Володимир Великий

Володимир Великий28 липня Православна та Католицька Церква вшановує пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира Великого.

Князь Володимир Святославович увійшов у історію нашого народу як князь-Святитель, який охрестив Україну-Русь і ввів її в християнську цивілізацію. За його труди на благо рідної землі народ ще за життя назвав його Великим князем, любив його як батька нації а після смерті ввів його до лику святих.

Діяльність князя і справді була великою. Великою, міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори і королі.

Володимир був третім сином князя Святослава. Народився він близько 954 року в Києві. Його матір'ю була Малуша - служанка бабусі, княгині Ольги. Тому Володимира в молоді літа літописець називає "робичичем".


Великокняжий київський стіл Володимир зайняв в 979 році після перемоги в семилітній міжусобиці з братами Олегом і Ярополком. З перших днів свого правління молодий князь твердою рукою взявся зміцнювати розхитане міжусобицею державне управління та збирати воєдино землі київської держави.

Володимир Великий був не тільки визначним політичним діячем, а ще й великим полководцем і флотоводцем.

Спочатку він свій погляд спрямував на Захід. На початку 980 років походом у Прикарпаття він повертає зайняті чехами етнічні галицькі землі до Перемишля включно.

Потім, приборкавши радимичів на сході, він направляє своє військо і флот на волзьких булгар. У 984 році флотилія князя з'являється на Оці, а згодом - на Волзі. Волзькі булгари були скорені, проте Володимир вирішив укласти з ними мирну угоду і направив свій флот на хозар, які після поразки від його батька князя Святослава почали піднімати голову та загрожувати безпеці київській державі.

Після цього походу хозари і їх держава назавжди зникли з політичної карти, а натомість на північному Кавказі, на землях нинішньої Кубані, починає формуватися Тмутараканське князівство.

Утвердивши свою владу, великий князь Київський Володимир всіляко прагнув зміцнити на Русі язичницьку релігію багатобожжя, культ стихій природи. Він встановив на київських пагорбах ідоли Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Мокоши.

У 983 році, після вдалого походу на ятвягів, князь Володимир, за звичаєм, вирішив принести жертву ідолам. Бояри кинули жереб, котрий впав на Іоана, сина варяга Феодора, який був християнином (з часів княгині Ольги в Києві при храмі на честь пророка Божого Іллі існувала християнська община).

Феодор відмовився віддати свого сина в жертву бездушним ідолам, сказавши княжим воїнам: "У вас не боги, а дерево; нині є, а завтра погниють... Бог один, Який створив небо і землю, зірки і місяць, і сонце, і людину...".

Розлючений натовп язичників зруйнував будинок варягів, під уламками якого Феодор і Іоан прийняли мученицьку кончину (пам’ять 12 липня).

Передсмертні слова святого Феодора, передані великому князю Володимиру, справили на нього сильне враження. Душа князя, котра шукала істинну віру, не знаходила спокою. Володимир став пригадувати своє дитинство і благочестиві повчання, які чув від своєї бабці, рівноапостольної Ольги. Він почав відкрито сумніватися в істинності язичницьких божеств.

Дізнавшись про те, що князь має бажання змінити віру, до Києва стали приходити проповідники з різних країн.

Літописний переказ про "випробування віри" оповідає, що першими в 986 році з’явилися посли від мусульман-болгар, що жили за Волгою, по річці Камі. Опис мусульманського раю з гуріями сподобався ласолюбному князю, але обрізання здалося непотрібним, а заборона на вино неприйнятною; він відпустив мусульман з миром, сказавши їм: "вино є веселість Русі, не можемо бути без нього".

Посли німецьких католиків говорили князю Володимиру про велич незримого Бога Вседержителя і нікчемності язичницьких ідолів. Князь відповідав їм: "Ідіть назад; батьки наші не приймали віру від Папи".

Уважно вислухавши іудеїв, що прийшли з Хазарського каганату, князь Володимир запитав, де їх вітчизна? "У Єрусалимі, - відповідали вони, - але Бог за гріхи розсіяв нас". "Як же ви смієте пропонувати свою віру, коли самі за гріхи знаходитеся під гнівом Божим?" - заперечив Володимир.

