Щедрий вечір

Щедрий вечірВечеря


За тиждень після коляди, напередодні Нового Року — Щедрий Вечір. Це — залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Меланії.

В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю.

Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан — напередодні Водохрищів, тоді як на Наддніпрянщині це — «Голодна кутя», Богоявленне надвечір’я.

В Україні на Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами — символом щедрості, багатства!

«В вечорі, як зоря засяє, мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на покутті і голову прихилять — ховаються за пирогами А ми, діти, вдаємо що не бачимо їх:
— Мамо, а де наші тато?
— А хіба ж ви мене не бачите, діти?
— Не бачимо, тату!
— Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім’ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже, твого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку,
Добрий вечір!»


Отак згадує про Щедрий Вечір добродій Свирид Галушка з Київщини.

Щедрий вечір


Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, «пироги».


Коза


«Як було мені років дванадцять, — продовжує мій співбесідник, — водили ми козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хаті мінялися, бо ж кожному цікаво бути козою...
— Як же ви робили козу?
— Та як — оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина — роги. Тоншого — вставляємо в розколину і в’яжемо мотузком. Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев’яні ложки — вуха. На протилежному кінці обруча — ломачка з віхтиком: це хвіст.

Щедрий вечір


Кому припаде бути козою, одягає обруч — щоб ріжки приходились на голову, а хвіст — за спину. Накидають кожуха — вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу — це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком — «крутить хвостом».

Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало — це найменший з хлопців перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить — просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.

Оце вийдемо на вулицю і радимось:
— Куди підемо?
— Гайда до Свирида Карлаша, у нього дітей багато!
— Ходім!

Приходимо, один біжить під вікно і гукає:
— Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

А дядько ніби відмовляється — так належиться по звичаю:
— Немає де тій козі розгулятися — тісно в хаті!
— Та пустіть, бо змерзла!

І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
— Та я вже пустив би, але… що дядина скаже?

Козовод — до дядини:
— Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
— Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
— Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!...
— Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!

Коза знову: «Ме-е-е!»
— Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!

Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними — «кіт», а за «котом» — всі щедрівники. Увійшли, поскидали шапки, «добрий вечір» сказали — не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вряду,
Я козу веду!


«Коза» і «кіт» тупають у такт пісні — витанцьовують. А діти смикають — то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця —
Вже стара птиця.
Недавно з Києва,
З довгими кісьми:
— Ногами стопчу,
— Рогами сколю,
— Хвостом змету!


Що на горі вовк з вовченятами,
То в долині коза з козенятами.
Ой, де взявся вовк
Та козу натовк,
А вовченята — за козенята.

Де взявся заєць
Став козу лаять:
— Ой, ти, козиця,
Старая птиця,
Діточкам та й не матиця.

Ухопила серпок,
Та й по полю: скок, скок!
Нажала сніпок
Та й змолотила,
Своїх діточок
Та й накормила!

Ой, не йди, коза,
У темні ліса,
Там стрільці-гонці
З острови Хортиці!
Що перший стрілець —
Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.
З лівого вуха потекла брюха!
Тиць, коза впала,
Хвіст свій задрала.


«Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. „Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.
«Кіт»: Мяу, мяу…сала!
Щоб коза встала.

Хор: Ой, устань, козо.
Та й струсися!
По цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!


«Коза» схоплюється і починає танцювати. Хор співає:

Ой, слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть!


«Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає. Хор:

Хазяїн іде пожиток несе.
Перший пожиток:
Мірочка гречки
На варенички.


Другий пожиток:
Мірочка жита,
Щоб коза сита.

Третій пожиток:
Решето вівса,
Зверху ковбаса,
Та й щедрівка вся!

За ці щедрівки —
Кварта горілки,
А з цеї мови
Будьте здорові!


Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом — в один голос:
— Будьте здорові з празником!

Щедрий вечір


Старший козовод — до «кози»:
— Кланяйся хазяїну й хазяйці!

«Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям — по черзі.

Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п’ять грошей. «Кіт» — до господині:
— Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!

Козовод:
— Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!
— Нема сала, миша вкрала! — говорить господиня. Або: Сало — погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!..

А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало — «котові» в торбу, пиріг — у мішок козоводові, а гроші — в скриньку скарбникові.

Виходячи з хати, щедрівники кажуть:
— Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждали!

Вийшли на вулицю, оглянулись навколо — скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген, на горі світиться: то дівчата «Меланки» справляють.

Козовод:
— Хлопці, ходім!

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й парубки з «Меланкою», — поскидали мошкари, за стіл сідають. Ми всі разом:
— Ме-е-е!...

Дівчата, чуємо, гукають:
— Козоводи прийшли, пускайте їх до хати!

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій дохід — на стіл... Гуляємо всі разом!


Парубоча «Меланка»


За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» — добре жартує.

«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот не абиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Щедрий вечір


Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом — хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» — коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипку, а «журавель» — найвищий парубок у селі — вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу кумпанію...

