ТРАВНИК
 А   Б   В   Г   Д   Е   Ж   З   І    Ї 
 К   Л   М   Н   О   П   Р   С   Т   У 
 Ф   Х   Ц   Ч   Ш   Щ   Ю   Я 

Щавель кислий

ЩАВЕЛЬ КИСЛИЙ,
щавель звичайний;
щавель кислый

Rumex acetosa —
багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Стебла прямі, борозенчасті, до 1 м заввишки. Листки чергові, при основі — з зубчастими розтрубами, які обгортають основу меживузля; прикореневі й нижні стеблові листки — з довгими черешками, видовжено яйцеподібні, при основі стрілоподібні, з трикутними гострими, спрямованими вниз боковими лопатями, іноді майже списоподібні, при верхівці більш-менш загострені або тупуваті; верхні — сидячі, вужчі, ланцетно-стрілоподібні. Квітки одностатеві (рослина дводомна) рожеві, червоні або жовтуваті, зібрані у верхній частині стебла в мало розгалужене, не густе, вузьке, волотеподібні суцвіття; у чоловічих квіток частки оцвітини (їх, як і у жіночих квіток, 6) усі спрямовані вгору, видовжено-овальні, внутрішні трохи більші за зовнішні; у жіночих зовнішні частки відігнуті вниз і притиснуті до квітконіжки, внутрішні прямі, округло-серцеподібні, з цілими краями, у вирізці при основі з м'ясистим, спрямованим униз придатком. Плід — тригранний, на верхівці гострокінцевий, темно-коричневий, з полиском горішок. Цвіте у липні — серпні.

Поширення. Щавель кислий росте по всій території України на луках, по болотах, у вологих лісах на галявинах. Як овочеву рослину його широко культивують.

Заготівля та зберігання. З лікувальною метою використовують прикореневе листя (Folia Rumicis acetosae), коріння (Radix Rumicis acetosae) і всю рослину (Herba et radix Rumicis acetosae). Листя використовують у сирому вигляді (готують зелені борщі, юшки, окрошки, салати, додають як присмаку до вінегретів), а коріння і траву сушать.
Рослина неофіційна.

Хімічний склад. У листі і стеблах рослини є фенольні сполуки: рутин, гіперозид, кверцетин, кверцитрин, вітексин, авікулярин, катехіни, лейкоціанідин, лейкодельфінідин та хризантемін; органічні кислоти: щавлева, яблучна; вітамін С, каротин, білки, ліпіди, солі заліза і калію. У корінні є значна кількість антра- і таноглікозидів.

Фармакологічні властивості та використання. Препарати щавлю підвищують діурез, стимулюють діяльність печінки та жовчотворення, посилюють перистальтику кишечнику. Малі дози виявляють в'яжучу дію. Високий вміст фенольних сполук (флавоноїдів і фенолокислот) зумовлює зміцнення капілярів, проти склеротичні й протизапальні властивості щавлю.

В дієтотерапії його використовують як джерело вітамінів.

У вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні.

Разом з тим треба пам'ятати, що надмірне вживання щавлю може призвести до порушення сольового обміну і розвитку ниркової патології.

Необхідна обережність і при введенні в дієту цієї рослини хворим на ентероколіт, гастрит і виразкову хворобу шлунку й дванадцятипалої кишки в стадії загострення.

Зовнішньо, як в'яжучий засіб, щавель використовують для лікування запалення ясен, ангіни та шкірних захворювань, які супроводяться запальними явищами.

Свіже потовчене листя прикладають до застарілих ран і виразок.

Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — порошок з коріння приймають по 0,5 г на прийом (на ніч) як проносний засіб;

- настій трави з корінням (20 г сировини на 200 мл окропу) приймають по 1 столовій ложці тричі на день як проти проносний засіб;

- сік із свіжого листя приймають по 1 столовій ложці тричі на день до їди як жовчогінний засіб.

ЗОВНІШНЬО — компреси, примочки і полоскання настоєм трави з корінням (готують, як у попередньому прописі).


Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник – академік А. М. Гродзінський.


специально для dna.com.ua