Ігнатія

2 січня Святого Ігнатія Богоносця2 січня Свята Церква східного обряду віддає честь пам'яті священному мученику Ігнатію Богоносцю.

Святий мученик Ігнатій Богоносець був родом із Сирії. Коли він був ще малою дитиною його батьки разом з ним знаходились серед людей, до яких з повчаннями звертався Ісус Христос. Поглянув на них Господь і покликав від них до Себе дитину Ігнатія. Поставивши ж його посередині, й обнявши його, і на руки взявши, сказав: "По правді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, - не ввійдете в Царство Небесне!” (Матвій 18.3)

Ігнатій був наречений Богоносцем тому, що носив його на руках Бог. Але ще й тому, що Ігнатій носив Бога в своєму серці і в своїх устах.

З великою вірогідністю можна припустити, що в молоді роки св. Ігнатій був знайомий зі святими апостолами Петром і Павлом, які проповідували в Антіохії. Тобто він являвся прямим послідовником цих Апостолів і продовжувачем їх справи.

Євсевій Кесарійський (кн.. 3, 36) сповіщає, що святий Ігнатій був другим після апостола Петра єпископом Антіохійським. Блаженний Єроним в "Хроніці” зачисляє святого Ігнатія до слухачів і учнів святого Іоанна Богослова.

Після цього радою всіх апостолів святих був Ігнатій поставлений єпископом Антіохії, звідки пішло його християнське ім'я. І, прийнявши церковне правління, великими трудами і потами сіяв проповідь благочестя, виявляючи у всьому ревність апостольську.

Історик Сократ розповідає про нього, що на Ігнатія зійшло божественне одкровення, в якому він бачив ангельські хори, які оспівували Святу Трійцю в антифонах, і тому він увів в Антіохійській церкві подібний спів, звідки той поширився в інших церквах.

Як добрий пастир, впродовж 40 літ Ігнатій Богоносець підтримував дух свого стада в час переслідування християн, яке велось під час правління римського імператора Траяна.

У 106 році імператор Траян (98 - 117) з нагоди перемоги над скіфами, наказав повсюдно приносити жертви язичницьким богам, а християн, що відмовляються поклонитися ідолам, вбивати.

Під час походу проти вірмен і парфян в 107 році імператор проходив через Антіохію. Тут йому донесли, що єпископ Ігнатій відкрито сповідує Христа, учить зневажати багатство, вести добродійне життя, зберігати незайманість. Не чекаючи виклику, святитель Ігнатій добровільно з'явився до імператора, аби відвернути гоніння на антіохійських християн.

Наполегливі прохання імператора Траяна принести жертву язичницьким ідолам були рішуче знехтувані святим Ігнатієм. Тоді імператор вирішив віддати його на поживу звірам в Римі, бо довга дорога змучить його, важчу кару прийме і серед римлян, де його ніхто не знає, як один зі злодіїв загине, ні найменшої по ньому не зостанеться пам'яті. Приємна була ця кара цареві, і виніс він смертний вирок святому Ігнатію, щоб у Римі під час свята на арені, перед зібранням всього народу, звірам відданий був.

Святитель Ігнатій прийняв винесений вирок і проголосив хвалу Богові. Його готовність до мученицького подвигу засвідчена очевидцями, що супроводжували святого Ігнатія з Антіохії до Риму.

На шляху до Риму корабель, що відплив з Селевкії, зупинився в Смирні, де святий Ігнатій зустрівся зі своїм другом єпископом Полікарпом Смирнським. З інших міст і сіл до святого Ігнатія стікалися священнослужителі та віруючі. Святитель Ігнатій перестерігав всіх не боятися смерті і не сумувати про нього. У своєму посланні до римських християн від 24 серпня 107 року він просив їх сприяти йому молитвами, просити Бога укріпити його в майбутньому мученицькому подвигу за Христа:

"Його шукаю, за нас померлого, Його бажаю, за нас воскреслого ... Моя любов розіп'ялась, і немає в мені вогню, люблячого матеріальне, але вода жива і говорить в мені, зсередини волає мені:" Іди до Отця"".

Зі Смирни святий Ігнатій прибув до Троади. Тут його застала радісна звістка про припинення гонінь на християн в Антіохії. З Троади святий Ігнатій відплив до Неаполя (до Македонії) і потім у Филипи.

По дорозі до Риму святий Ігнатій відвідував храми, виголошував повчання і настанови. Тоді ж він написав ще шість послань: до ефесян, магнезійців, траллійців, філадельфійців, до єпископа Смирнського Полікарпа. Всі ці послання збереглися і дійшли до наших днів.

