День Ганни

22 грудня - Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці22 грудня Православна Церква святкує незвичайну подію, а саме - зачаття праведною Ганною Пресвятої Богородиці.

Господь, який Втілився для спасіння роду людського, поступово підготовлював для Себе на землі Пречисту Матір свою - у вибраному потомстві Авраама, в царстві іудейському, в царському племені Давида, в покірливому і праведному сімействі, у над покірливій і цілком відданій Богу Діві. Праведні її батьки Іоаким і Ганна своїм благочестям перевершували своїх сучасників.

Пречиста Діва Марія по своєму батькові походила з царського роду Давида, а по матері з роду Аарона, первосвящеників.

Але Бог бажав випробувати і ще більше прославити праведників, а тому попустив їм безплідність. Таким чином Господь бажав, щоб вони через свою безплідність зробилися тим більше гідними знаряддями благодаті Божої, що діє в немочі людській. Праведні Іоаким і Ганна прожили в шлюбі 50 років, дожили до старості і не мали дітей.

Вважаючи своє безпліддя безславністю для себе і терплячи за це сором від ближніх, праведники Іоаким і Ганна не втрачали проте надії на всемогутнього Бога. Вони постили і в полум'яних молитвах і обітницях просили Бога звільнити їх від безпліддя.

Як колись Сарі, в глибокій її старості, дав Бог сина Ісаака, так Бог почув старанні молитви і обітниці покірливих і вірних Йому праведників, і сповістив їм через Ангела, що від них народиться благодатна Діва.

Оповідь про Зачаття пре благословенної Діви Марії зберігається в християнській Церкві від самого її початку. На підставі найдавніших церковних переказів про зачаття Пресвятої Діви Марії, в IV столітті писав блаженний Ієронім:

«Діва Марія, що походила від царського роду, з дому Давидового, народилася в місті Назареті, вихована в Єрусалимі, в храмі Божому. Батько її називається Іоаким, а мати - Ганна. По батьковій лінії вона походила з Галілеї, міста Назарета, по матері з Вифлеєма.

Життя Іоакима і Ганни було строге і праведне перед Богом, чесне перед людьми. Все своє майно вони ділили на три частини: одну жертвували храму Божому і його служителям, іншу на користь паломників і бідних, а третину залишали для своїх рідних і себе.

У святій любові до Бога і в милосерді до ближніх вони багато років провели цнотливо, не маючи дітей. Втім, вони дали обітницю Богу присвятити дитя своє на служіння Йому, якщо Господь їм дасть його.

Вони мали звичай ходити на великі свята до Єрусалиму в храм Божий. Наближався день оновлення храму. Іоаким разом з деякими своїми сусідами пішов до Єрусалиму. Тоді первосвящеником був Іссахар.

Побачивши між іншими своїми співвітчизниками Іоакима з жертвою, Іссахар виявив до нього і його жертовного приношення зневагу, запитавши Іоакима: чому він, бездітний, стає разом з батьками. Первосвященик нагадав Іоакиму, що за іудейською вірою дари того, кого Бог засудив бути бездітним, не можуть бути бажані Йому.

Засмучений таким викриттям Іоаким віддалився в пустелю до пастухів своїх стад і не хотів повертатися в будинок свій. Він не хотів зустрічатися з сусідами, які були з ним в храмі і чули сказаний йому докір. У пустелі праведник плакав про свою безплідність і ганьбу, розчиняючи свою скорботу молитвою, постом і надією.

Однак у той самий час, коли він був у пастухів, Ганні, що розділяла скорботу чоловіка про безплідність і безчестя сльозами і молитвою, з'явився Ангел Господній (Гавриїл) і сповістив, що у них народиться донька Марія і буде благословенна більше усіх жінок. Ангел звелів їй йти до Єрусалиму. Він також сказав Ганні, що коли вона дійде до золотих воріт в Єрусалимі, то зустріне чоловіка свого, про здоров'я якого вона турбується.

Ангел Господній з'явився також і Іоакиму і сказав: «Господь бачить смирення твоє і чує ганьбу безплідності. Бог позбавив тебе можливості мати дітей, щоб народжене було визнане за особливий дар Божий. Ганна, дружина твоя, народить тобі доньку, і даси їй ім'я Маріам. Вона, по обітниці вашій, від дитинства свого буде присвячена Господові».

Ангел повелів і Іоакиму йти до Єрусалиму, сповістивши, що коли він дійде до золотої брами в Єрусалимі, то зустріне Ганну, дружину свою.

22 грудня - Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці


Праведне подружжя прийшло до Єрусалиму і досягнувши місця, вказаного Ангелом, зустрілося один з одним. Переповнені радістю явлення їм Ангела та обнадієні обіцянкою їм немовляти, вони принесли подяку Господу. Повернувшись в свій дім, вони стали чекали виконання Божественної обіцянки.

Радість праведників в храмі Єрусалимському і жива їх подяка Богу, Який звільнив їх - праведників від безпліддя, а також від ганьби між ближніми, було початком святкування зачаття. Адже в зачатому плоді - Діві Марії, не тільки її праведні батьки, але і весь світ мав вірну запоруку спасіння. Адже зачаття її було здійснено по особливому благодатному промислу Божому.

