилась любому своєму Жениху Христу, щоб Той не покинув ЇЇ у важкі години страждань, молилась до Нього словами співця псалмів Давида: "Не залиш мене, Господи Боже мій! Не відступи від мене, прийди на допомогу мені!"

І ось опівночі, під час її молитви засяяло в темниці яскраве світло. І жах та радість відчула свята у своєму серці, коли побачила Нетлінного Жениха, що наближався до неї... постав перед нею в славі Сам Цар слави, Господь і сказав: „Дерзай, наречена Моя, і не бійся нічого, Я з тобою; полегшуючи страждання твої, Я приготував тобі нагороду за них в небесній світлиці, щоби скоро ти насолодилась вічними благами у Царстві Моєму.

Слухаючи такі слова Христа Господа, серце Варвари, як ріка, розливалось любов'ю до Нього. Ісус зцілив всі її рани, так що не залишилось навіть сліду від них на всьому її тілі. І відчула себе свята Варвара в темниці як на небесах, загорілась ангельською любов'ю до Бога, славословила Його всім серцем і устами, і дякувала, що відвідав ЇЇ в стражданнях.

Жила в тій місцевості одна віруюча жінка на ім'я Юліанія, котра, після того, як Варвару схопили, постійно спостерігала за святою, була присутня при її стражданнях. Коли ж Христос зцілив мученицю від її ран, то Юліанія сама вирішила прийняти вінець мучеництва і почала до цього готуватись, вона молила Господа, щоб їй було послане терпіння в муках. І на наступний день, коли Варвару повели знову на суд і тортури, то Юліанія прослідувала за нею.

...Коли Варвара постала перед воєводою повністю здоровою, без жодного сліду від ран і сяяла ще більшою красотою, то всі оточуючі були вражені від побаченого. І сказав їй тоді воєвода: „Ти бачиш, як піклуються про тебе наші боги! Це вони тебе зцілили, будь же їм вдячною за це, поклонись і зверши жертвоприношення”.

Свята ж відповідала йому: „Як ти можеш говорити, правителю, що боги твої мене зцілили, коли вони самі сліпі, німі і бездиханні; вони не можуть ні сліпим дати прозріння, ні німим мову; не можуть зціляти хворих, воскрешати померлих, хіба могли вони мене зцілити? Як же я буду їм поклонятись? Мене зцілив Господь і Бог мій Ісус Христос, Котрий лікує всякі хвороби і повертає життя мертвим. Йому одному я поклоняюся і себе в жертву приношу; Йому, Кого ти не можеш бачити своїм осліпленим розумом, оскільки недостойний Його”.

Ці слова святої сильно розлютили правителя; він наказав повісити святу на дереві і стругати її тіло залізом, а ребра обпалювати запаленими свічками і бити молотом по голові. Але мужньо переносила Варвара всі ці муки, бо підкріпляла її Божа сила.

Поміж народом, що за всім цим спостерігав стояла вищезгадана Юліанія і гірко плакала, бачачи які жорстокі муки терпить молода дівчина. Вона не могла спокійно на це дивитися і, підвищив голос серед народу, стала докоряти правителю за звірячі знущання над провидицею, а також сама хулила язичницьких ідолів.

Коли ж її схопили і запитали, якої вона віри, то Юліанія назвала себе християнкою. Тоді правитель повелів піддати її таким же катуванням, як і святу Варвару, її повісили разом з Варварою і також стругали тіло залізом.

А свята Великомучениця Варвара, звівши очі свої до неба, возносила молитву Богові: „Боже, Ти бачиш серця людські і знаєш, що прагну я заповіді Твої виконувати, всю себе я віддала всесильній десниці Твоїй. Ти ж, Господи, не покинь мене і милостивим оком Твоїм зглянься на мене і на рабу Твою Юліанію, що разом зі мною страждає, обох нас підкріпи і зміцни для звершення нашого подвигу, бо хоч і бадьорий наш дух, та тіло немічне”. І на таку молитву святої Господь невидимо відзивався, подаючи допомогу мученицям в їх терпіннях.

Після того мучитель звелів обом дівчатам відрізати груди, і у ще більших стражданнях свята знову звернулась з молитвою до Лікаря і Цілителя: „Не відверни лиця Твого від нас, Христе, і Духа Твого Святого не віднімай від нас; воздай нам, Господи, радістю спасіння і Духом Владичним зміцни нас в любові Твоїй!...”.

Пізніше тиран розпорядився відвести святу Юліанію в темницю, а Варвару наказав водити по місту для ще більшого посоромлення. Свята діва Варвара, покриваючись стидом, як єдиною своєю одежею, звернулась до любого Жениха свого Христа Господа, благаючи Його: „Ти, що одягаєш небо хмарами і землю наповняєш, о Царю, зроби невидимою мою наготу і прикрий тіло моє перед очима нечестивими, щоб до кінця не посміялись вони над рабою Твоєю”.

І тоді Господь Бог, котрий з усіма своїми ангелами споглядав з висоти на подвиг мучениці, послав Свого Ангела, щоби той покрив її наготу одежею, що сяяла світлом. І не могли тоді більше нечестивці бачити її, і була повернена мучениця мучителеві. Після неї і святу Юліанію водили по місту голою. Нарешті, мучитель, побачивши, що ніщо не може заставити святих поклонитися ідолам, засудив їх обох на усічення мечем.

Батько ж святої Варвари, жорстокосердий Діоскор, дійшов до такої бісівської жорстокості, що не тільки не шкодував своєї доньки, а й сам захотів бути її катом. Тримаючи в одній руці меча, а іншою схопивши святу Варвару, він поволік свою дитину на місце покарання, що знаходилось на одній з гір поза містом. Другий воїн повів туди Юліанію.

І коли вони йшли, то свята Варвара молилася до Бога: „Безначальний Господи, що простягнув небо як покров над землею, і землю на водах заснував. Ти освічуєш сонячним світлом і добрих і злих, проливаєш дощ на праведних і грішних, почуй мене, що молюся до Тебе, почуй, о Царю, і даруй благодать Твою всякій людині, котра згадуватиме мене і мої страждання. Нехай не наблизиться до неї ніяка хвороба несподівана! Ти ж знаєш, Господи, що ми плоть і кров, і творіння пречистих рук Твоїх...”

І ось, коли молилась вона, то почувся голос з небес, який кликав Варвару і Юліанію в небесні оселі і обіцяв виконати це прохання...

І йшли на смерть обидві мучениці, Варвара і Юліанія з радістю великою, бажаючи швидше звільнитись від тіла і вознестись до Господа. Прийшовши до призначеного міста, агниця Варвара схилила голову свою під меч і була усічена рукою немилосердного батька, так що і в цьому випадку збулося Писання: "І батько віддасть на смерть дитя своє".

А святу Юліанію умертвив мечем інший воїн, так що і вона до кінця звершила свій подвиг, і душі їх прийняв Господь в небесні Свої оселі.

На Діоскора ж і правителя Мартіана прийшла раптово Божа кара. Блискавка вразила одного в той час, як той спускався з гори, а іншого - коли сидів в домі своєму, і спалила їх настільки, що навіть праху не залишилось...

В тому місті жив один благочестивий чоловік на ім'я Галентіан, котрий, взявши тіла святих мучениць, поховав їх з усіма почестями, і побудував над ними церкву, в якій стало відбуватись багато чудес і зцілень за молитвами святих, благодаттю Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного в Трійці Бога, Йому ж слава на віки віків. Амінь.

Святі Варвара і Юстинія постраждали біля 306 року. В IV чи в VI столітті (достеменно невідомо) мощі святої великомучениці Варвари були перенесені в Константинополь, де на її честь побудовано храм імператором Левом Мудрим (886-912).

У 1108 році дочка Візантійського імператора Олексія Комніна Варвара обвінчалася з великим Київським князем Святополком Ізяславичем, якого нарекли у святому хрещенні Михайлом, правнуком святого Володимира Великого.

Юній принцесі Варварі довелося залишити рідний Царгород Константинополь і відправитися в далеку Київську Русь, яка лише століття як прийняла християнство. Щоб укріпити віру русичів, з якими братався народ православний Візантії, Варвара вмовила свого батька патріарха Олексія дарувати їй цілющі мощі своєї покровительки святої великомучениці Варвари.