Римські християни зустріли святого Ігнатія з великою радістю і глибокою скорботою. Деякі з них сподівалися умовити народ відмовитися від кривавого видовища, але святитель Ігнатій благав не робити цього. Схиливши коліна, він молився разом з усіма віруючими про Церкву, про любов між братами, і про припинення гонінь на християн.

У день язичницького свята 20 грудня (за новим стилем 2 січня) святого Ігнатія вивели на арену цирку, і він звернувся до народу: "Римські мужі, ви знаєте, що я засуджений на смерть не заради злодіяння, але заради Єдиного мого Бога, любов'ю до Якого я охоплений і до Якого прагну. Я Його пшениця і буду змелена зубами звірів, щоб бути Йому чистим хлібом ".

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


Відразу ж після цього були випущені леви. Переказ оповідає, що, йдучи на страту, святий Ігнатій невпинно повторював Ім'я Ісуса Христа. Коли його запитали, чому він це робить, святий Ігнатій відповів, що носить це Ім'я в своєму серці, "а Хто зображений у моєму серці. Того я вустами сповідую".

Коли святий був розтерзаний, виявилося, що серце його незаймане. Розрізавши серце, язичники побачили на внутрішніх сторонах його золотий напис: "Ісус Христос".

У ніч після страти святитель Ігнатій з'явився багатьом віруючим уві сні, щоб їх утішити, а деякі бачили його, як він молиться.

Почувши про велику мужність святителя, імператор Траян пошкодував за ним і припинив гоніння на християн. Мощі святого Ігнатія перенесені в Антіохію, а згодом зі славою повернені і покладені 1 лютого в церкви в ім'я священномученика Климента, папи Римського (91 - 100).

Джерело


Гнат покваплює дівчат


Щойно відсвяткували Новий рік, а вже на підході одне з найбільших календарних свят — Різдво.

Передсвяткових турбот у селян значно більшало: жінки прибирали і мастили у хаті, прали білизну, чоловіки заготовляли дрова, лагодили гужовий транспорт: як-не-як, а на різдвяні свята годилося їхати в гості якщо не на нових, то на добре полагоджених старих санях, але у свіжому обшитті. Коротка зимова днина швидко стікала, і передсвяткові турботи доводилося переносити в оселі.

Не стояла осторонь і молодь. Хлопці, зібравшись окремо, розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали звізду та костюми, вчили тексти й пісні. Дуже хотілося порадувати односельців веселими різдвяними виставами.

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


Дівчатам також вистачало клопотів. Опріч маланкових гуртів, до яких вони лаштувалися, потрібно було виготовити й хатні прикраси — Дідухів, яких найбільше шанували у селі, «їжачків» та „павуків». Здебільшого робили це на Гната — 2 січня.

Зібравшись потайки в невеличкі гурти, сховавшись від хлопців, щоб не заважали „обрядувати роботу”, дівчата нарізали з добірних житніх стебел різних розмірів соломинки. Протягуючи через їх порожнину нитку, вправні дівочі руки формували з них різноманітні квадратики й ромби. У центрі «павука» розміщували найбільшу фігурку. З боків до неї долучали менші «павучки” (іноді всередині центральної фігурки знаходилося кілька мініатюрних ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотували різнокольоровим папером або ж пацьорками.

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


Напередодні Різдва «павуків» підвішували на довгій та міцній волосині з конячого хвоста до центрального сволока хати. Завдяки циркуляції повітря — холодного знадвору та гарячого з палаючої печі — великий „павук” разом з підвішеними до нього маленькими «павучками» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори.

Поряд з «павуками» сусідились «їжачки». Їх виготовляли з тіста або глини, надаючи їм форму справжнього їжачка. За колючки слугували невеличкі колоски. Фігурки сушили на комині. Такі мініатюрні іграшки з настовбурченими колючками дуже були схожі на своїх живих родичів.

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


Однак улюбленими різдвяними прикрасами залишались все ж «павуки».

В однієї з майстринь солом'яних виробів на Коломийщині, а там і дотепер зберігається традиція їх виготовлення, я запитав, чому саме так називають ці прикраси.
— Хто його зна... Мо, тому, що нагадують павутину...

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


І справді нагадують. Сплетені ромбики вельми подібні до павутини, а центральна частина — до павука, що застиг у розчепіреними ніжками в очікуванні здобичі. Однак ця зовнішня схожість не випадкова. Вона відбиває вірування народу, уявлення наших пращурів про довколишній світ.

Павуки віддавна вважалися бажаними гостями в людській оселі, бо «вони заснували світ». За повір'ям, той, хто вб'є павука — накличе на себе лихо. Жінкам заборонялося до обіду вимітати цих комах із хати; та ж, котра вчинить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття, що вкрай не бажано для хорошої господині.