До трирічного віку Пресвята Марія жила в будинку своїх батьків, а потім урочисто була приведена святими Іоакимом та Ганною до Господнього храму, де виховувалася до повноліття.

Незабаром після введення в храм Пресвятої Богородиці вісімдесятирічний старець Іоаким помер. Свята Ганна пережила його на два роки і померла у віці сімдесяти дев'яти років.

Церква називає Іоакима і Ганну Богоотцями, бо вони були предками Ісуса Христа по плоті.

Більшість ікон, присвячених зачаття святої Анни, зображують Пресвяту Діву, що топче ногами змія. Унизу ікони, по боках її, святі Іоаким і Анна зображаються зазвичай з піднятими вгору і молитовно складеними руками, а очі їх також спрямовані вгору і споглядають Божу Матір, Яка ніби парить у повітрі з розпростертими долонями; під Її стопами зображена куля, оповита змієм, позначає диявола, який в особі занепалих прабатьків прагне підкорити своїй владі весь Всесвіт.

Існують також ікони, на яких свята Анна тримає на лівій руці Пресвяту Діву в дитячому віці. На обличчі святої Анни зображено особливе благоговіння.

Однак, попри все, початок церковного святкування Зачаття Богородиці з точністю визначити важко, в силу недостатності письмових пам'ятників. Втім можна вважати, що це святкування почалося ще із древніх часів, так як всі обставини життя Богоматері для древніх християн були важливі і священні.

Джерело


Яка Ганка до ніченьки, така зима до весноньки


День зачаття святої Ганни, що припадає на 22 грудня, не позначений якимись особливими обрядодійствами. Хіба що вагітні жінки надто остерігалися працювати, а на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, намагалися не прясти.

Проте в давнину це була, очевидно, досить значуща подія, оскільки в народі цей день досі називають «родинами сонця». Це пов'язано з тим, що на Ганнине зачаття припадає зимове сонцестояння, після чого сонце «повертає на літо, а зима на мороз». Відтак казали: «Прийшли Ганки — сідай в санки».

22 грудня - Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці


Традиційно в цей день юнки збиралися на свої дівочі громади, щоб остаточно обговорити, як святкуватимуть різдвяні празники, які вже не за горами. У попередньому матеріалі я вже розповідав про парубоцькі громади. Варто, очевидно, хоч побіжно зупинитися і на дівочих. Вони також мали свої традиційні форми. Так само як і хлопці дівчата вибирали з-поміж себе старшу юнку, котру називали «отаманшею». У її обов'язки входило організовувати дівочі зібрання і керувати їхніми громадськими справами.

На відміну од юначого посвячення в парубоцтво, дівчача громада не влаштовувала іспитів тим, хто зголошувався одвідувати вечорниці чи досвітки. Але було одне неписане правило: на колективні гулі могли приходити тільки ті, хто вже навчився вишивати, прясти чи шити, оскільки на вечорницях та досвітках без діла не сиділи, оскільки не була не тільки форма дозвілля, а й колективна праця — своєрідні оглядини дівочої вправності. Тому матері, перш ніж дозволити йти на досвітки, навчали дочок рукодільництва. Це було святим законом у кожній родині.

Варто, очевидно, нагадати, що українські вечорниці та досвітки мали ще одну особливість: молодь залишалася ночувати в тій оселі, яку наймала. В хату вносили кулі чи сіно, розстеляли їх на долівці, покривали веретами та рябчунами. Кожен юнак лягав спочивати з дівчиною, з якою мав намір одружитися.

Я розумію, сучасний погляд на традицію такого дозвілля сприйматиметься по-різному. Але не варто робити скороспілі висновки. Високий рівень тодішньої моралі не дозволяв будь-яких довільностей. Дівчина до шлюбу не мала права мати близьких, себто інтимних стосунків з юнаком. До речі, про це добре пам'ятали і хлопці. Якщо юнка втрачала недоторканість, це вважалося найбільшою ганьбою, яка переходила не тільки на неї, але й на батьків та близьких родичів...

Своєрідним регулятором дівочої цноти був у давнину так званий обряд «комори». Перша шлюбна ніч весільного церемоніалу мала підтвердити перед свахами молодого дівочу цнотливість. Якщо її не виявлялося, то на батьків привселюдно вішали хомута або обмащували двері та ворота дьогтем. Можна тільки здогадуватись, якою ганьбою при цьому покривавсь увесь рід молодої, котра порушила традицію — втратила до шлюбу дівочість. І навпаки, чесній дівчині виявлялась висока шана: під супровід величальних пісень, батьків і всю її родину частували наливкою, виготовленою з ягід калини як символу дівочої честі.

Ми можемо заперечувати чи погоджуватись з цим досить суворим, ял. на сучасний погляд, звичаєм, але замовчувати його не маємо права: впродовж кількох століть на всьому терені України до обряду «комори» ставились з розумінням і незаперечно дотримувались його. У такий спосіб регулювались дошлюбні взаємини молоді, зокрема й вечорницькі та досвіткові обряди.

