Вериги Петра

29 січня Поклоніння чесним веригам апостола ПетраЗ Петра Вериги чекай відлиги


Церковний календар 29 січня пов'язує з Поклонінням чесним оковам апостола Петра. Оскільки кайдани в перекладі на грецьку означають вериги, то в народі цей день йменують Петром Веригою.

З ним не пов'язані будь-які обряди, хіба що остерігалися прати білизну. Вважалося лишень, що це останній день зими — «На Петра Вериги половина снігу, половина криги» чи «На Петра Вериги розбиваються криги».

Саме ця обставина змушувала селян, особливо лісової зони, прискорювати заготівлю деревини для житла та звільнення лісових ділянок під просіки — майбутні земельні ділянки. Адже було у наших предків правило: вирубку лісів проводити не будь-коли, а лише взимку, «як дерево спить». Вважалося, що рушити, тобто рубати живого друга, коли починається сокорух,— великий гріх. Найкраще, на їхню думку, робити це «в період спокою» — з січня і до середини березня, «бо дереву в цей час не болить».

Подібні вірування, крім усього, мають і практичний сенс. Адже відомо, що заготовлений у цей період лісоматеріал зберігає особливу цінність: його майже не точить шашіль, не вражають грибкові хвороби, дерево менше піддається псуванню й гниттю, краще тримає тепло, оскільки зрубане в стані спокою воно має найбільшу щільність. Вважалося, що будівля, зведена з таких плах, убезпечена від блискавок, «бо грім не влучає у чисте».

Відтак на Вериговий день селяни, зорганізувавшись у спілки, вирушали в далекі околи рубати ліс; вибирали ділянку й звільняли її від заростей. Ділову деревину, тобто колоди, складали окремо, щоб потім перевезти до села, а хмиз спалювали. Коли весною розкорчовували просіки («пасіки»), цим попелом удобрювали землю.

Та хоч лісу в ті далекі часи не бракувало, селяни дуже бережно ставилися до нього. Щоправда, у середині XVII століття, коли Волинь і Полісся були повністю колонізовані Польщею, розпочалося хижацьке винищення зеленого друга. Шляхта, за безцінь використовуючи дешеву робочу силу, масово вивозила найкращі породи вікових дерев. Частину будівельного матеріалу сплавляли річками (на Поліссі навіть організовували спеціальні загони — плисаків) до Гданьська, де його перепродували в уже обезліснену на той час Європу, а решту спалювали на поташ, з якого виготовляли скло.

Як засвідчують очевидці, за півтора століття на волинсько-поліських землях було винищено від 60 до 70 відсотків усіх лісів. У окремих місцях ровенсько-житомирського кряжу розпочалася руйнівна ерозія грунтів, виникали так звані пилові бурі, що спричиняли утворення піщаних дюн, сліди яких збереглися і до нашого часу.

Чужинські землевласники жорстоко експлуатували місцеве населення, змушуючи задарма працювати на лісорозробках. З тих часів дійшло до нас сумне прислів'я: «На Вериги не заробиш в пана й криги».

Цей невеличкий екскурс в історію, безпосередньо пов'язаний з Петром Веригою, я зробив для того, щоб нагадати моїм сучасникам — мешканцям Полісся — до чого може призвести нерозумне і нераціональне поводження з лісовим царством у цьому екзотичному куточку нашої землі.

Оскільки за народними віруваннями з Вериговим днем пов'язували закінчення зими, то саме в цей день прогнозували майбутні погодні явища.

Якщо вночі місяць обгородився хмарами — на вітер.
Розсілися на снігу гуси чи качки і махають крилами — буцімто пливуть — бути відлизі.
Розкаркалося гайвороння — невдовзі збереться метелиця.
Пес качається на снігу — потепління кличе в гості.
Мороз на Вериги віщує літню спеку.


Але якою б не була погода, люди все одно вже жили думками про весну, адже закінчувався найхолодніший зимовий місяць — січень. Тому, незважаючи на його конозистий характер, селяни знали: «З Петра Вериги чекай відлиги!».

В. Скуратівський „Дідух”.



специально для dna.com.ua