Після цих проповідників прибув до Києва грецький філософ, посланий Патріархом Константинопольським Миколаєм Хрисовергом. Він виклав князю Володимиру історію творіння світу і гріхопадіння, Боговтілення і Викуплення, а на закінчення повідав про друге пришестя і показав ікону Страшного Суду.

Уражений цим зображенням, Володимир зітхнув: "Благо тим, що стоять праворуч (праведникам) і горе тим, що ліворуч" (грішникам). "Якщо хочеш стояти з праведниками, то хрестися", - відповів йому філософ. Володимир подумав і відповідав: "Почекаю ще трохи".

Відпустивши грецького посла з дарунками, князь Володимир зібрав своїх старшин і бояр на раду. Було вирішено послати послів і випробувати кожну віру на місці. Вибрали десять мужів, "добрих і освічених", і послали їх до мусульман, латинян і греків. Найсильніше враження на послів справило богослужіння греків в константинопольському храмі на честь Софії Премудрості Божої. "І не знаємо ми на небі ми були чи на землі, бо на землі не можна бачити такої краси", - розповіли посли після повернення до Києва. Вислухавши їх, бояри сказали князю Володимиру: "Якби був поганий закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, яка була мудрою..."

Разом з тим Володимир займався південними справами, які відігравали головну роль у торгово-економічних відносинах України-Русі з Візантією. Судячи з історичних записів, на той час торговий шлях Дніпром занепав і Володимир, для наведення там порядку, в 986 році спорядив похід свого флоту "на пороги". Літописи не описують конкретні заходи князя на порогах але, як показав час, Володимир поновив торгівельний шлях "із варяг у греки" і забезпечив собі свободу комунікацій Дніпром до Криму і Царгорода (Константинополя).

Зусиллями великого князя київська держава перетворювалася на могутню імперію, а Київ став її столицею. Іноземні літописці починають іменувати великого князя київського царем, його допомоги починають шукати сусідні королі й імператори.

Та залишалися не узгодженими відносини з Візантією, яку Володимир небезпричинно вважав винуватою у смерті свого батька, князя Святослава.

Нагода улагодити і цю проблему не забарилася, і її надала сама Візантія.

У кінці 987 року до київського князя з проханням про військову допомогу звернувся візантійський імператор Василь, проти якого в Малій Азії підняв повстання Фока.

Володимир погодився, але виставив умову, щоби імператор видав заміж за нього свою сестру Анну. Не маючи іншого виходу імператор погодився.

За свідченнями арабських літописців ібн-ель-Атіра і ель-Макіна великий князь київський особисто очолив похід свого флоту в Малу Азію. Незабаром княжі дружини і грецькі легіони розбили військо Фоки, а сам претендент в імператори загинув у бою.

Та візантійський імператор Василь, перемігши при допомозі Володимира свого суперника Фоку, виконувати, як він вважав, принизливу для нього обіцянку, не поспішав. Та київський князь мав іншу думку.

Володимир чекав свою наречену спочатку в Києві. Вирішення цього питання затягувалося. Щоби заставити імператора дотримати свого слова, Володимир швидко спорядив флот і сухопутну армію і в 987 році вдарив на Крим.

Княжі війська швидко опанували півостровом і з берега та з моря облягли Херсонес. Облога тривала шість місяців і місто вимушене було здатися. Володимир урочисто увійшов до головної грецької колонії в Криму. Імператор Василь знову опинився в складній ситуації - вчорашній союзник відібрав у нього кримські володіння та ще й одночасно розгорілося велике повстання проти нього на Балканах. То ж довелося імператору царівну Анну везти до Херсонеса.

Коли царівна Анна прибула з духовенством до Херсонеса, князь Володимир раптово осліпнув. Царівна запропонувала йому негайно хреститися, в надії на зцілення. Під час святого Хрещення князь Володимир прозрів і тілесно, і душевно, і в духовному захваті вигукнув: "Тепер я побачив Бога Істинного!". Деякі з дружинників князя, вражені цим чудом, також хрестилися.