Київський князь Святослав-Михайло Ізяславич в 1108-1113 роках збудував в Києві кам'яну церкву в ім'я святого Архистратига Михаїла, свого покровителя, і з честю поклав у ній святі мощі великомучениці Варвари.
 
Під час навали на Київ війська Андрія Боголюбського 12 березня 1169 року, численними набігами князів на Київ, а потім татарського хана Батия у 1240 році, мощі святої великомучениці були заховані церковнослужителями в таємному місці під кам'яними сходами.

Лише через багато років чесні мощі великомучениці Варвари, по благоволінню Божому, були знайдені, вийняті зі сховища і відкрито покладені з честю в тому ж храмі.
 
Здавна по всій Україні-Русі шанувалась свята великомучениця Варвари і багато було збудовано храмів на її честь. Свято Варвари в народі набуло свого особливого значення.

З встановленням комуністичного режиму, почалось поступове нищення християнських храмі. Приблизно з 1919 р. починається плановий наступ на Церкву та все, що з нею пов’язане. Не зміг вистояти й древній Михайлівський собор. В 1922 році Михайлівський монастир було ліквідовано. У 1934–1936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіниця та частина інших споруд монастиря були знесені.

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет згадує, що спочатку мощі святої Варвари були перенесені в Києво-Печерську Лавру. Там вони перебували до німецької окупації (1941-1942). З часом мощі були знову перенесені у Михайлівський Золотоверхий монастир, де для них у відділені Варваринських келій (сучасний навчальний корпус Київської православної богословської академії, східна сторона) була влаштована домова церква. Богослужіння у цьому храмі під час окупації перед животворчими мощами здійснював архієпископ Пантелеймон (Рудик).

У 1943 році Київ був звільнений від німецького окупанта, а в 1944 екзархом став митрополит Іоан (Соколов), який жив у Варваринському корпусі Михайлівського монастиря, де постійно відправляв богослужіння перед мощами святої великомучениці Варвари. При ньому святі мощі були перенесені, приблизно в 1944-1945 рр., в Андріївську церкву та покладені праворуч перед іконостасом.

Коли влада закривала Андріївську церкву, то віруючі усіма силами намагались не допустити цього. Вони зайшли у середину храму і закрились всередині. І навіть провели цілу ніч в ньому. Тоді влада пішла на поступки і дозволила перенести мощі святої великомучениці Варвари у Володимирський собор. Сталось це в січні 1961 року. Святі мощі були перенесені вночі, без будь-яких урочистостей. Це робилось для того, щоб люди не збирались у великій кількості, для перенесення мощів святої великомучениці.

Спочатку мощі були поставлені у Володимирському соборі перед іконою «Несподівана радість», праворуч від іконостасу. А вже після 1966-го року, коли єпископ Філарет став екзархом України, вони були поставлені на теперішнє місце на рівні із мощами святого великомученика Макарія митрополита Київського.

17 грудня Святої Великомучениці Варвари


В наш час мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі м. Києва і доступні прочанам для поклоніння. В день її пам'яті - 17.ХІІ. в храмі відбуваються особливо урочисті молебні на честь великомучениці. Кияни та гості столиці України в цей день з благоговінням прикладаються до мощів Святої й просять її заступництва.

17 грудня Святої Великомучениці Варвари


За народним віруванням, святій великомучениці Варварі дана від Бога особлива благодать - рятувати від несподіваної і марної смерті, від мору, і інших раптових лих. Таке вірування грунтується частково на оповіді про її страждання та молитвах, з якими вона благала Бога рятувати від раптової хвороби і трагічної смерті кожного чоловіка, хто буде молитовно згадувати її та її страждання, а частково на чудесних зціленнях у Свято-Михайлівському монастирі під час епідемій. 

Свята мучениця Варвара віддала свій дух Господу, а натомість отримала від Нього великий дар – вона стала покровителькою тих, хто хотів отримати мирну християнську кончину.
 