Щедрий вечір


До кожної хати ватага не заходить — йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
— Просимо!


Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:
— Добрий вечір вам у хаті!
— Доброго здоров’я! А які ж ви кумедні, — щебечуть дівчата, — і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп’яв? Мабуть, мати каглу затикала?!
— Мовчіть, дівчата, — «Меланка» соромиться!
— Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?

Отак жартують над «Меланкою», а «вона» — байдуже: шукає віника, сміття розкидати, свіжих глиняків — припічок «мастить».

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.

Щедрий вечір


Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка — неробоча,
На ній сорочка парубоча...
Люди ідуть на жнива,
А Меланка — на пива!
Люди ідуть з серпами,
А Меланка — з шклянками!
Люди нажали по сім кіп,
А Меланка — один сніп!
Пішла Меланка на містечко,
Купила собі пасьминечко.
Пряла вона — від кур до кур,
Напряла починків — один гур!
Дала кицькам мотати,
Кицьки взяли — втікати!
Збіглися люди — дзвонити,
Кицьку з починком ловити!
А ловили — не вловили,
Нашу Меланку похвалили...


— Та годі вам! — обзиваються дівчата — Якоїсь кращої співайте! Козо! де ти?

В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати — танцює під спів хору:

Го — го — го, коза!
Го — го — го, сіра!
Го — го — го, біла!
Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза — ногою, там жито — копою!
Де коза — рогом, там жито — стогом!
А в нас на Сандрівці усі хлопці — стрільці,
Встрілили козу у правоє вушко,
В правоє вушко — в саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась жила, коза ожила
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!..
Тррт, коза!


«Коза» тупнула ногою — аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
— Добра «коза», гарно танцює!
— Гарно, тільки заспалася, як дід Марко у ярмарку. Бач — роги помокріли!
— А ти що хотіла — вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
— Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..

В середину кола ввійшов орач. Хор співає:

Твої воли,
Мої воли —
Гей, гей!
А впереді
Два ведмеді —
Гей, гей!
А в пригоні
Дві вороні —
Гей, гей!
В колесниці
Дві синиці —
Гей, гей!


Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні.

Після орача витанцьовує сівач, а далі — ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.

Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.


Дівоча «Меланка»


Водять Меланку й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» — вінок, стрічки, багато намиста... Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаровари, чоботи...

Щедрий вечір


Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять — щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на сей вечір!..
Наша Меланка, як біль, біла,
Нашу Меланку журба з’їла.
Васильчику-чічільчику,
Посію тебе на городчику,
Та буду тебе шанувати:
Тричі на день поливати!
Тричі на день поливати
І в неділю підгортати!


Щедрий вечір


Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:

Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
— Повій, вітре, буйнесенький,
Висуши хвартух тонесенький!
— Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
— Повій, вітре, на болото,
Висуши хвастух, як золото!
— Повій, вітре, на дубині,
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!


— А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!...
Отак колись щедрували!»


Дівчата ворожать


Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.

Щедрий вечір


Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи — куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде... Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...».

Дівчата-гуцулки зав’язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев’яти. Дев’ятий перев’язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний — наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!..

На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді — за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть — за бідного!

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде, — а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають. — той може зробитися нечуваним і небаченим...

На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір’я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» — він їм очі коле.

Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок.

Н. Маркевич. «Обычаи…», 1860. Стор. 86. «Нечуй-вітром» називається кілька рослин української флори.
Hieracium echioides Lumn — Яструбинка рум’янкова (різновид нечуйвітру, росте в степу, гірських схилах, соснових лісах) - вживається в народній медицині: якщо укусить павук, то цим зіллям обкурюють хворе місце; вживається воно і проти цинги. 
Hieracium pilasella L. — Нечуйвітер волохатенький - в народній медицині вживається проти скаженини, пропасниці, запалення очей та проти захворювання тварин, а особливо свиней (Н. Анненков, Бот. слов., стор. 167). 
Гуцули «нечуй-вітром» називають Bellis perennis L. (Шух., І. 21), що в інших місцевостях України називається «стократь» або «маргаритка багаторічна». 
У словнику Б. Грінченка «Нечуй-вітер» — Hieratium pilosella - Нечуйвітер волохатенький.

Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось:
«Ой, поріс чебер під нечуй-вітром...».


Чародійна ніч…


Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мед».

Щедрий вечір


На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров’ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мед і вино!...» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять — ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний».
У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»

Щедрий вечір


Новорічна ніч на Гуцульщині — свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець — вона ся віддає!» — так кажуть гуцули про ніч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною — «аби не кляла, що не мащена!»... Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає — «бо тяжко їй танцювати...» Звечора на піч кладуть овес — «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на герць».

Ніч проти Нового Року наповнена магічними діями, чарами. Все це — намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

Олекса Воропай „Звичаї нашого народу”.



специально для dna.com.ua