ТРАВНИК
 А   Б   В   Г   Д   Е   Ж   З   І    Ї 
 К   Л   М   Н   О   П   Р   С   Т   У 
 Ф   Х   Ц   Ч   Ш   Щ   Ю   Я 

Чебрець повзучий

ЧЕБРЕЦЬ ПОВЗУЧИЙ,
чебрець боровий;
тимьян ползучий

Thymus serpyllum —
низенький (до 15 см заввишки), з приємним запахом пів кущик родини губоцвітих. Головне стебло тоненьке, повзуче, вкорінене, закінчується лежачим неплідним пагоном; квітконосні гілочки круглясті або невиразно чотиригранні, прямостоячі чи від основи підведені, більш-менш рівномірно навкруг опушені, під суцвіттям відлеглі волосисті. Листки супротивні, коротко-черешкові, еліптичні або видовжено-еліптичні, з цілими краями, по краю при основі довго-війчасті, з малопомітними крапчастими залозками і випнутими зісподу жилками; верхівкові листки під суцвіттями - ромбічно-еліптичні. Квітки неправильні, різнорідні (або двостатеві, або жіночі на різних особинах), зібрані в пазухах верхніх листків пучками, зближеними на кінцях гілочок у головчасте або довгасте, при основі іноді переривчасте суцвіття; віночок рожево-бузковий, двогубий, з плоскою, прямою вищербленою верхньою губою і глибоко трилопатевою нижньою. Плід складається з 4 однонасінних горішкоподібних часток. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Чебрець повзучий росте на Поліссі у сухих хвойних і мішаних лісах, на узліссях, галявинах, серед чагарників, на схилах.

Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву чебрецю (Herba Thymi serpilli). Заготовляють її в період цвітіння рослини, зрізуючи ножем, ножицями, секатором або серпом верхні трав'янисті пагони без нижніх здерев'янілих стебел. Зривати їх не можна, бо при цьому рослина виривається з коренями, що приводить до знищення заростей. Повторну заготівлю сировини на тій самій ділянці дозволяється проводити не раніше ніж через 2-3 роки. Зібрану траву сушать у затінку на відкритому повітрі, розстилаючи тонким шаром на папері чи тканині. Після висихання траву обмолочують, а потім на решеті відділяють квітки і листя від стебел, які відкидають. Готову сировину зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Строк придатності — 3 роки.

Хімічний склад. Трава чебрецю містить ефірну олію (від 0,2 до 1,5%), флавоноїди, дубильні і гіркі речовини, камедь, тритерпенові кислоти (урсолова і олеанолова), мінеральні солі і інші сполуки. До складу ефірної олії входять тимол, карвакрол, цимол, а- і р-пінен, 7-терпінен, а-терпинеол, борнеол, цингебєрен і інші терпеноїди.

Фармакологічні властивості та використання. Галенові препарати чебрецю повзучого виявляють відхаркувальну антибактеріальну, спазмолітичну і знеболюючу дію, заспокійливо діють на центральну нервову систему, збуджують виділення шлункового соку.

Їх можна давати при ларингітах, трахеїтах, бронхітах, бронхопневмоніях, шлунково-кишкових захворюваннях, що супроводжуються зниженням шлункової секреції, атонією або спазмами кишечнику, метеоризмом.

У народній медицині, крім того, чебрець повзучий вважається добрим засобом для лікування коклюшу, туберкульозу легень, безсоння, задишки, бронхіальної астми, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, геморої, захворюваннях суглобів, паралічах, крижово поперековій невралгії, інвазії стьожковими гельмінтами, алкоголізму (див. статтю Полин гіркий) та альгоменореї.

Як зовнішній засіб чебрець використовують при запальних захворюваннях ротової порожнини і носоглотки, викликаних гнійними бактеріями (полоскання); нервових і шкірних захворюваннях, ревматизмі (ванни); запальних захворюваннях піхви, білях, особливо у жінок похилого віку (спринцювання).

З готових аптечних препаратів застосовують тимол, пертусин і рідину Гартмана (див. статтю Чебрець звичайний).

Препарати чебрецю протипоказані при вагітності, декомпенсації серцевої діяльності, хворобах печінки та нирок.

Передозування може спричинити нудоту.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — настій (2 столові ложки сировини на 500 мл окропу, настояти 2 години) п'ють по півсклянки 4 рази на день до їди;

- 1 чайну ложку сировини заварюють склянкою окропу і п'ють як чай, підсолоджуючи медом.

ЗОВНІШНЬО — полоскання настоєм (10 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу);

- 15 г сировини заливають двома склянками окропу, настоюють до охолодження, проціджують, розводять кип'яченою водою до 1 л і одержаний настій застосовують для спринцювання (процедуру проводять зранку і ввечері);

- 100 г сировини заливають 2 л окропу, настоюють 30 хв., проціджують і додають до ванни.


Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник – академік А. М. Гродзінський.


специально для dna.com.ua