Великою втіхою стала свята великомучениця Варвара для жінок, які проводжали на війну чоловіків, синів, братів. За традицією близькій людині у дорогу давали хрест, або обручку освячену на мощах святої Варвари і її молитовним заступництвом рідні поверталися додому живими.

17 грудня Святої Великомучениці Варвари


17 грудня Святої Великомучениці Варвари

У римо-католицьких церквах св. Варварі приписується, окрім дару рятувати від раптової та насильницької смерті, ще дар рятувати від бурі на морі і від вогню на суші, вона вважається католиками також покровителькою артилерії, гірників.

Молитовниця за православних воїнів, свідок далекої історії християнської церкви – свята Варвара, подає всім нам приклад істинної любові до Бога, якої так не хватає в наш час.

Джерело


Варвари ночі урвали


Як ви вже завважили, на останній місяць року припадає найбільше свят. З цього приводу кажуть: «У грудні що не день, то празник». Особливо звісно їх багато од Варвари, що припадає на 17 грудня. Це — Сави (18), Миколи (19), Амвросія (20), Ганни (22) та ін. Кожне святце має свою індивідуальну специфіку і обрядову неповторність.

Переглядаючи численні рукописні відповіді, що їх надіслали в 20-х роках кореспонденти з усіх регіонів України на анкету про народні свята, приходиш до висновку, що образ Варвари Великомучениці сприймався по-різному. Одні вважали, що Варвара була іудейкою, але згодом вихрестилася. Коли ж про це довідався батько, то виніс їй смертний вирок. Інші стверджували, що вона магометанка, але зголосилася прийняти християнське віросповідання, тому батько примусив її товкти босоніж подрібнене скло. Одним словом, це була великомучениця за християнську віру.

Досить цікаву легенду записав на Вінниччині О. Воропай. В ній мовиться, що Варвара була такою мудрою на вишивання, що оздобила навіть ризи самому Ісусові Христові. Тому в цей день жінки й дівчата займалися лише рукодільництвом.

17 грудня Святої Великомучениці Варвари


Беручись за вишивання, вони хрестилися й казали:
— Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила.

Оскільки для українського жіноцтва вишивання було національною особливістю, вони вважали великомученицю Варвару своєю покровителькою. Адже відомо, що українських дівчат вчили цього ремесла ще з дитинства. Як тільки юнка підростала, ненька та бабуся намагалися передати їй свій досвід.

Вчили вишивати хрестиком, занизуванням, заполоччю тощо. Кожен регіон мав свій стиль, свою технологію і сюжетність, які не повторювали одне одного і зберігали одвічні традиції і специфіку.

Юнка, котра «дозріла на видання», мусила сама наготувати посаг — вишити вдосталь рушників, щоб обдарувати ними сватів, почесних гостей на весіллі, вимережити сорочки своєму судженому та його батькам. По тому, якими вони були, оцінювали вдатливість і хазяйновитість майбутньої дружини.

Старші люди добре пам'ятають давній сільський звичай: мати, в якої дочка готувалася до видання (традиційно в Україні шлюбний період був досить раннім — 15 —16 років), намагалася привселюдно фальбувати приданим — напередодні свят вивішувала («провітрювала») на подвір'ї увесь рукомесний набуток, щоб у такий спосіб привернути увагу до відданиці: мовляв, дивіться, яка в мене вдатлива дочка.

Зрештою, ми знаємо, як вміли пишатись своїми виробами жінки; при першій зустрічі було за обов'язок показати одна одній вишиті речі.

Перебуваючи в Канаді, я помітив таку деталь: в українських родинах найпершим було запропонувати гостеві вироби національного рукомесництва, яким, до речі, займаються і дотепер майже всі жінки. Працює чимало гуртків з вишивки — виготовлення скатертин, блуз, рушників тощо. Отой правічний дух до рукодільництва міцно закоренився в діаспорі, хоч у нас, на жаль, він майже втрачений — рідко хто з молоді шанує традиційне мистецтво...

Отже, в давнину на Варвари можна було тільки вишивати і нитки сукати. Про невдатливих казали: «Було не савити і не варварити, а сісти і на три веретена напарити; ...на сорочку сурганити; ...не євдошити — на куделю ковдошити».