Багатьом, очевидно, відоме повір'я: якщо біля вас спустився павучок, то це віщує якусь новину. Крім того, майстерність, з якою павуки виготовляють свої дивовижні вигадливі мережива, завше викликала у людей симпатію. Завдяки їм, домашнім санітарам захищались приміщення від мух, комарів, мурах тощо.

Павуки за народною уявою уособлювали ще й працьовитість. Пам'ятаю, як у дитинстві мені вельми не хотілося відпасувати в одне із свят сільську череду корів. Ненька підійшли до мене, мовили багатозначно:
— Бач, навіть павучок і той працює в праздник. А ми ж люди...

Власне, все це разом узяте, очевидно, й виробило народні уявлення, а відтак і символіку про павуків, котрі «приносять вісті”. Тобто у такий спосіб ніби оповіщалось про Різдво Христове. Щоб там не було, а подібні вироби у давнину займали вагоме місце у святковому інтер'єрі селян.

На Бойківщині до нашого часу зберігся деінде ще один вид усвяткування хати напередодні Різдва і Василів — прикрашання застільних вікон, що виходять на вулицю. Для цього також використовували різновідтінкові стебла соломи. Нанизуванням тонших пластівців у товщі можна було сформувати різноманітні ромбики, трикутники чи квадратики, котрі і вставлялись між подвійні рами.

Такі прикраси створювали особливий святковий настрій передусім увечері, коли через вікно пробивалось із хати світло. Знадвору химерні фігурки віддзеркалювали різноманітними кольорами, викликали в уяві різноманітні образи, вабили погляд припізнілих перехожих.

На Покутті, напередодні Водохрещ, робили із соломи витіюваті хрестики. Їх чіпляли біля вікон, обіч віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберігачів од нечистої сили, котра в дні свят вважалася особливо небезпечною.

Різдвяно-новорічна обрядовість українців не обмежувалася лише наведеними вище дійствами. В активному вжитку були й інші символи. До них належали і «голубці”, що мали вигляд птахів. Для цього брали шкаралупу від яєць, з двох боків проколювали отвори і просовували крізь них кольоровий папір. Фігурки підвішувались до сволока і ототожнювались (в давніх дайбозьких віруваннях) з небесним світилом — сонцем.

Однак найпопулярнішою традиційною українською символікою на різдвяно-новорічні свята був Дідух. Виготовляли його з кулів або першого зажинкового снопа (останнього деінде називали Снопом-раєм). Верхівка вінка нагадувала конусоподібний сніп з безліччю колосся. Гілки — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху розгладжувались,— обвивали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, оздоблювали на свій смак і уподобання.

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


У світлицях Дідуха або Снопа-рая ставили напередодні Багатої куті, і свою обрядову роль він виконував впродовж усіх різдвяних свят. Ці високомистецькі витвори створювали у хаті затишок, піднесений, святковий настрій і нічим не поступались сучасним ялинкам.

На превеликий жаль, на сьогодні обряди, пов'язані з Дідухом, майже втрачені. У специфічних різновидах вони збереглися на Прикарпатті та в Карпатах.

Так, покутяни, скажімо, використовують для цієї мети необмолочений сніп жита, пшениці або вівса. Його заквітчують стрічками та гілками ялиці і виставляють у парадному кутку хати — покуті. Основна його роль — символізувати спільного предка — Діда.

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


Одночасно з Дідом покутяни готували й Бабу — на різдвяний вечір до хати вносили оберемок соломи і застеляли нею долівку. Це був своєрідний атрибут, що засвідчував існування культу предків. Адже вважалося, що добрі душі пращурів оберігають посіви та врожаї від усіляких бід — повеней, граду, бурі, вогню тощо.

Оскільки, за уявою дайбожичів, у час народин сонця, себто на різдвяні свята, духи пращурів із настанням сутінків оселяються в помешканнях своїх нащадків, то на їх честь біля Дідуха обов'язково ставили кутю та узвар, тобто коливо, яке вважалося поминальною стравою.

2 січня Святого Ігнатія Богоносця


Напередодні Щедрої куті (в ніч з 13 на 14 січня) Дідуха виносили з оселі. В одних випадках його спалювали на обійсті, в інших, зокрема на Поліссі, околотом підв'язували фруктові дерева, щоб добре родила садовина.

Як бачимо, клопотів для дівчат напередодні свят було достатньо. Тому й казали з цього приводу: «Гнат покваплює дівчат”, нагадуючи, що до Різдва лишилися лічені дні.

В. Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua