ТРАВНИК
 А   Б   В   Г   Д   Е   Ж   З   І    Ї 
 К   Л   М   Н   О   П   Р   С   Т   У 
 Ф   Х   Ц   Ч   Ш   Щ   Ю   Я 

Живокіст лікарський

Живокіст лікарський ЖИВОКІСТ ЛІКАРСЬКИЙ
окопник лекарственный

Symphytum otficinale —
багаторічна трав'яниста шорсткощетиниста рослина родини шорстколистих. Має коротке кореневище з грубим (угорі — до 2 см завтовшки) м'ясистим гілчастим чорно-бурим коренем. Стебло прямостояче, 50-100 см заввишки, розгалужене, внизу гранчасте, вгорі - крилате від збіжного листя. Листки чергові, на нижній поверхні вкриті сіткою жилок; приземні й нижні стеблові листки - з черешками, яйцевидно-ланцетні або видовжені ланцетні; решта стеблових листків - сидячі, ланцетні, гострі, збіжні. Квітки правильні, пониклі, зібрані завійками на верхівці стебла та гілок; віночок фіалковий або брудно-пурпуровий, рідко - білий, трубчасто-дзвониковидний, з 5 короткими лопатями на краю. Плід сухий, розпадається на 4 горішки. Цвіте з червня до вересня.

Поширення. Росте у вільшняках, на берегах річок, вологих луках по всій території України.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують корені рослини (Radix Symphyti). Збирають їх восени, добре очищають від землі, ріжуть на куски 15-20 см і миють. Після видалення ушкоджених частин корені розщеплюють уздовж, іще раз споліскують водою і сушать під накриттям на вільному повітрі, на горищі або в сушарці при температурі 30—40°С. При повільному сушінні корені всередині буріють і стають непридатними до вживання. Сухої сировини виходить 18%. Строк придатності - 3 роки.
Рослина неофіційна.

Хімічний склад. Коріння живокосту лікарського містить 0,2-0,8% алкалоїдів (лазіокарпін, циноглосин, алантоїн), дигалову кислоту, дубильні й слизисті речовини, аспарагін (1-3%), холін, крохмаль, цукри, ефірну олію, невивчений глікозид та інші речовини.

Фармакологічні властивості і використання. Основними діючими речовинами кореня живокосту лікарського є алантоїн, слизисті й дубильні речовини. Вони зумовлюють протизапальний, обволікаючий і такий, що стимулює проліферацію клітин, впливає на організм. Є відомості про антипухлинну активність рослини.

В минулому офіцинальна вітчизняна медицина використовувала живокіст лікарський при шлунково-кишкових розладах та як пом'якшувальний засіб при кашлі.

В народній медицині рослину використовують при переломі кісток і пораненнях, виразці гомілки, запальних процесах у шлунку й кишках, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, хворобах нирок, туберкульозі легень, кашлі, бронхіті й тривкій діареї, для поліпшення обміну речовин, при фурункулах, виразках і абсцесах.

Зовнішньо рослину використовують у всіх випадках, коли треба прискорити загоєння: при стоматиті, інфекційних тріщинах куточків рота, гнійничкових висипах (Impetigo contagiosa), запрілості (Intertrigo), тріщинах шкіри (Rhagades), трофічних виразках тощо.

Лікарські форми й застосування.
ВНУТРІШНЬО — відвар коріння (10 г сировини на 200 мл окропу) приймають по десертній ложці через кожні 2 години;

- настій коріння (2 чайні ложки сировини настоюють 8 годин на 300 мл холодної кип'яченої води, одержаний настій зливають, сировину вдруге заливають 200 мл окропу, через 10 хвилин проціджують і змішують обидві порції) приймають по 500 мл за день, ковтками;

- настойку коріння (1 частина сировини на 5 частин 40% -ного спирту) приймають по 20—40 крапель 4—5 разів на день;

- дві столові ложки суміші коріння живокосту лікарського, листя м'яти перцевої (по 50 г), коріння солодки голої, валеріана лікарської, трави хвоща польового й листя меліси лікарської (по 25 г) настоюють 1 годину на двох склянках окропу, проціджують і пють по півсклянки 4 рази на день при виразці дванадцятипалої кишки;

- дві столові ложки суміші коріння живокосту лікарського й цикорію дикого, трави звіробою звичайного, хвоща польового, нагідок лікарських і споришу звичайного, листя подорожника великого (по 40 г) варять у 500 мл води 5 хвилин, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при виразці шлунку.

ЗОВНІШНЬО — настій коріння (10 г сировини на 200 мл окропу, варять 10 хвилин, охолоджують, проціджують) застосовують для полоскання, промивання, примочок і спринцювань;

- свіжий сік або мазь із коріння (свіжий потовчений корінь змішують з розігрітим свинячим жиром у рівних частинах) застосовують для змащування уражених ділянок шкіри.

Щодо отруйності рослини існують дві протилежні думки.


Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник – академік А. М. Гродзінський.


специально для dna.com.ua