Оскільки Варвари вважалося жіночим святом, то його відзначали представниці «слабкої статі». Найпишніше це проходило в дівочих гуртах. Юнки готували вареники з маком і запрошували хлопців на вечерю. Кожен парубок мав принести наливку чи медівку.

Сівши за стіл, парубки не поспішали їсти обрядову страву. Справа в тім, що за традицією юнки готували так звані «ліві» вареники, начиняючи їх клоччям або вовною. На Поліссі замість маку підсипали борошно. Такі вареники звалися пирхунами — бо мука з них пирхала, розліталась навсібіч. Це завжди викликало загальний сміх, а невдаху охрещували пирхуном.

Народна творчість зафіксувала чимало прикмет, прислів'їв та приказок, в яких відбита вся обрядова структура, характерна для свята. Згадаймо найбільш похідні.

Яка погода на Варвари, така і на Різдво.
Який день на Варвари, такий і на Сави.
Дерева в інеї — урожай на фрукту.
Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.
Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливим.
Якщо проти цього дня нічне небо в зорях — чекай холодів, а сліпе й тьмяне — на тепло.
Варвара заварить, Сава закалить, а Микола закує.
Від Варвари до Нового року стільки дня доточиться, як півень з порога скочить.
Якщо на Варвари гострі морози, то на зиму готуй вози, а як розтане, то кажи оглянути сани.
Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото.


На Варвари, а також Сави та Миколи у давнину варили кутю та узвар, «щоб хліб родив і садовина рясніла». Як ви здогадуєтесь, цей атрибут уже нагадує різдвяні свята. І це не випадково, оскільки від Варвар день уже повертає на весну, про що мовить прислів'я: «Варвари ночі урвали і дня доточили на макове зерно». Чи не від того й готували колись дівчата вареники з маком?

В. Скуратівський „Дідух”.



Хто заспить на Варвару


Сімнадцятого грудня за православним календарем день святої Варвари. Його святкують жінки та дівчата, а обрядодії цього дня веселі й цікаві для молоді.

Щоразу на Варвару студентки нашого філологічного факультету запрошували однокурсників на вареники. Збирались ми прямо на кухні гуртожитку із жартами та сміхом і смакували ними. Вареники були з сиром, картоплею, капустою.

17 грудня Святої Великомучениці Варвари


Але поміж них були кілька вареників, заправлених борошном. Їх називають пирхунами, і того з хлопців, кому випаде з’їсти цей вареник, незлобливо називали пирхуном. Прізвисько, звичайно, швидко забувається. Якось втрапив такий вареник і мені, але я з’їв його обережно і не закашлявся, бо ж не хотілось, щоб дражнили пирхуном.

Мені більш приємна інша обрядодія на Варвару. Цього дня дівчата, які мріяли вийти заміж, таємно ламають у чужому садку гілочки вишні і ставлять у воду. Якщо галузка оживала й зацвітала через три тижні, тобто на Різдво Христове, то це означало, що дівчина незабаром одружиться. Ми, хлопці, теж ставили гілочку в глечик з водою і чекали, поки вишенька вкриється білим цвітом.

Уявляєте: надворі мороз, шибки у вікнах помережені візерунками, а в хаті тепло, сім’я за вечерею, а на столі розквітле деревце вишні. Як нагадування про майбутню весну, яка хоч і далеко, але обов’язково прийде. Бо ж про саму Варвару кажуть, що вона кусок ночі увірвала, а дня приточила на макове зерня. День ще й не більшає, це станеться двадцять п’ятого грудня, на Спиридона, але саме про Варвару кажуть, що вона вкорочує довгу зимову ніч.

Варто запам’ятати хоча б деякі прикмети, що стосуються сьогоднішнього ранку. Погляньте у вікно: якщо на деревах іній, буде врожай на фрукти.

А ще такі прикмети: горобці збираються зграйками на деревах і голосно цвірінчать – на теплу зиму.

Якщо небо цієї ночі в зорях – чекайте холодної зими, якщо воно тьмяне – на тепло. Нарешті, старайтесь не заспати сьогодні, бо хто заспить на Варвару, буде сонливим увесь рік.

Олександр Токар


специально для dna.com.ua