В обов'язки дівочої громади входило допомагати старим і немічним односельцям, доглядати і впорядковувати одинокі могили на цвинтарі чи в полі (а таких було безліч, зокрема козацькі та чумацькі), організовувати дійства «на вигоні» — веснянки та гаївки, купальське топлення Марени та пускання по воді вінків, «водіння Куста чи Тополі», громадські та релігійні ходи-шестя, наймати й доглядати за вечорницькою хатою, квітчати церкву напередодні великих свят, організовувати колядницькі щедрування, брати участь у ворожіннях на весільному церемоніалі, зокрема «відлученні» зарученої дівчини од дівочої громади. Це було спеціальне, досить урочисте дійство — прощання з громадою і дівуванням.

Про це мовиться в одній весільній пісні.

...Ідуть дружечки у три рядочки,
Ярина попереду.
Усі дружечки по лавах сіли,
Ярина на посаді.
Усі дружечки заспівали,
Ярина заплакала.
— Ой чого плачеш, чого жалуєш,
Молодая Ярино?
Ой чи жаль тобі татонька свого,
Чи подвір'ячка його?
— Ой не жаль мені татонька свого,
Ні подвір'ячка його,
Тільки жаль мені русої коси —
Дівоцької краси.


Таким чином, дівочі громади, що збиралися на Ганни, вирішували чимало важливих справ. За роботою не забували і про пісні. Найпопулярнішою була та, в якій Роман, накопавши зілля, запропонував розгадати його цілющість:

Поніс його до ради —
До чоловічої громади:
А чоловіки його не знали,
Та у рученьки не брали.
Поніс його до ради —
До жіночої громади... ...
Та доніс його до ради —
До дівочої громади.
А дівоньки його пізнали,
Та й у рученьки забрали: —
Та се зілля барвінець,
Буде дівонькам на вінець.


З Ганниного дня починали готуватися до свят і жінки: мастили й прибирали оселі, посилено годували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.

В цей день спостерігали і за погодою.

Сонце ясне, променисте — Новоріччя буде морозяним; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне іній — під Новий рік буде хмарно з відлигою.
Тихий і безвітряний день — на врожай садовини.
Коли йде дощ — вся весна буде дощовою.
Якщо в цей день виють вовки над слободою — то на падіж худоби.


Отже, Ганнині «родини сонця» прогнозували різдвяно-водохрещенську погоду. З цього приводу побутують і прислів'я:
«Яка Ганка до полудня, така зима до кінця грудня»,
«Варвара заварить, Микола загвоздить, а на Ганки — сідай у санки» чи
«Яка Ганка до ніченьки, така зима до весноньки».


В. Скуратівський „Дідух”.



На Ганни Сонечко народжується!


Двадцять другого грудня мати будила нас словами: "Вставайте, хлопчики, вже сонечко народжується”. Біжимо до школи, а з-за ріки виринає сонце – велике, червоне, умите. З коминів хат піднімаються дими. У дядька Юхима Бандури дим густий, чорний, аж масний, бо топить вугіллячком, а у Марії Ярошенчихи – дим легкий, світлий, бо кладе вдова Марія у піч солому, або топить ще очеретом чи рогозом. Хтось із хлопців тягне за собою санчата.

22 грудня - Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці


З двору Ярошенків вибігає наша ровесниця, єдина в класі дівчина по імені Галя. Ми гуртом вітаємо її зі святом Ганни. "Прийшли Ганки – сідай у санки”, – гукають хлопці, і Галя падає в санчата, ми складаємо їй на руки свої торбинки з книжками та зошитами і гайда до школи. Над юрбою клубочиться пара. Холодно надворі.

З Ганниного дня наші матері починали готуватись до Різдва. У кого хата не мокріла взимку, господарка білила її, а в тих оселях, де по кутках іскрив іній, мазали тільки печі та лежанки. Багатші люди відгодовували кабанців, щоб до Святвечора мати свіжину. Помічали: яка Ганя до полудня – така й зима до кінця грудня, яка Ганна до ніченьки, така й зима до весноньки.

І все ж більшість людей помічають інше. Не в природі – в собі. З цього дня в душі з’являється настрій: раз починає більшати день хоч на гороб’ячий дзьобик, отже пішло до тепла.

Хай ще будуть такі морози, що замерзлі горобці, як грудки, падатимуть з дерев, ще не одна завірюха витиме під вікнами, гукатиме когось у коминах, та все частіше плачуть вікна в хаті – на відлигу, снігур прилітає під вікно – на відлигу, на потепління, кіт посеред хати розлігся догоричерева – теж на відлигу, конюх Федір Ткачук виганяє лошаків на водопій, а вони лягають на сніг і перевертаються через спину – знову ж таки на відлигу.

Ген за лісом засиніло повітря – то вже весна махає нам теплою хусточкою.

Олександр Токар


специально для dna.com.ua