У святому Хрещенні князь Володимир був наречений Василем, на честь святого Василя Великого. Тоді ж, в Херсонесі, князь одружився з царівною Анною. Князь Володимир як "віно" (викуп) за дружину повернув місто Херсонес Візантії, побудувавши в ньому на згадку про своє хрещення храм в ім’я святого Іоана Предтечі і Хрестителя Господнього.

У Київ князь Володимир повернувся разом з княжною Анною, константинопольськими і херсонеськими священнослужителями, узявши з собою богослужбові книги, ікони, церковну утвір, а також святі мощі Климента, єпископа Римського, і його учня Фіви.

Повернувшись у 988 році із кримського походу, князь Володимир зібрав дванадцять своїх синів і, підготувавши їх до прийняття віри Христової, охрестив в одному джерелі, відомому в Києві під назвою Хрещатика. Слідом за ними охрестився і весь його дім, і багато бояр.

Потім князь Володимир приступив до викорінювання язичництва на Русі і почав ревно винищувати ідоли: одні були спалені, інші порубані, а головний ідол - Перун - був скинутий з пагорба у Дніпро.

Відразу ж після винищування ідолів до киян з євангельською проповіддю звернулись священнослужителі, раніше хрещені княжичі і бояри, обходячи площі та будинки. Вони наставляли киян в істинах Євангелія, викривали суєтність і марноту ідолопоклонства.

Одні кияни тоді ж прийняли святе Хрещення, інші вагалися. Великий князь Володимир призначив певний день всенародного Хрещення (за деякими відомостями, 1 серпня 988 року, скоріш за все, саме так, бо вже 2 серпня Іллі, від якого заборонялось купатись у відкритих водоймах) і оголосив по всьому місту: "Якщо хто не прийде зранку на річку, супротивником мені буде!". Тільки най закореніліші язичники чинили опір цьому наказу великого князя і втікали з Києва.

Більшість киян з’явилися на те місце, де притока Дніпра (Почайна) зливається з Дніпром. Безліч людей, старі і молоді, матері з дітьми, вступали у води Дніпра і Почайни; священнослужителі на чолі з першим Київським митрополитом Михайлом читали молитви.

Володимир ВеликийВолодимир Великий



Виділивши десяту частину своїх доходів, князь збудував у Києві величну Десятинну церкву, розпочав активну роботу з розвитку культури й освіти. Свої зусилля Володимир став направляти на вирішення внутрішніх проблем держави, на її зміцнення і згуртування. Став піклуватися про простих киян і перестав вести війни з сусідами, розвивав торгівлю і започаткував карбування власних грошей.

Помер князь Володимир Великий 15 липня 1015 року в своєму дворі в Берестові і був похований у Десятинній церкві. У XIII столітті Володимира Великого був канонізований святим.

Мощі святого Володимира Великого спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви від 1240 року аж до часів київського митрополита Могили. У 1635 році, відбудовуючи Десятинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира митрополит Петро Могила віддав до Києво-Печерської церкви. Дещо з мощів послав у дар московському цареві Михайлові, а останній передав її до Успенського Собору в Москві. А кисть руки Петро Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.

У другій половині XIX століття в Києві був споруджений храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира, який в даний час є патріаршим кафедральним собором.

У 1888 році на березі Дніпра, недалеко від місця Хрещення киян, був встановлений пам’ятник святому рівноапостольному князю Володимиру (скульптор Мікешин) - один з багатьох монументів, присвячених просвітителю нашого народу.

Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира.

Хоча Хрещення Київської Русі приписують лише Володимиру Великому, та археологи довели, що християнські храми були побудовані у Києві задовго до офіційної дати хрещення Русі.

Крім археологічних знахідок, існують історичні записи.

Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного, хоча цей факт не доведено. А от його перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів.

На Ефеському церковному соборі у 449 році була заснована Скіфська єпархія, куди входив і Київ.

Історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архієреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.

Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.

Проте християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Київської Русі з Константинополем, що був укладений князем Ігорем у 941 році.

І вже нове піднесення християнства на Русі розпочалося при святій княгині Ользі, яка визнана також рівноапостольною.

Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х ст. з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні святі Мефодій і Кирило.

Тому хрещення Русі князем Володимиром було продовженням тривалого процесу християнізації Київської Русі.


специально для dna.com.ua