ТРАВНИК
 А   Б   В   Г   Д   Е   Ж   З   І    Ї 
 К   Л   М   Н   О   П   Р   С   Т   У 
 Ф   Х   Ц   Ч   Ш   Щ   Ю   Я 

Цибуля ведмежа

ЦИБУЛЯ ВЕДМЕЖА,
левурда, черемша;
лук медвежий

Allium ursinum —
багаторічна трав'яниста цибулинна рослина родини лілійних. Цибулина довгаста, 2-5 см завдовжки, обгорнута прозорими білуватими оболонками. Стебло (квіткова стрілка) безлисте, пряме, (15)—20—40 см заввишки, тригранне або напів циліндричне, виповнене, за довжиною перевищує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній частині обгорнуте піхвами листків. Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, плоскі, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластинці або довший за неї, своєю верхньою блідавою поверхнею обернені до грунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жилки. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в суцвіття, що має вигляд зонтика, оточеного до цвітіння замкненим, потім розщепленим на 2-3 яйцеподібно-ланцетні загострені листочки покривалом; оцвітина проста, віночкоподібна, сніжно-біла, з 6 лінійно-ланцетних листочків. Плід — коробочка. Цвіте у травні.

Поширення. Цибуля ведмежа росте в тінистих листяних і мішаних лісах у Карпатах, Поліссі, Лісостепу і північно-східній частині Степу. Зникаюча рослина, поширення якої інтенсивно скорочується. Занесена до Червоної книги України.

Заготівля та зберігання. З лікувальною метою використовують стебла з листям (Herba Allii ursini) і цибулини (Bulbus Allii ursini). Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння. Зібрану сировину (і траву, і цибулини) вживають свіжою (у вигляді салатів, настоїв тощо), а для тривалого зберігання солять або маринують, рідше сушать.
Рослина неофіційна.

Хімічний склад. Усі частини рослини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг %, у цибулині до 100 мг %), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.

Фармакологічні властивості та використання. Цибуля ведмежа стимулює виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність.

Пероральне застосування цибулі показане при відсутності апетиту, порушенні травлення, катарі шлунку і кишечнику (особливо інфекційного походження), поносі, підвищеному тиску крові та атеросклерозі.

Крім того, цибуля ведмежа вважається добрим профілактичним засобом від цинги, грипу, дизентерії й тифу.

Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах і висипах на шкірі.

Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля.

При зовнішньому застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамуючий, проти сверблячий, проти себорейний, кератолітичний і депігментуючий ефект.

Розтерті на кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту волосся, інгаляцій з метою профілактики грипу та вигнання гостриків (вводять з водою в клізмах).

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — листя або цибулини в салатах по 5-10 г на день;

- настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) п'ють по півсклянки тричі на день до їди;

- 10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день після їди.

ЗОВНІШНЬО — аплікації на ділянки ураження;

- інгаляції (кашку з цибулин вводять у ніздрі з ватним тампоном);

- клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують);

- тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10Х10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4-6 годин щодня зранку і ввечері).


Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник – академік А. М. Гродзінський.


специально для dna.com.ua